Віддавши частину своєї свободи, ти втрачаєш її всю — Віталій Манський

Фільм «У променях сонця» відкрив фестиваль документального кіно Docudays UA 2016. Його невипадково обрали в якості ілюстрації цьогорічної теми «Крізь ілюзії», адже стрічка зображує досконале життя у досконалій країні — Північній Кореї.

Віталій Манський — режисер документального кіно в Росії, що народився у Львові, а зараз є громадянином Латвії. Він стверджує, що отримати дозвіл на зйомку фільму «У променях сонця» в Північній Кореї, йому допомогло саме те, що він російський режисер. А показати фільм на території Росії йому дасть змогу теперішнє європейське громадянство.

Після прем’єри фільму в Києві режисеру поставили запитання: «Як ви змінили свою думку про Північну Корею після того, як там побували?» На це Манський відповів, що після поїздки став розуміти цю країну ще менше, ніж раніше:

«Зараз я взагалі нічого не знаю про Північну Корею. Мене водили лише туди, де мені можна бути. Мені показували життя родини в ідеальній квартирі. Я ніколи не бачив інших жителів цього будинку, а коли зазирнув до шаф у помешканні, вони виявилися порожніми. Іншого разу, коли для сцени сімейного обіду привезли красиву смачну їжу в коробочках, то герої навіть боялися до неї торкнутися, боялися їсти.»

Кадр із фільму «У променях сонця»

Про схожість Росії та Північної Кореї

«Спільні риси впадають у вічі, особливо зважаючи на наше минуле. Але все-таки там стадія хвороби більш занедбана. Це вже навіть не хвороба, бо відбулася якась генна модифікація. Ми теж ходили строєм, читали «речёвки», лозунги, але ми зі строю виходили. У нас була змога вийти й увійти у своє приватне життя, в якому ми могли бути або за владу, або проти неї. Там люди все життя в строю.

Я думав, що я вирушаю в наше минуле, в часи сталінізму, але шоком було для мене те, що там не сталінізм. У нас за Сталіна знімав Ейзенштейн, писали Булгаков, Цвєтаєва, ставив Меєргольд… всі вони закінчили не дуже добре, але вони були! Там нічого немає».

Разом із дозволом на фільмування в Північній Кореї, режисеру поставили умову: знімати за сценарієм, який розроблять представники комуністичної влади.

«Сам сценарій абсолютно одіозний. Але я навіть не міг припустити, що вони його будуть втілювати з кожною комою, з кожним поворотом голови чи інтонацією. Це було для мене абсолютним одкровенням. І власне це мене підштовхнуло зробити саме той фільм, про який ми вже зараз говоримо.

Я дуже хочу показати цей фільм у Росії, тому що він у першу чергу для Росії. Для Росії сьогодні, не п'ять років тому і, сподіваюся, не за п'ять років, а саме сьогодні».

Режисер Віталій Манський

Віталій Манський уже 9 років є директором міжнародного фестивалю авторського документального кіно «Артдокфест». Восени 2014-го року почався конфлікт між міністерством культури Росії та фестивалем. Держава відмовилася підтримувати будь-які проекти Манського.

«Ми не здаємося, ми плануємо і цього року провести «Артдокфест» у Росії. Кожен рік — це тиск і боротьба не за правилами. Ну, в Росії, власне, давно нічого не робиться за правилами, використовуються підлі прийоми задля нашого знищення. Але ми боротимемося до останнього і ми покажемо цей фільм у Росії.

В мене давно ніяких ілюзій немає. Але для тих, у кого вони є, наш фільм буде незайвим доказом для того, щоб зрозуміти, що — чорт забирай — свободу не можна віддати частково і при цьому залишитися вільним. Це ілюзія. Може, навіть головна ілюзія. Адже віддавши частину свободи, ти втрачаєш її всю. От тоді подивіться в картині «В променях сонця», до чого це може призвести».

Кадр з фільму «У променях сонця»

Про Україну та її документалістику

«Знаєте, зараз не слідкувати за українським документальним кіно означає взагалі не дивитися на світ з відкритим поглядом. Тому що найцікавіше зараз відбувається тут, у вас. І в кіно, і в житті. І я, до речі, дивлюся на це без ілюзій. Бо є міф, що революції роблять абсолютно благородні люди, що не зраджують дружинам і не ходять до туалету. Ні. Всі ми ходимо в туалет. Тож навіть із цими людьми треба спокійно розібратися. Когось, можливо, звільнити, і неважливо, що хтось десь стояв і кричав. Треба входити в цивілізоване життя спокійно, без надриву й без ілюзій.

В країнах із нестійкою демократією, а Україну ще можна такою вважати, документалістика — це дзеркало, що дозволяє суспільству подивитися на себе збоку. Оцінити, як зачіска, чи немає якоїсь плями на лобі… Телебачення не дає нам повної картини світу. Воно займається рішенням конкретних миттєвих завдань, а приходить наступний день і там — порожнеча. Саме документальне кіно цю порожнечу має заповнювати».

Матеріал створено за підтримки Міжнародного фестивалю документального кіно про права людини Docudays UA.