Вуличками Умані починає розтікатися чорно-біле море людей. Крізь нього, виючи сиренами, пробирається швидка допомога. Вона везе травмованого єврея до гелікоптера, який доправить його далі в Київ. Цього року святкувати Рош-Гашана — єврейський Новий рік, до Умані приїхало офіційно 30 тисяч хасидів. Самі євреї кажуть, що вдвічі більше: за три дні свята центральна кухня приготувала 250 тисяч порцій їжі, і це не єдина кухня, яка годувала гостей. «Бо людина без їжі — не людина», — посміхається равин Ґілель Коен, розказуючи Коляну Пастико з Hromadske.doc про тонкощі організації найбільшого єврейського фестивалю у світі.

Ґілель біжить вулицями Умані, пояснюючи на ходу все, що відбувається навколо. В Умані 30 синагог, він прямує в центральну. Місто вирує останніми приготуваннями до свята, яке розпочнеться ввечері і триватиме три дні. Рівно о 19-ій Ґілель знімає з себе нашу петличку і більше не зможе сказати на камеру жодного слова: у кожного єврея на Рош-Гашана є важливіші справи, аніж опікуватися журналістами. Тому домовляємося зустрітися ще в Києві, аби він прокоментував усе те, що назнімає Колян. Ґілель зовсім не проти: за 30 років, які він приїздить на Рош-Гашана в Умань, українські медіа розказали і показали про єврейський Новий рік в Умані стільки неприємних речей, що він зовсім не довіряє журналістам, і радий подивитися відео до ефіру.

Ґілель — ще один із роду Коенів. Він нащадок Аарона, брата Мойсея, і в нього особливі стосунки із Творцем. Коенам заборонено заходити на кладовище, навіть якщо йдеться про могилу цадика Нахмана, яка є саме тим місцем сили, що притягує евреїв з усього світу святкувати Рош Гашана саме в українську Умань, адже там його поховано. Ґілель приїздить туди з 1989 року, організовує медично-волонтерську інфраструктуру свята, але жодного разу не підходив до головної святині хасидів ближче, аніж на 30 метрів. «От тільки на вашому відео можу побачити, як воно там все відбувається», — говорить він, дивлячись кадри, як безкінечна чорно-біла черга з хасидів проходить повз могилу цадика Нахмана, і кожен цілує і торкається надгробного каменя.

«Рош-Гашана — неймовірне свято», — говорить Ґілель. Це очевидно: на ньому почуваєшся інопланетянином, а навколо — десятки тисяч чудернацьки одягнених чоловіків і хлопчиків моляться, співають, танцюють чи їдять виключно кошерну їжу чи яблука з медом. Пропорцію веселощів і серйозності важко зрозуміти: часом це скидається на чемпіонат світу з футболу, але із глибоким життєвим смислом — цими днями пишеться книга життя і вирішується, яким буде цілий наступний рік. 

Коли Ґілель вперше приїхав на Рош-Гашана в Умань, це було свято на 250 людей. «Тоді ми всі один одного знали, це була дуже маленька і близька спільнота, — згадує Ґілель. — Тепер ми навіть із знайомими можемо не встигнути побачитися. Людей стає все більше, і наступного року це може бути 100 тисяч». Ґілель говорить, що місцева влада нарешті зрозуміла, що у збільшенні масштабів єврейського фестивалю на Рош-Гашана зацікавлені всі, і почала допомагати і підтримувати його. Вулиці Умані нарешті прибирають не після свята, а впродовж, і цього разу єврейський новий рік зустріли в рекордній чистоті. Це підтверджує й місцева прибиральниця, яка вже 9 років працює в Умані під час Рош-Гашана. «Цей год у нас чистота, проти тих годів — дуже добре», — говорить жіночка, дозволяючи єврейським підліткам фотографувати свій віник. 

Колян Пастико зустрів єврейський Новий рік в Умані, подружився із кількома тисячами веселих чоловіків та спостерігав за українцями, що приїхали «на євреїв». Усе це — в його новому доці «Шлях Коена».

Поділитись: