Школа підготовки до війська: як закохати в армію

Усе почалось із розмови Олесі з другом Андрієм — хореографом у її школі мистецтв. Ближче до зими він почав гаснути. А одного дня й зовсім поник, видавши: «Усе, набридло, я пішов у військкомат».

У цьому імпульсивному пориві Олеся побачила розгубленість. Він усвідомлював, що потрібно щось робити, але не розумів — що саме. Раптом вона замислилася: а скільки ж іще таких, як Андрій? Умотивованих, але розгублених. Скільки ж іще таких, хто не має мотивації; не знає, що робити, і через це боїться?

Тоді в Олесі Корженевської, волонтерки, продюсерки та власниці школи 9¾, зародилася ідея створити вже геть іншу школу — підготовки до війська. Ідею одразу ж підхопили Олесині друзі-військові. За декілька днів вона вже не знала, як прийняти таку велику кількість охочих пройти навчання.

Про те, як нікого не засуджувати за страх іти у військо, а натомість «прочинити двері» до військових професій; якою має бути база; що треба змінювати в мобілізації та чому суспільних ініціатив із підготовки цивільних нині недостатньо — у матеріалі hromadske.

«Наше завдання — закохати в цю дивну структуру під назвою "армія"»

Олеся Корженевська, посміхаючись, називає свою ініціативу «школою, яка закохує у військо і наближає перемогу». А ще, каже, це «школа лагідної мобілізації».

«У кожної людини мотивація своя, і вона на дуже різних стадіях глибини. Хтось самостійно готується вже понад рік, хтось іще й не починав. А дехто звертається саме до нас, тому що боїться державних ініціатив.

Наше завдання — закохати в цю дивну структуру під назвою "армія". Адже якщо у війні взагалі немає нічого романтичного, то в армії, я вважаю, все-таки є. Усе це побратимство... Це дуже ефектна історія», — підкреслює Олеся в інтерв’ю hromadske.

Вона знає, про що говорить. Її друзів-військових — не злічити. А за спиною — велика історія волонтерства, від якого вона вигоріла ще 9 років тому, пообіцявши собі «більше ніколи знову». А втім, Олеся успішно провалила обіцянку самій собі з початком повномасштабної війни. Нині кожного місяця вона на фронті — щоб відвезти чергову допомогу одному з підрозділів або бригад і, якщо пощастить, заразом побачитися з коханим.

«Тож коли мій близький друг та хореограф нашої школи Андрій прийшов і почав казати: "Все, я йду, подаю документи", я відповіла: "Зачекай, пригальмуй трохи. Ну, заберуть — то вже заберуть, але ти зараз зупинися". 

Бо, наприклад, для свого коханого я цього зробити не змогла. Він, звукорежисер, як пішов у джинсах, так одразу й попав у заміс у боях за Київ. Тому я сказала другові: "А для тебе я можу це зробити — потрібно підготуватися і знати, куди ти йдеш"».

Є люди, які зрозуміли, що питання вже не "якщо", а "коли". Є люди, які взагалі нічого не розуміють, їм просто страшно і вони розгублені.Олеся Корженевська, засновниця школи «Зесики 9 ¾»

«Я вирішила, що спробую зробити щось таке, щоб люди довкола мене — мої друзі, знайомі, які з різних причин не пішли в армію добровольцями — мали можливість опанувати ази військових професій. Так виникла моя локальна ініціатива. Після того, як я у фейсбуці написала короткий пост, за кілька днів у мене вже було 40 студентів».

Проєкт вдалося реалізувати на базі її школи аудіовізуальних мистецтв 9¾. Назву вже нової школи — підготовки до війська — довго обирати не довелося. «Зесики»— зменшено-пестлива форма від ЗСУ. Це слово вигадав 13-річний хлопчик Марк — син Олесиної подруги та волонтерки Катерини. Кладучи руку на серце під присягу «Азову», хлопчик запитав у мами, чи він «справжній зесик» і «що потрібно зробити, щоб ним стати?»

«О, то ви штурмовики в душі, виявляється!»

Олеся Корженевська поки що називає свій проєкт лише «демоверсією» школи. Станом на зараз вона повністю безплатна для всіх, а Олеся фінансує її самотужки.

Є декілька дисциплін: теорія і практика з управління дронами, такмед, техніка ближнього бою CQB. У школі проводять як онлайн-, так і офлайн-зустрічі з військовими різних професій — розвідниками, штурмовиками, аеророзвідниками, піхотинцями тощо. А втім, сталої програми ще немає.

«Заняття відбуваються за запитом від групи, а також за пропозиціями від мене чи викладачів. Наприклад, Павло Скуренівський, який у нас опікується дронами, просто пише в загальний чат: "Хлопці й дівчата, дорогі "зесики", завтра їдемо літати на полігон. Є 8 місць". 

Хто перший вскочив — того й капці. Зібралися два екіпажі, розсілись по автівках і поїхали. Буває, що студенти самі дають запит, або ж я їм кажу: "О, а хочете, щоб до нас приїхав снайпер? Чи зробимо заняття із CQB, тільки на практику поїдемо кудись?" І класно, всі заряджені. Ось так це у нас відбувається», — розповідає Олеся.

Передусім «зесики» обов'язково проходять курс такмеду — навчання проводять сертифіковані інструктори підрозділу «Тактична Медицина Північ». Після курсу кожен отримує особисту аптечку.

Олеся запевняє: коли люди починають розуміти, як усе влаштовано, розгубленість зникає.

«Вони розуміють: окей, я не один у цьому — ще он 49 таких самих, як я, сидять, теж нічого не розуміють. І вони потрошки-потрошки дізнаються.

Не можна сказати, що ми їх учимо військових спеціальностей. Це не так. Це школа, яка дуже толерантно й акуратно прочиняє двері в різні військові професії — ознайомчим способом. І люди самі можуть зрозуміти, що їм ближче й цікавіше. Комусь суперцікава аеророзвідка, а хтось цікавиться лише такмедом». 

Багато хлопців і дівчат для себе відкрили CQB. Я на них дивлюся й думаю: «О, то ви штурмовики в душі, виявляється!» А перед тим так боялися, переживали…Олеся Корженевська, засновниця школи «Зесики 9 ¾»

«Моя донька служить, а хлопці думають, як сховатися. Вирішила змотивувати їх власним прикладом»

Показово, що фактично половину групи становлять дівчата, — зауважує Леся.

Приїхавши на полігон, аби побачити практичне навчання з управління дронами, бачимо, що з восьми людей — троє жінок. У кожної своя мотивація.

«Я не ставлю перед собою завдання відразу взяти й піти у військо після закінчення школи, але хочу бути готовою до різних ситуацій», — пояснює Наталка Шкурат. Вона на заняттях разом із чоловіком. «Це і є головна мотивація — бути більш підготовленою та загартованою».

53-річна Олена Шахбанова має свій бізнес і займається озелененням. Нині служать і її донька, і зять жінки. Олена ділиться, що їй часто було ніяково, коли разом зі співробітниками їздила працювати на різні об’єкти.

Хлопці дивляться, як сховатися чи об'їхати блокпост. Ну я ж не можу їм казати: ви погані, а от дочка моя служить — вона хороша. Вирішила змотивувати їх власним прикладом.Олена Шахбанова, підприємиця

«Поки не знаю, чи спрацює. Але вони всі знають, що я пішла навчатися. Може, їм самим стане трішки ніяково… Я розумію ризики, що можу втратити своїх працівників. Але, вибачте, комусь же треба захищати», — додає Олена.

Група навчається на так званих побутових дронах. Розділяються по двоє: один штурман, один пілот. Потім міняються. Відпрацьовують вправи на керування коптером і просторове мислення.

Практиці передувала теорія: спочатку студентів ознайомлюють з основними технічними характеристиками й тим, як безпечно поводитися з «пташкою». Спочатку її треба налаштувати, а також обов’язково перевірити заряд батареї — наскільки вона прогріта.

Аби здобути навички пілотування, необхідно щонайменше 5 практичних занять. Перші даються нелегко. Одна справа — коли коптер стоїть до тебе «кормою», і ти керуєш угору чи вниз. Інша — коли його потрібно розвернути, до прикладу, на 90 градусів.

«На 90 градусів ліворуч! — дає команду тренер. — Уперед. Ні! Відносно нас уперед! Ліворуч!»

«Ааа, ключові слова — "відносно нас"! От тобі й просторове мислення. Воно у мене кульгає. У мене мозок не працює!» — бідкається Олена.Та через годину практики вже радіє успіхам.

«Аааааааа! Прозріння наступає!»

«Це неважко. Просто треба звикнути», — заспокоює Павло Скуренівський, який тренує цивільних як волонтер. У минулому режисер і відеооператор, нині — інструктор із підготовки пілотів. Він працює і з військовими, і з цивільними. Розповідає, що багатьох відштовхує висока ціна на такі курси.

Заохочуємо цивільних, щоб вони навчалися. Ця ініціатива безплатна, а курс у моїй школі коштує від 10 до 20 тисяч гривень.Павло Скуренівський, інструктор із підготовки пілотів дронів

Інструктор переконаний, що так чи інакше всі опиняться на війні, адже людей критично не вистачає. Запитуємо, чи в таких умовах опанування коптерів зараз має найбільший попит в армії.

Опанування будь-якої військової справи — корисне. Але на фронті нині справді великий дефіцит пілотів коптерів, FPV та «літачків».Павло Скуренівський, інструктор із підготовки пілотів дронів

«Те, що роблять волонтери — має робити держава»

Великою прогалиною у знаннях більшості цивільних є брак розуміння структури Збройних сил, — підкреслює у розмові з hromadske молодший сержант сил ТрО на позивний Скіф. У цивільному житті він мав керівний досвід в IT-компанії. Від березня 2022-го чоловік у війську, а поки сам у відпустці — читає для «зесиків» ознайомчу лекцію про структуру ЗСУ.

«Це взагалі основа, на яку вже нашаровується все інше. Якщо не знати структури Збройних сил, далі може бути проблематично існувати в цій системі: зрозуміти, хто твій безпосередній командир, до кого тобі звернутися, хто за що відповідає і як тобі, власне, діяти», — зазначає Скіф.

Військовий додає, що ще одна ключова проблема — радянські підходи до мобілізації.

Мобілізація у нас існує за нормативними документами, які беруть свій початок десь із 40-х років минулого століття.Молодший сержант сил ТрО на позивний Скіф

«Ці процеси ніяк не адаптовані під сучасний світ. Відбувається все так, як прописано в законодавстві. Сьогодні немає чіткого розуміння для громадськості, хто за що має відповідати».

На його думку, таких навчань із підготовки до війська має ставати більше, однак це слід робити в координації із Силами оборони та владою. Як приклад, заходи з підготовки цивільних уже відбуваються на базі батальйонів та бригад сил ТрО.

Водночас Скіф скаржиться, що суспільних ініціатив досі замало.

«Те, що роблять волонтери для підготовки цивільних, — це лише часткова реалізація того, що має робити держава. Державна компонента існує частково на папері, частково реально. Але, знову ж таки, вона існує переважно коштом окремої ініціативи окремих людей.

Те, що ми зараз робимо, — більше про знання, а не про навички. Але якщо людина займатиметься нетворком — розвиватиме коло спілкування та знайомств, яке їй допоможе адаптуватися у військовому середовищі — буде набагато краще, ніж ситуація від 24 лютого 2022-го, коли люди приходили абсолютно цивільні й не розуміли, як працюють Збройні сили. А Збройні сили не розуміли, що робити з такою кількістю цивільних».

Багато цивільних не розуміє: якщо людина потрапляє до Збройних сил — це не означає, що її неодмінно відправлять у якусь посадку. Це не так.Молодший сержант сил ТрО на позивний Скіф

Військовий пояснює: «Зараз у більшості є природний страх бойових дій. Але будь-яку мобілізовану людину можуть відправити в зовсім інші місця, на перепідготовку, можуть залишити в резерві чи в тилу. Варіацій безліч».

 «Герої вже закінчуються» 

«Такий досвід точно не буде зайвим», — пояснює свою мотивацію вчитися азів військової справи Павло Коробов, 41-річний викладач гри на ударних інструментах.

«Особисто я поставив собі завдання просто розвиватися в цій справі. Принаймні якщо призвуть — я буду готовий. Навіть якщо не призвуть. Невідомо ж іще, як це все скінчиться. І чи закінчиться воно взагалі за нашого життя».

Серед тих, хто прийшов у школу підготовки до війська не просто з цікавості, а вже з метою підібрати собі роботу в армії, — Олександр Домашенко. Йому 47. Свого часу він проводив екскурсії в Чорнобильській зоні відчуження. Уже втратив багато колег на війні.

Загинули дозиметристи, загинули історики, ми втратили кандидата історичних наук, знавця Полісся.Олександр Домашенко, колишній екскурсовод у Зоні відчуження

«Загинули п'ять моїх товаришів, які казали: "Сан Санич, ти ще посидь, ми перші підемо". Хтось досі воює. І я от збираюся. Бачу, що герої вже закінчуються. Бачу, що треба йти. Повоюють усі».

«Держава ж у нас продовжує все в радянському стилі, ніякої комунікації з резервом немає. Я не бачу, щоб із людьми розмовляли. Питання натомість стоїть екзистенційно: ми є або нас нема. Усі це розуміють. А держава вдає, що ні», — нарікає чоловік у розмові з hromadske.

Олександр буквально «вскочив в останній вагон», згадує організаторка школи Олеся Корженевська. Адже набір уже був закритий. А втім, коли дізналася про мотивацію чоловіка, який є «потенційним рекрутом» — узяла його 41-м студентом курсу. На цьому зупинитися не вдалося — на початок лютого навчаються вже 50 людей.

Заняття у її школі на волонтерських засадах проводять загалом понад десять військових. Навчання вже триває майже місяць, проте коли курс закінчиться — поки не знає. Прогнозує, що орієнтовно за два місяці. А з березня — новий набір.

«Зараз я не беру за навчання жодних грошей і не вимагаю донатів. Але дуже хотіла б довести цю демоверсію школи до чогось путнього. Випустити перших учнів нашої школи і, вже маючи певне розуміння, як це буде відбуватися, податися на грант, отримати все ж таки фінансування чи зробити навчання платним, проте з адекватною ціною», — розповідає Олеся.

Як показує практика, безплатне навчання дуже швидко втрачає цінність.Олеся Корженевська, засновниця школи «Зесики 9 ¾»

«Іще я жартую, бозавжди кажу своїм студентам і друзям: будьте дуже конкретними в запиті до космосу. На Новий рік я загадала собі масштабувати школу вдвічі. Через два дні у мене було ще плюс 40 студентів. Я масштабувала школу вдвічі. Тільки питання в тому, що я з цього й досі нічого не заробляю. Але студентів стало рівно удвічі більше: було 40, а тепер понад 80».

Ви можете записатися на весняний набір до школи «Зесики 9 ¾».

А також підтримати «Зесиків», задонативши на банку чи PayPal з коментарем «Зесики».

PayPal: o.korzhenevska@gmail.com

Посилання на банку

Номер картки банки: 5375 4112 1420 8915