ENRU

Що таке «харасмент» та як про нього жартувати — інтерв'ю з авторами програми «#@)₴?$0 з Майклом Щуром»

Протягом останнього місяця на Заході багатьох публічних людей звинуватили в сексуальних домаганнях.

Усе розпочалося після публікації 5 жовтня в The New York Times, де в «харасменті» звинувачували одного з провідних голлівудських продюсерів Харві Вайнштейна. У публікації йшлося, що він, використовуючи власне впливове становище, схиляв жінок до сексуальних стосунків. На його дії поскаржилися Ешлі Джад, Роуз Макгоун, Анджеліна Джолі, Гвінет Пелтроу та багато інших.

Скандал з Вайнштейном спричинив справжню хвилю гучних викриттів. У домаганнях звинуватили акторів Кевіна Спейсі, Джона Траволту, Дастіна Хофмана, співачку Марайю Кері, стенд-ап коміка Луї Сі-Кея тощо.

Події спровокували різну реакцію в медіа. Приміром, The Late Show with Stephen Colbert назвали Вайнштейна «поганою людиною» та висміяли його виправдання.

В іншому вечірньому шоу Late Night with Seth Meyers, навпаки, дали слово жінкам, які коментували дії Вайнштейна. Однак і вони використовували жарти й гумор.

Громадське зустрілося з авторами схожого за форматом українського проекту «#@)₴?$0 з Майклом Щуром» Євгеном Самойленком і Ярославою Кравченко та розпитало їх, як реагувати, як говорити та як жартувати про проблему домагань.

Що таке «харасмент»?

Євген: Харасмент — це те, що зазвичай роблять чоловіки по відношенню до жінок. Хоча, як свідчать останні скандали, це може бути ставлення чоловіка до чоловіка або жінки до чоловіка, адже була історія з Марайєю Кері. Якщо сформулювати українською — це сексуальні домагання з використанням власного положення. Це досить складна, і як на мене, абсолютно незрозуміла в Україні й на пострадянському просторі ситуація.

Приміром, у 90-х роках американського президента звинуватили в стосунках з практиканткою (президент Білл Клінтон і практикантка Моніка Левинські, — ред). Найдивнішою в цьому була реакція всього пострадянського простору, який несподівано став на бік Біла Клінтона.

Автори проекту «#@)₴?$0 з Майклом Щуром» Ярослава Кравченко та Євген Самойленко Фото: Громадське

Це типова ситуація, коли в таких випадках звинувачують саме жертву.

Євген: З одного боку звинувачують жертву, а з іншого — дійсно не розуміють, що така поведінка може бути проблемою.

Ярослава: Я повернулася б до того, що подібний вибух у нас стався всього рік тому — це була акція #янебоюсьсказати. Коли ми починали розробляти цю тему, то побилися об заклад, за скільки днів у Голлівуді почнеться акція #янебоюсьсказати. Рівно за три дні після історії з Вайнштейном почалася #metoo. Спливло багато інформації про людей публічних, які користувалися своєю владою чи становищем. Це стосувалося більше жінок. Якби зібрати всі свідчення після акції #янебоюсьсказати, було б багато кримінальних справ.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: #яНеБоюсьСказати вголос

#ЯТакож: як жінки в США почали всесвітній флешмоб проти домагань

В одному з епізодів програми «#@)₴?$0 з Майклом Щуром» Ярослава вийшла на вулиці Києва та залицялася до чоловіків, підкреслюючи їхні фізичні особливості.

Євген: Я вважаю, що гумор, провокації, ламання стереотипів — один зі шляхів говорити про складні проблеми

Ясю, що відчуває людина, яка вийшла на вулицю й робить те, що робили ви?

Ярослава: Критерій, за яким я оберу людину і лясну їй по дупі. І треба розуміти, що це несподіванка, і відповідь може бути будь-якою: хтось може посміхнутися, а хтось — розвернутися й ляснути тебе. Тим паче, якщо ти на Майдані.

Євген: Коли обговорювали ідею сюжету, то боялися, що це може спричинити агресивну реакцію. Але ми не очікували, що Яся так далеко зайде. Коли побачили матеріал, то сказали: «Ого!». Там були чоловіки, яким була приємна розмова про секс, про ніби-домагання дівчини, але жодному з них не було приємно, коли їх ляскали по сідницях. Завданням було, щоб вони дзеркально відчули те, що відчуває дівчина, яка йде вулицею, а хтось обговорює її зовнішній вигляд.   

Ви ставили собі за мету не просто посміятися?

Євген: Абсолютно. Ідея була поставити чоловіків у незручне становище, щоб вони відчували себе максимально дискомфортно.

Подавати таку проблему з гумором — чи це не девальвація проблеми? Чи не принижуєте ви значення питання, коли смієтеся над ним?

Євген: Ні.

Ярослава: Як ми можемо у форматі нашої програми довго розповідати, що таке домагання та насилля? Ми маємо говорити про найважливіше, що нині відбувається. Прийом «дзеркала», коли ми поміняли місцями людей, дуже демонстративний, й дозволяє зрозуміти, як це відбувається насправді з кожною жінкою на кожнім кроці. Ми навіть не мали на меті зробити це смішно.

Автори проекту «#@)₴?$0 з Майклом Щуром» Ярослава Кравченко та Євген Самойленко Фото: Громадське

Як не перейти межу дозволеного?

Ярослава: Ти питаєш у людей, які не мають меж.

Євген: У сатири не може бути меж. У цій же програмі ми обговорювали Ясині… перси. Мені здалося, що в нас вийшло «норм». Ми пройшли по лезу.

Ярослава: Ті, хто дивиться нашу програму, якраз і чекають виходу за межу.

Євген: Ми все одно жартуємо про секс, про такі речі. У попередніх сезонах з’являлися жарти на межі сексизму.

Найгучніші скандали пов’язані з людьми вагомими. В Україні ми говоримо про флешмоб, про низову ініціативу. Чи в нас все так добре з відомими й авторитетними людьми?

Євген: Ха-ха-ха!

Ярослава: Я знаходжуся у творчій тусовці. Бачила імена, про які писали в моїй Facebook-стрічці. Я була здивована, чому не підключається поліція-міліція, чому не відкриваються справи. Писали про відомих людей. Чому не пішло далі — питання.

Тобто це депутати Верховної Ради чи, у вашому випадку, режисери та актори?

Ярослава: Актори, режисери, письменники. Про це все говорилося, але чомусь не набуло такого розголосу.

Євген: Зараз суспільство не готове до таких речей. Воно не готове про це говорити. На Заході довго до цього йшли. Через рівноправ’я расове, гендерне, сексуальних меншин. Те, що відбувається з «Вайнштейн-гейтом», — це результат розвитку суспільства протягом останніх десятків років.