Директор «Артдокфеста» російський режисер Віталій Манський розповів Громадському про погрози фізичної розправи, які отримувала дирекція, про те, хто, на його думку, стоїть за зривами кінопоказів маргіналами, про те, чому, попри всі складнощі, важливо і далі проводити цей фестиваль в Росії, і про інший «русский мир», який кардинально відрізняється від того, що просувають кремлівські ідеологи

У Москві на фестивалі документального кіно «Артдокфест» радикальні активісти руху SERB (організація позиціює себе як російський визвольний рух, раніше — «Південно-східний радикальний блок», South East Radical Block — ред.) зірвали показ фільму «Політ кулі» Беати Бубенець. Цей фільм розповідає про війну в Україні.

Раніше були також зірвані покази двох інших фільмів про Україну. Це стрічки «Мустафа» — про лідера кримських татар Мустафу Джемільова і «Війна заради миру» про події на Донбасі.

Директор «Артдокфесту» російський режисер Віталій Манський розповів Громадському про погрози фізичної розправи, які отримувала дирекція, про те, хто, на його думку, стоїть за зривами кінопоказів, чому, попри всі складнощі, важливо і далі проводити цей фестиваль у Росії, а також про інший «русский мир», який кардинально відрізняється від того, що просувають кремлівські ідеологи.

Про погрози розправи

Погрози надходять як на телефон дирекції, так і в соцмережі. Обіцяють розпороти животи й підвісити за ноги. Але ці погрози мають радше теоретичний характер. А ось дзвінки, які надходять від людей з грубими голосами, до них варто уважніше прислухатися. Ми звернулися до правоохоронців. Що вони кажуть? Наймайте охорону (посміхається).

Про тих, хто зірвав фільм «Політ кулі»

Частково ними хтось керує. Їх зачіпає сам факт того, що в Росії показують стрічки, що зображують незалежну, неофіційну точку зору на те, що відбувається в Україні, на присутність там російських громадян, що опинилися, як тут стверджують, у своїх «планових відпустках».

Вони теж з певного погляду жертви. Їм задурманили голову. Вони не розуміють, що відбувається, де вони живуть. Не хочу казати, буцім вони «бідні-нещасні», адже якщо вони воювали в Україні, то на їхніх руках кров українців. Але вони теж частково жертви, бо не відають, що творять.

Російський режисер Віталій Манський на фестивалі документального кіно «Артдокфест», Москва, Росія, 6 грудня 2017 року Фото: Михайло Білоцерковський

Про те, хто стоїть за зривами фільмів

За тим, що Росія бере участь у війні в Україні, звичайно, стоїть Кремль. Без Кремля в нас не призначають директора вуличного туалету, а тут відправляються танки, зброя, жива сила.

А хто керує цими людьми, які приїхали звідти й ходять з  прапорами? Якісь департаменти Адміністрації президента, громадські організації, які отримують від уряду гранти. Не уявляю, щоб хтось робив це безкоштовно. Хоча всяке буває. Людей не може зачіпати фільм, якого вони не бачили.

Про реакцію глядачів

Дуже стійко, впевнено і мужньо себе проявили глядачі (під час спроби зірвати показ — ред.). І жінки, і молоді хлопці, які могли постраждати від цих людей у камуфляжі. Коли вони ввірвалися та стали обзивати (людей) «фашистами», «зрадниками батьківщини», «укропами», вони досить чітко їм у відповідь ставили питання: «Навіщо ви прийшли в Україну?». Глядач чітко  формулював власну думку щодо подій.

Про фільм «Політ кулі»

Не впевнений, що показ фільму «Політ кулі» викликав би позитивну реакцію в Україні. Це документальна картина, яка показує реалії війни. І ця реальність дуже брутальна й жорстока. Я б не сказав, що  українські військові, в даному випадку йдеться, мабуть, про батальйон «Айдар» (мабуть, тому що там немає знаків розрізнення), що вони пухнасті делікатні люди.

Російський режисер Віталій Манський на фестивалі документального кіно «Артдокфест», Москва, Росія, 5 грудня 2017 року Фото: Olesja Bagration

Про війну на Донбасі та військових двох країн

Мені здається, якщо ми хочемо завершити війну, то повинні побачити всі її жахи. І зрозуміти ступінь катастрофи, яка відбувається в нашому суспільстві. І діалог потрібен з обох сторін. Картина Беати Бубенець не лише не романтизує українських військових, але показує їх жорсткими людьми.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ «Не було б цієї війни, якби її не підігріли» — інтерв’ю з режисером Віталієм Манським

Я б хотів бути на показі цього фільму в Україні та подивитися на реакцію (глядачів — ред.). Я вважаю, що в Україні так само, як ми в Росії намагаємося показати фільми, що представляють українську сторону, теж було б важливо показати стрічки про росіян, які пішли воювати в Україні. Чому ці люди залишили оселі, рідних, дружин, дітей і поїхали в чужу державу вбивати? Заради яких таких ідей, заради якої вищої мети?

Це не означає, що їх треба героїзувати, але потрібно намагатися зрозуміти, (і зробити це) можливо тільки завдяки таким кіносвідченням. Позаяк у реальному житті сторони, які воюють, бачать один одного виключно в приціл. А для припинення війни потрібно вступити у фазу якщо не переговорів, то хоча б осмислення того, що відбувається.

У цьому сенсі моя позиція не сприймається людьми в Україні, які відчувають агресію, які пережили несправедливість війни, біль, утрати. Але не подолавши цього, рухатися далі теж неможливо.

Про покази зірваних сеансів на інших майданчиках

Коли автори фільму «Мустафа» дізналися про зрив показу в Росії, вони з нами зв’язалися, і ми вирішили, що стрічку викладуть в інтернет (ідеться про офіційний сайт «Артдокфесту»). Станом на 12 грудня фільм подивилося понад 1000 глядачів, а в залі, де його мали показати, було близько 200 місць. Заборона розширила  аудиторію. 

Думаю, що інтернет — єдина можливість для представлення альтернативної точки зору в РФ, де офіційні засоби підконтрольні державі.

На «Артдокфесті» була світова прем’єра картини. Її ще не відправляли на жоден фестиваль. Я не є продюсером фільму, але я зі свого боку, звичайно, поговорю з організаторами (українського) фестивалю Docudays. Хоча знаю їхню жорстку позицію, це наші внутрішні суперечки, вони відсікають певні фільми. Але я спробую їх переконати.

Російський режисер Віталій Манський (ліворуч) на фестивалі документального кіно «Артдокфест», Москва, Росія, 11 грудня 2017 року Фото: Dima Lavr

Про необхідність проводити «Артдокфест» у Росії

З 2014-го року ми проводимо фестиваль у Ризі. Але я вважаю, що вкрай важливо цей фестиваль робити в Росії, тому що ми, на жаль, є одним з небагатьох майданчиків, де все-таки існує принцип свободи авторського висловлювання, глядацького сприйняття, дискусії, діалогу. Якщо ми припинимо підтримувати цей невеличкий острівець свободи на території Росії, це буде великий удар.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ Віддавши частину своєї свободи, ти втрачаєш її всю — Віталій Манський

Ми представляємо «русский мир» не в тому його кремлівському форматі, а в реальному, як воно є сьогодні. Зокрема й «русский мир» України. В Україні багато людей говорять російською мовою, водночас вони — патріоти України. І багато загиблих у всіх цих «іловайських котлах» хлопців останні слова у своєму житті вимовляли російською мовою. 

«Русский мир» — це об’ємніше, благородніше поняття, ніж його вульгарне трактування кремлівськими ідеологами і політологами.

Про труднощі в організації фестивалю

Труднощі були завжди в тій чи іншій мірі. Але основний тиск виник, коли в Києві вже стояв Майдан. І проявився в повному обсязі, коли сталася анексія Криму й почалася війна в Україні. І щороку рівень спротиву владних і навколовладних структур проявлявся дедалі більше. Тоді відмовили у фінансуванні, а відтак заявили, що ми ведемо зрадницьку стосовно Росії політику.

Ми впевнені, що робимо правильну й потрібну справу, що матимемо сили, а в Росії до наступного грудня не все закатають в асфальт. І це дає нам надію на продовження «Артдокфесту» в Росії. Хоча ця віра, надія і любов — до речі, так називається один з фільмів на фестивалі, — стикаючись з реальністю, поступово втрачають кольори й насиченість.

Читайте цей матеріал також російською мовою

Поділитись: