Міжнародні правозахисні організації Amnesty International і Human Rights Watch оприлюднили спільну доповідь про випадки затримання і катування цивільних осіб з обох боків: як представниками української влади, так і бойовиками на неконтрольованих територіях Донбасу. Hromadske пояснює, що є головним у цій доповіді і якими можуть бути наслідки.

 

Головні тези

1. Ця доповідь стосується передусім воєнних злочинів, скоєних українськими силовими відомствами. Цим звіт кардинально відрізняється від звіту Amnesty 2014 року, в якому мова йшла значною мірою про катування та викрадення з боку сепаратистів. 

У звіті, який опублікували 2 роки тому, 11 червня, йшлося про 500 викрадених людей, абсолютна більшість яких піддавалися насиллю, тортурам і знущанню, вони могли слугувати «живим щитом» під час бойових дій у Донецькій та Луганській областях. Об’єктами викрадень стали не лише силовики і чиновники, але й журналісти, громадські активісти, підприємці і члени виборчих комісій.

Тетяна Мазур, яка тоді була директоркою Amnesty в Україні, говорила, що діалог з «державою протікає не надто успішно», коли справа стосується взаємодії за фактами, наведеними у доповіді організації. 

2. Група дослідників доповіла, що 18 цивільних осіб пройшли через тортури і незаконні арешти з обох боків. Половина цих випадків сталися у період з 2015 до січня 2016 року на непідконтрольній Україні території. При цьому у звіті стверджувалося, що постраждалих значно більше, це також підтверджують і звіти ООН. 

3. Українські силовики використовують незаконні методи утримування людей. Особи, затримані за підозрою у будь-яких злочинах, можуть утримуватися під вартою лише в СІЗО або у слідчому ізоляторі київського СБУ. Будь-які інші приміщення для цих цілей вважаються незаконними. 

Та все ж, виходячи з даних, зібраних групою дослідників, були випадки утримування цивільних в будівлі СБУ в Харкові, Краматорську, Ізюмі та Маріуполі. За даними різних джерел, під арештом у харківському СБУ все ще таємно утримуються 16 людей. Однак, в СБУ ці факти заперечують. 

4. У доповіді вказано, що в окремих випадках представники української влади і самопроголошених республік приховували, що зникла людина перебуває у них, а згодом імена багатьох з цих людей випливали на переговорах щодо обміну полоненими. 

Про що кажуть звільнені з полону?

Один з постраждадих, про яких згадується у звіті, відбув у тюрмах СБУ загалом понад 15 місяців. Костянтин Безкоровайний був членом міськради Костянтинівки Донецької області від компартії. 27 липня 2014 року до його будинку увірвалися озброєні люди, звинуватили його в тероризмі і сепаратизмі і помістили до підвалу одного з будинків. 

За словами Безкоровайного, його тримали спершу в Краматорську, потім в Ізюмі Харківської області, а тоді перевезли до Харкова, де утримували майже 15 місяців.

Дружина Безкоровайного багато разів зверталася до правоохоронців, але там їй відповідали, що такого чоловіка ніхто не затримував. Після цього вона звернулася до Amnesty. Активісти організації вирішили діяти через специфічну форму швидкого реагування. В Amnesty її описують як «акцію швидкої допомоги»: коли існує загроза життю людини, активісти масово пишуть звернення до релевантних органів влади. Таким чином після подібної акції Бескоровайного відпустили додому, але перед цим йому наказали мовчати про те, що він був у в’язниці, і говорити публічно що «просто переховувався». Також йому дали 200 грн. на квиток додому і відвезли на харківський автовокзал. 

Реакція влади на доповідь

Група, яка проводила дослідження, результати якого увійшли до доповіді, провела зустріч в Адміністрації Президента з представниками силових структур. 

«Силовики були незадоволені формулюваннями доповіді і попросили дочекатися результатів офіційного розслідування, — сказав hromadske.ua дослідник Amnesty International Красимир Янков. — Представники відомств вважають, що ми надто впевнено говоримо про тортури, а в СБУ насправді нічого такого не вчиняли». 

За словами заступника директора Amnesty у Європі та Центральній Азії Дениса Кривошеєва, ситуація, описана у доповіді, «викликає велику тривогу», оскільки українська влада відмовляється визнавати свої помилки і діяти відповідно до міжнародних законів. 

Поділитись: