ENRU

«Розумна диктатура»: як живе та зростає Руанда

33d8f56e0652c45df
Західні лідери поважають президента Руанди Поля Кагаме (на фото) за те, що він зупинив геноцид у країні та посприяв економічному розвитку; правозахисні ж організації б'ють на сполох: за «економічним дивом» ховається диктатура EPA/PHILIPP GUELLAND

Події геноциду 1994 року в Руанді відомі українцям з кінофільмів, зокрема, «Готель Руанда», «Одного разу у квітні», «Відстрілюючи собак» чи «Рукостискання з дияволом».  

100 днів кривавої різанини, організованої бойовиками з етнічної групи хуту забрали життя близько мільйона представників етносу тутсі. Останні організували у відповідь каральну акцію та змусили 2 мільйони хуту втекти до сусідніх держав. Більшість з них загинули.

Мальовнича Руанда, яку порівнюють зі Швейцарією, лежала в руїнах. Та знайшлася людина, яка не лише примирила та відродила Руанду, а й зробила її прикладом для наслідування навіть за межами Африки. Це сучасний президент Руанди Поль Кагаме, який уже 23 роки «розумно» керує державою, і не збирається зупинятися. Підтвердження цьому — президентські вибори, що відбуваються 4 серпня 2017 року.

На прохання Громадського експерт-міжнародник і спеціаліст з Африки та Близького сходу Олександр Мішин пояснює,  як відродилася країна, що пережила одну з найбільших трагедій минулого століття – геноцид.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ Катар «в облозі»: людський вимір кризи

Три складові «руандійського дива»

Чинний президент Руанди без зазору може сказати: «Сучасна Руанда — це я». Батько Кагаме був родичем короля Руанди Мутари ІІІ, мати належить до родини останньої королеви — Розалії Гекандо. Рятуючись від хуту, батьки Кагаме втекли до Уганди, де Поль став офіцером місцевої армії та здобув звання майора військової розвідки.

Пізніше Кагаме пройшов курс в елітному американському військовому коледжі — Форт Лівенворт (Канзас).

У 1988 році на території Уганди Кагаме формує мілітарну організацію Руандійський патріотичний фронт (РПФ), переважно з місцевих біженців тутсі. Мета — відвоювати для тутсі домінуючі позиції у Руанді. І РПФ це вдалося. З 1994 року патріотичний фронт тримає в руках владу країни та має вплив далеко за межами крихітної республіки.

Поль Кагаме (у центрі) у 1988 році починає формування воєнізованої організації Руандійський патріотичний фронт Фото: inyenyerinews.org

З 1994-го Кагаме де-факто керує Руандою, спочатку як віце-президент і міністр оборони, а з 2000 року він — президент країни.

Є три ключових аспекти становлення «дивовижного» руандійського відродження під час урядування Кагаме:

1) удале постконфліктне врегулювання та національне примирення;

2) глибокі економічні реформи;

3) утручання збройних сил Руанди у внутрішні справи сусідньої держави — Демократичної республіки Конго та експлуатація спільно з міжнародними партнерами її природних багатств.

Перша перемога Кагаме — національне примирення. Уже восени 1994 року, за три місяці після завершення геноциду, запрацював Міжнародний трибунал. За час існування він ухвалив рішення стосовно 92 ключових обвинувачуваних.

Паралельно створили суди з геноциду, де розглядалося по 2500 справ на рік. За ґратами опинилися 100 тисяч винних у геноциді. Щоби засудити всіх, знадобилося б понад 200 років.

Для вирішення проблеми у 2001 році створили публічні суди громад — гачача. Вони карали винних на місцях, домагалися публічного каяття, відтак ті мали працювати на користь громади. За 11 років гачача засудили понад мільйон осіб, у тій чи іншій мірі причетних до геноциду.

Офіс Міжнародного трибуналу по Руанді в місті Аруша, Танзанія Фото: United Nations Mechanism for International Criminal Tribunals (UNMICT)

Утім, правосуддя було лише першим кроком стабілізації ситуації. Наступним став процес національного примирення. Його очолила Комісія з національної єдності та примирення. Вона координувала збори громади для обміну думками щодо важливих проблем, посередницькі комітети для досудового вирішення конфліктів, волонтерів для примирення, інститути економічної взаємодопомоги для розробки планів розвитку громад тощо. Розвинулися також асоціації перемир’я, що вирішують конфлікти вже між різними громадами.

Отже, примирення відбувалося одночасно на всіх рівнях, а щільність контактів між різними громадами здолала відмінності та утворила нову ідентичність — руандійці.

Другий елемент стратегії Кагаме — економічні реформи. Президент зізнається, що за зразок узяли досвід Сінгапуру та Південної Кореї. Згідно стратегії «Бачення 2020» Руанда має переорієнтуватися з натурального виробництва на сферу послуг. Досі 70% руандійців проживають у селах та працюють у сільському господарстві. Уряд прагне залучити їх до сфери туризму, інноваційної економіки, а також до роботи над проектами з іноземними інвестиціями.

У країні провели масовану комп’ютеризацію, нині тут поширений інтернет-банкінг, комп’ютери використовуються в школах, з’явилися інноваційні центри для ІТ-бізнесменів та програмістів, поширюється 4G. Будуються нові дороги та інші об’єкти інфраструктури, а в столиці Кігалі давно є філіали всіх великих світових банків та глобальних торговельних мереж.

Кагаме спростив умови для реєстрації та ведення бізнесу, будівельні ліцензії у Руанді видаються дуже швидко, як і реєструється майно. Дешеві банківські кредити стали нормою, уряд сприяє активізації торгівлі з іншими країнами. За легкістю ведення бізнесу в Африці Руанда поступається лише люксовому курортові Маврикій.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ Випробовування холерою: як олігархи, президент-вигнанець і блокада знищують Ємен

70% руандійців досі проживають у селах та працюють у сільському господарстві, але уряд намагається максимально залучити їх до нових професій у сфері іноваційних технологій і туризму Фото: EPA/DAI KUROKAWA 

Руандійці суворо дотримується права інтелектуальної власності, борються з корупцією, як серед бізнесменів, так і державних чиновників.

У 2011 році реформували митницю та податкову систему. Іноземні інвестиції щорічно перевищують одну восьму ВВП, який упродовж першого терміну Кагаме вдалося подвоїти. Зростання ВВП часом сягало 13,2% на рік, хоча нині уповільнилося до 1,7 — 2%. Досі основні надходження валюти — це експорт кави (65% валютних надходжень).

«Руандійське економічне диво» було б неможливим без міжнародних зв’язків, зокрема, з Угандою, Кенією, Ізраїлем, США, ЄС та азійськими країнами. Тісні відносини зумовлені участю в протизаконній експлуатації природних ресурсів сусідньої держави — Демократичної республіки Конго, уряд якої не в змозі контролювати території. Як відомо з офіційних джерел, сили РПФ вторгнулися до Конго, щоб покарати біженців-хуту. Натомість уряд Кагаме встановив контроль над родовищами колумбіту-танталіту (колтан) та діамантовими копальнями. У 1998 році Руанда заволоділа семирічними запасами конголезького колтану та переправила їх до Кігалі.

У 2000-му попит на колтан стрімко зріс — менше ніж за рік ціни виросли у 12,6 разів. Глобальна телекомунікаційна революція на межі ХХ-ХХІ століть потребувала величезних його обсягів: колтан містить тантал, необхідний для виробництва електронних конденсаторів, які використовуються в мобільних телефонах, DVD-плеєрах та комп'ютерах.

Незважаючи на розслідування Радбезу ООН, яка в 2001 році довела, що Руанда продавала на світовий ринок крадений з ДРК колтан, до країни рікою полилися гроші. Виробляючи 83 тонни власної сировини на рік, вона експортувала 1440 тонн. Так само уряд Кагаме розпоряджався конголезькими діамантами та цінною деревиною.

Захід заплющував на це очі — глобальним ІТ-гігантам потрібна була сировина.

Водночас Кагаме розбудував дуже ефективну державну машину в самій Руанді, яку без перебільшення можна назвати «розумною диктатурою».

Кагаме вдалося втілити «Руандійське економічне диво», на зразок Сінгапуру та Південної Кореї Фото: EPA/AHMED JALLANZO

Політична машина «розумної диктатури« Кагаме

Західні лідери дуже поважають президента Руанди за те, що він не лише зупинив геноцид, а й спромігся відродити країну.

Приміром, Білл Клінтон, що вважає себе особистим другом Кагаме, називав його одним з найвидатніших лідерів сучасності. Екс-прем’єр-міністр Великобританії Тоні Блер підкреслював, що Кагаме кмітливий політик, який дивиться далеко вперед, особливо в питаннях благодійності (за ініціативи Кагаме створили благодійну організацію Africa Governance Initiative). А колишній генеральний секретар ООН Пан Гі Мун у травні 2016 року висловив надію, що «інші держави Африки наслідуватимуть те, що зробили в Руанді».

Колишній генеральний секретар ООН Пан Гі Мун (праворуч) ставив у приклад іншим державам Африки політику Кагаме Фото: EPA/CHRISTOPHE KARABA

Руандійські військові залучені в багатьох миротворчих місіях, зокрема в Судані, Сомалі та ЦАР. Руандійці були натхненниками так званих Принципів Кігалі, щодо захисту цивільного населення під час військових конфліктів.

Поль Кагаме має вкрай героїчний образ на міжнародній арені. Його з радістю приймають у Білому домі чи на Всесвітньому економічному форумі в Давосі. Кагаме створив красивий декор до власної політичної машини «розумної диктатури», який подобається очільникам взірцевих демократій.

Приміром, Руанда — світовий лідер у дотриманні прав жінок, зокрема, коли йдеться про участь у політиці. За цими параметрами вона випереджає навіть держави Скандинавії. Наразі 63% парламенту Руанди — жінки, зазвичай це приголомшує іноземних оглядачів. Але цьому є цілком логічне пояснення: після геноциду Руанда перетворилася на країну жінок. Окремі дослідники зазначають: до 70% населення держави — жінки, вони також очолюють 50% домогосподарств. Утім, парламент Руанди вирішує вкрай мало значущих питань.

Насправді привабливий лише фасад руандійської політичної системи. Насправді ж Руандою керують генерал Кагаме та інші військові лідери патріотичного фронту, що контролює 76% місць у Палаті депутатів. Отже, фактично Поль Кагаме — диктатор Руанди.

По-перше, правозахисні організації неодноразово закидали Кагаме переслідування опозиції, журналістів та нетерпимість до будь-якої критики на свою адресу. У країні закрили офіси Transparency International, Lawyers without Borders та Руандійської ліги за просування та захист прав людини. Багато опозиціонерів, зокрема критично налаштовані пастори церков, ув’язнені.

Часом для придушення опозиції використовується законодавство про подолання наслідків геноциду, це легко дозволяє звинуватити в підбуренні до чергової етнічної напруженості.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ Успішний Сомаліленд: як живе й кому потрібна невизнана «республіка»

Кагаме дістає ворогів навіть за межами країни. У січні 2013 року в ПАР у готельному номері знайшли тіло колишнього голови спецслужб Руанди Патріка Карегеї. Він був одним з найзатятіших критиків режиму Кагаме. Міністр оборони Руанди генерал Каберебе саркастично зазначив: «Він лаяв, як собака, а тому помер, як собака». Пізніше президентові Кагаме особисто довелося спростувати причетність до загибелі Карегеї.

По-друге, президентські вибори в Руанді не можна назвати вільними. На перших виборах, де брав участь Кагаме, він отримав 95% голосів, на других – 93%. Результати свідчать, що Кагаме впевнено контролює політичне поле країни, та беззаперечно перемагає, убравшись у тогу рятівника нації.

На виборах президента Кагаме обидва рази перемагав, отримуючи більше 90% голосів Фото: EPA/CHARLES SHOEMAKER

Водночас опозиція не має доступу до ЗМІ та сильно обмежена в комунікаціях з виборцями, отже, просто не може конкурувати з Кагаме.

Колишній спікер парламенту Руанди Жозеф Себерензі публічно відмовився визнати вибори 2010 року вільними, бо «опонентами Кагаме були його друзі, тоді як реальні опозиціонери перебувають за ґратами».

Щоби вижити в сучасній Руанді, потрібно бути лояльним до Кагаме в усьому. Чи не кожна урядова соціальна або медична програма охоплює не менше 95% населення — люди вимушені показово демонструвати лояльність, навіть якщо послуги з боку держави їм зовсім не потрібні.

Правозахисні організації неодноразово закидали Кагаме переслідування опозиції, журналістів та нетерпимість до будь-якої критики на свою адресу (на фото — мітінг у Парижі проти політики Кагаме, архівне фото 2011 року) Фото: EPA/IAN LANGSDON

Вибори 2017 року

У 2017 році Поль Кагаме під гаслами необхідності збереження стабільності, вирішив укотре висунути свою кандидатуру. З цією метою він реалізував конституційну реформу. Президентську каденцію скоротили з 7 до 5 років. Народ підтримав зміни, щоправда положення почне діяти лише після 2024 року. На тлі перемоги одночасно зняли обмеження щодо кількості термінів перебування при владі.

Відтепер Кагаме без перешкод може брати участь у президентських перегонах щонайменше до 2034 року, оскільки після вступу в дію поправок попередні терміни Кагаме не зараховуватимуться — політична система Руанди перезавантажиться.  

Кмітливий Кагаме знову всіх переграв, і впевнено керуватиме ще довгі роки, адже на виборах 4 серпня 2017 року реальної опозиції знову немає.

На цих виборах проти Кагаме виступають Френк Хабінеса з Демократичної зеленої партії та незалежний кандидат Філіп Мпайімана.

Хабінеса — молодий політик (40 років), який вийшов з лав РПФ та став дисидентом через критику конституційної реформи Кагаме. До речі, Демократична Зелена партія є чи не єдиною легально зареєстрованою опозиційною силою в країні. Хабінеса обіцяє молодим руандійцям більше можливостей для зайнятості та свободу вираження поглядів. Тому його прибічники (близько 30.000 осіб) активно працюють з молоддю в соціальних мережах та спілкуються напряму.

46-ти річний Мпайімана — політичний емігрант, до лютого 2017 року жив у Франції. Його теза — Руанді необхідне оновлення, ба більше — зміна поколінь при владі. На його думку, настав час нової генерації, що має змінити політичну культуру Руанди, щоб у ній було місце дискусії, політичній ротації, а отже поступового прогресу. Мпайімана чітко б’є по позиціях Кагаме, постійно зазначаючи, що він антидемократ і не бажає поступатися владою. Загалом для Мпайімана ці перегони лише піар та спосіб самоствердження. Його мета — вибори 2024 року.

3 травня 2017 року про намір балотуватися оголосила також відома руандійська бізнесвумен та активістка захисту прав жінок Діане Рвігара. Проте вже за 72 години в Інтернеті з’явилися її відверті світлини. Інформаційну компанію спрямували на залякування та приниження кандидатки, відтак Рвігара зреклася намірів. Поза тим, Національна виборча комісія відмовила їй у реєстрації.

Виборчі дільниці в столиці Руанди - місті Кігалі 4 серпня, у день голосування за кандидатів на посаду президента країни Фото: EPA/AHMED JALLANZO

Вибори перетворюють Центральну Африку на заповідних автократів

Переобрання Кагаме зафіксує за регіоном Великих озер статус заповідника автократичних режимів, що придушують демократію. Чи зустрічатимуть відтак генерала з розкритими обіймами в кабінетах лідерів західних демократій — велике питання.

У 2016 році лідер сусідньої Уганди Йовері Мусевені, який керує країною з 1986 року, переобрався на п’ятий термін. Утретє президентом Бурунді у 2015-му став П’єр Нкурунзіза. Це спровокувало тривалі сутички з опозицією, позначені людськими жертвами, та навіть спробу державного перевороту.

Подібний сценарій у листопаді 2017 року очікує Демократичну республіку Конго, де президент Джозеф Кабіла планує переобратися на третій термін. Кабіла активно використовуватиме в компанії приклад Кагаме, якому Захід фактично дав право на переобратися втретє.

Передвиборчі гасла Кабіли очевидні: чим конголезці, що люблять президента, гірші за руандійців. Подвійні стандарти, що від них потерпають навіть західні країни, руйнують паростки демократії у державах регіону Великих Озер.

Автократичні африканські режими, попри зовнішню силу, усередині не мають монолітного народного стрижня, отже в майбутньому їх може спіткати повторення кровопролитних громадянських воєн.

Підписуйтесь на наш канал в Telegram