Ангеліна Кострицька навчається вдома вже п'ять років
Фото:

Сергій Дунда/Громадське

15-річному Дані Михалюку та 13-річній Ангеліні Кострицькій могли б позаздрити українські школярі — вони витрачають на навчання всього пару годин на день. У вільний час займаються футболом і танцями, ходять на екскурсії або вчать малюванню дітей молодшого віку, дивляться серіали і грають в ігри. Така можливість з'явилася після того, як батьки перевели їх на домашнє навчання.

Домашнє навчання в Україні існує в декількох формах — дистанційна, заочна, екстернатна, індивідуальна. Їх об'єднує головне — дитина не ходить у школу за розкладом, а займається самостійно і графік дня встановлює сама.

За словами засновниці організації активних батьків Освітній експеримент Анастасії Леухіної, син якої навчається вдома, раніше хоумскулінг (з англ. домашнє навчання) був доступний тільки за медичними показаннями або з інших поважних причин. Зараз обмежень поменшало, але така практика все ще не дуже поширена, особливо в регіонах. Адже для того, щоб перевести дитину на домашнє навчання, треба оформити її до школи, яка може надати належну атестацію. В Україні це можуть зробити, в основному, приватні школи, і лише декілька державних. Атестація необхідна — абсолютна відмова від шкільної освіти, тобто анскулінг, в Україні поза законом.

За оцінками Анастасії Леухіної, в Україні вдома навчається лише близько 1% дітей. «Це та цифра, яку ми (Освітній експеримент і GfK — ред.) отримали в результаті торішнього загальнонаціонального опитування — "Чи знаєте ви знайомих, які навчаються вдома?". Тобто ми зібрали цю цифру з отриманих відповідей, вона може бути неточною», — каже Анастасія. Офіційних даних про кількість дітей, які відмовилися від очного шкільного навчання в Україні, немає. Міністерство освіти таку статистику не веде.

Не у всіх європейських країнах домашнє навчання сприймається як норма. Наприклад, в Німеччині, розповідає Анастасія, взагалі немає хоумскулінга, проте в Північній Америці він добре розвинений. Наприклад, в Канаді, де цю практику узаконили в 1985 році, близько 26 тисяч дітей навчаються вдома. «Напевно, це ніколи не буде мейнстрімом, півкраїни не втече на хоумскулінг. Але якщо дітям це потрібно, це хороший вихід — взяти перерву від школи на півроку або рік», — говорить Анастасія Леухіна.

«Ми шукали якусь систему, в якій вже не потрібно винаходити велосипед»

Данило Михалюк, 15 років, навчається вдома вже півтора року

Данило прокидається пізніше, ніж середньостатистичний школяр в Україні. Він встає о 9:30, робить звичайні ранкові процедури, відкриває сайт школи «Джерело» і сідає за уроки. Після обіду Даня йде в місцевий спортзал або грає у футбол з друзями. «Ближче до вечора приходжу додому і дивлюся серіали або щось на YouTube, ввечері з сім'єю — фільми або теж серіали», — каже Даня.

Він уже півтора року живе в такому графіку. Данило — учень дистанційної школи «Джерело», зараз вчиться в 9 класі. «З одного боку, він дуже розчарувався в школі, не хотів вчитися, не був мотивованим, самоорганізованим», — розповідає його мати Майя. З іншого боку — вона була не готова стати повноцінним учителем для сина, бо не могла залишити роботу і розуміла, що через навчання у них можуть виникнути конфлікти. «Ми шукали якусь систему, в якій вже не потрібно винаходити велосипед», — підкреслює Майя.

За словами Анастасії Леухіної, є три основні причини, через які батьки в усьому світі, і в Україні в тому числі, вибирають домашнє навчання:

По-перше, це незадоволення школою — програмою, атмосферою в класі, відносинами з учителями і т.ін. По-друге — інколи дитина може швидше пройти програму, або навпаки — їй треба більше часу на вивчення, або коли у неї є особливі потреби, психологічні або фізичні особливості. По-третє, з релігійних міркувань, коли батьки хочуть виховувати дитину в певних цінностях або традиціях, які відрізняються від шкільних.

Однокласники Дані не вірили, що він перейде на дистанційне навчання. «Наприкінці тижня я сказав, що йду. Наступного дня приніс до школи всі свої підручники. Ніхто не розумів, що відбувається», — ділиться спогадами Даня.

В дистанційній школі всі предмети розписані на рік вперед, розповідає Майя. Ррозклад є на кожний день, до того ж у батьків є можливість контролювати навчальний процес онлайн. Для цього можна зайти в особистий кабінет учня на сайті школи. Ще однією перевагою, за словами Майї, є інноваційний підхід вчителів до подачі матеріалу.

«Вони вивчають 3D-моделювання, 2D-графіку, PowerPoint, Excel і Microsoft Access. Наскільки я знаю, у звичайній школі такого не проходять. Періодично їм дають завдання, коли вони через Google Docs повинні над чимось працювати спільно. Я вважаю, що це корисна, необхідна сучасній людині навичка. Деякі завдання він повинен здавати на відеокамеру — вірш або усну доповідь», — розповідає Майя.

Данило та Майя Михалюк виконують домашнє завдання
Фото:

Олексій Нікулін/Громадське

Данило не відразу погодився переходити на такий формат навчання, адже один із мінусів хоумскулінга — відсутність регулярного спілкування з однолітками. «Коли ми йому запропонували перейти, його аргумент був такий: хочете забрати у мене все найкраще, що є в школі, моїх друзів, а вчитися все одно доведеться. Тобто найгірше залишите, а краще заберете», — каже Майя.

За словами Дані, проблема дистанційної школи в тому, що багато учнів живуть в різних містах, а деякі навіть в інших країнах, зустріти когось із рідного району — рідкість. Але одного разу він брав участь у конкурсі «Що? Де? Коли?» і знайшов двох хлопців, які живуть поруч. «Зазвичай я більше спілкуюся із друзями з минулої школи», — зізнається він.

В Україні не всі готові сприймати хоумскулінг серйозно. Даня каже, що розповідав про домашнє навчання багатьом друзям, але лише один з них вирішив піти з традиційної школи. «Багато хто думає, що там ти платиш — тобі дають готовий табель, і ти нічого не знаєш. Ніби певний обман. Але треба просто заглибитися в це», — розповідає Данило.

У родині Михалюків хоумскулінг вже став нормою. Старша донька, Олександра, закінчила школу екстернатом, тому Майя вирішила перевести на домашнє навчання і сина. «Вона самостійно займалася і періодично приходила в школу здавати тести. Напевно, її success story, історія успіху, бабусь із дідусями заспокоює», — каже Майя. У 11 класі Олександра готувалася до ЗНО (зовнішнє незалежне оцінювання) і паралельно вчилася в американському університеті. Коли Саша закінчила 11 клас, вже була студенткою другого курсу. «Тобто, у нас було розуміння, що відійти від шкільної системи це, в принципі, не катастрофа», — каже Майя.

Данило зізнається, що, незважаючи на побоювання на початку, зараз йому дистанційне навчання до душі. «Найбільше подобається те, що є вільний час. У звичайні дні всього дві-три години треба витрачати на навчання», — розповідає Данило.

«Дуже багато часу в її житті займала школа»

Ангеліна Кострицька, 13 років, навчається вдома вже п'ять років

Ангеліна Кострицька завжди була активною дитиною. З трьох років дівчинка займалася танцями, гімнастикою, ходила до театральної студії, знімалася в телепроектах. Але коли пішла до першого класу звичайної школи, мама Ангеліни Ірина, вчителька початкових класів, стала помічати, що доньці важко дається читання і писання. А до кінця другого класу у Ангеліни виявили мінімальну мозкову дисфункцію (порушення центральної нервової системи, яка проявляється у формі нестандартної поведінки, мовних розладів, проблем із навчанням — ред.).

«Дуже багато часу в її житті займала школа, — згадує Ірина. — Ти сидиш п'ять уроків, потім приходиш додому і ще години три-чотири робиш уроки. Якщо дитина не зрозуміла щось у школі — треба пояснювати. Якби я була звичайним батьком, не вчителем, я б, напевно, закрила очі, як зі старшою донькою. А ось із молодшою ​​думаю: треба ж їй пояснити. Вісім-десять годин поряд із дитиною йшло на навчання. Після такого вже нічого не хочеться, немає часу на розвиток».

Тоді Ірина почула про те, що в Переяславі-Хмельницькому, в 100 км від Києва, відкривається перша державна школа домашнього навчання. Там Ангеліна вчилася два роки, а в п'ятому класі перейшла до київської школи №328 на заочну форму навчання. Уже третій рік Ангеліна їздить туди раз на місяць — здає контрольні, а навчається вдома.

«Школа готує людей-виконавців. А людей творчих професій вона не готує, — перераховує Ірина мінуси формального навчання. — Дітям, які не хочуть бути такими, як усі, там дуже важко. Це можуть бути геніальні діти, які чудово навчаються, але в школі їх не розуміють».

Ірина вважає, що звичайна школа не вчить дітей самостійності: «Дітей не вчать бути вільними, не вчать висловлювати свої думки. Вони бояться і думають, що дорослий — це людина, яка знає все і не робить помилок».

Ірина Кострицька відкрила домашню школу, щоб доньці вистачало спілкування
Фото:

Сергій Дунда/Громадське

Головне побоювання багатьох батьків, які думають про хоумскулінг, — що дитині буде важко соціалізуватися. Аби забезпечити дитину спілкуванням, мама Ангеліни відкрила свій дитячий клуб, а рік тому — Сімейну альтернативну школу «Ельфлорія». Зараз в ній навчається дев'ять дітей різного віку, навчання коштує 5 тисяч гривень ($185) на місяць. Сюди входить навчання, харчування та додаткові заняття — танці, малювання, ліплення, орігамі, настільні ігри, кулінарні майстер-класи і так далі. Крім Ірини, яка там і за вчителя, і за директора, в школі працює викладач англійської Макс, аніматор Юра і організатор дозвілля — старша донька Ірини Діана.

Часто діти повертаються до школи після домашнього навчання. І це нормально, говорить Анастасія Леухіна, адже хоумскулінг важливо розглядати не як втечу раз і назавжди, а як один з варіантів, який підходить не всім. Основні причини, через які діти повертаються до школи — потреба у колективі, або батьки не витримують відповідальності і навантаження. «Коли ти ходиш до школи, то можеш нарікати на вчителя, директора, Міністерство освіти, а тут ти — господар ситуації, сам приймаєш рішення, сам розставляєш пріоритети, сам повинен мотивувати дитину вчитися. Нам з сином знадобилося три роки, щоб відчути кайф (від дистанційного навчання)», — каже Анастасія.

«Я встаю о 7 годині, снідаю, іду сюди, ми тут прибираємо. Приходить до нас старшокласник Сева. Робимо математику, географію, геометрію. Після цього відпочиваємо. Приходять молодші класи», — розповідає Ангеліна. На навчання у неї йде пару годин на день. Після вона допомагає мамі займатися з дітьми молодшого віку — вони пишуть диктанти, вчаться танцювати і малювати. В школу також приходять діти з відставанням у розвитку.

«Я з ними займаюся 30 хвилин фізкультурою. Фітнес, щось таке, щоб вони хоч трохи рухалися, вчилися рухати шиєю, пальчиками», — розповідає Ангеліна. Крім школи, вона сама ходить на айкідо, виступає на танцювальних конкурсах і як хореограф готує групи дітей.

За словами Ірини, мета школи «Ельфлорія» в тому, щоб розвивати таланти у підлітків і з 6-7 класу допомагати їм із профорієнтацією. «Я хочу бути ювеліром, модельєром, хореографом-тренером, художником і сенсеєм, багато ким, — перераховує Ангеліна. — Бути хореографом і тренером — ось це мені найбільше подобається».

Звичайна школа, за словами Ірини, вчить тому, що у дитини не повинно бути інтересів, крім навчання. «Що у нас на першому плані? Школа. Ось ти вивчи уроки, все зроби, а потім ми подумаємо, підеш ти на цю секцію або не підеш. І дуже мало батьків дійсно звертають увагу на те, що цікаво дитині. І до 5-6-7 класу у дітей зникає інтерес до будь-чого. А вивести з цього стану досить складно», — говорить Ірина.

Батьки, що переводять дітей на домашнє навчання, стикаються з необхідністю «розшколювати» їх. «Розшколювання» — це процес перемикання мотивації дитини із зовнішньої (примус) на внутрішню (цікавість). «Страх неправильно відповісти. Страх самостійних робіт. Страх поганих оцінок. Учитель — це ідол, якому потрібно поклонятися. Втома дуже велика у дітей від школи. Немає ініціативи. Немає зацікавленості у навчанні. Сказали — ми робимо. Як маленькі роботи», — каже Ірина.

У «Ельфлорії» немає оцінок, тільки похвала. За словами Ірини, це допомагає дітям отримувати задоволення від навчання. Офіційно ж більшість учнів сімейної школи прикріплені до однієї приватної школи, де навчаються дистанційно і отримують табелі. У «Ельфлорії» ліцензії на атестацію немає. І прибуток Ірині, за її словами, школа не приносить. Мотивує інше. «Я роблю цю школу для онука, щоб він був особистістю. Йому чотири роки, він дуже спритний у нас, і я розумію, що у звичайній школі цій дитині не буде зручно», — каже Ірина.

13-річна Ангеліна допомагає мамі вчити дітей молодшого віку
Фото:

Сергій Дунда/Громадське

Хоумскулінг або звичайна школа?

Противники домашнього навчання побоюються, зокрема, того, що вдома дитині не вистачить спілкування, що це тільки для дітей-вундеркіндів і батьків, які не працюють, що це дорого і нелегально. Ірину критика хоумскулінга не дивує — у всього нового є осуд. «Ось що вона буде робити, коли довчиться, і їй потрібно буде в інститут вступати? Або як же вона без інституту буде працювати?», — переказує Ірина питання знайомих. — Чесно кажучи, без вищої освіти працювати можна, коли ти працюєш сам на себе. Я, напевно, буду першим педагогом, який не вимагатиме від дитини вступати в інститут. Якщо буде можливість закінчити тільки 9 класів, ми на цьому зупинимося».

Різниці між собою і дітьми, які ходять до звичайної школи, Ангеліна не помічає. «Єдине — я не витрачаю так багато часу на уроки і не сиджу в школі без справи. Краще буду викладати, робити щось своє, що мені подобається, покатаюся на велосипеді», — каже Ангеліна.

Ще один мінус звичайної школи в тому, вважає Ірина, що там не виховується колектив, діти дружать проти когось, з'являється булінг. У «Ельфлорії» цього, за словами Ірини, немає, за рік учні та працівники домашньої школи стали великою дружною сім'єю. «Ми любимо, особливо в кінці заняття, обніматися. Називається "обнімашкі-тортик". Тобто ми всі беремо і обіймаємось, — розповідає Ангеліна. — В кінці заняття люблю робити дискотеку, щоб діти відпочили, тому що їм 4-6 років — чого б не відпочити. Любимо ще проводити в суботу-п'ятницю дискотеки для дітей, загалом, багато всього».

Для того, щоб поліпшити умови домашнього навчання, говорить Анастасія Леухіна, потрібно створити мережу державних інституцій, які будуть безкоштовно проводити дистанційну атестацію хоумскулерів і надавати підтримку таким дітям.

«Це може бути виходом для дітей у віддалених селах, де закриваються звичайні школи, а також для Києва, де звичайних шкіл просто не вистачає», — каже Анастасія.

Також, за словами Леухіної, потрібно розвивати методику супроводу хоумскулерів. «Одна справа, коли ти приходиш і здаєш контрольні вчителю, який не розуміє, чому ти пішов зі школи, а інша справа — здавати це вчителю, який працює з такими дітьми», — пояснює Анастасія.

Ще одна важлива умова, яка покращить домашнє навчання, це розроблена система «гроші йдуть за дитиною». «Ми не використовуємо ті фінансові ресурси, які відправляються в школи за рахунок наших податків. Було б добре, якби ми могли ними користуватися», — каже Анастасія.

Авторки: Ліза Сівєц, Ксюша Савоскіна
Поділитись: