ENRU
«Я вмикаю усі навички політичної боротьби, шукаючи гроші на довкілля» — міністр екології
26 квітня, 2017

Остап Семерак зайняв пост Міністра екології рік тому, якраз напередодні 30-ї річниці аварії на Чорнобильській АЕС. Тоді Україна приймала цілий пул високоставлених міжнародних гостей, які були долучені до реалізації грандіозного проекту — спорудження нового безпечного укриття над четвертим енергоблоком станції. В листопаді 2016-го Арка успішно накрила реактор.

Громадське зустрілося з Остапом Семераком напередодні вже 31-ї річниці Чорнобиля, щоб дізнатися, яких проблем не вирішує нове накриття та перед якими основними викликами нині стоїть міністерство природи.

Бути міністром екології в Україні простіше чи складніше, ніж ви думали, коли йшли на цю посаду?

Цікавіше. Я хотів цієї роботи, тому вона мені в задоволення. На жаль, в Україні, як свідчить соціологія, захист довколишнього середовища десь далеко-далеко на 18 позиції в системі пріоритетів суспільства. В таких умовах знайти, наприклад, кошти на довкілля дуже тяжко. Доводиться включати всі свої набуті навички політичної боротьби та ваги.

Міністр екології та природних ресурсів України Остап Семерак Фото: Олександр Синиця/УНІАН

26 квітня минає вже 31-ша річниця аварії на ЧАЕС. Торік у листопаді ми всі спостерігали, як на четвертий енергоблок насувалася арка нового конфайнменту (накриття).  Які роботи ведуться там зараз?

Все, що ми сьогодні робимо – це продовжуємо ліквідовувати наслідки Чорнобильської аварії. Цього року працюємо над введенням в експлуатацію нової арки накриття, вона має герметично накрити зруйнований енергоблок. Після цього приступимо до розбирання цього радіаційно небезпечного об’єкту. Четвертий енергоблок потрібно розібрати, належним чином утилізувати і захоронити. Ця земельна ділянка повинна бути безпечною для довкілля.

Ці роботи будуть відбуватися всередині під аркою?

Так. Є відповідні крани, які будуть використовуватися на демонтажних роботах. Ми будемо максимально автоматизувати процес. Але, ви можете бути теж здивованими, як і я рік тому, коли усвідомив, що немає плану цього демонтажу. Його ще треба розробити, ми це починаємо. Це роблять фахівці Чорнобильської станції, фахівці, яких ми залучаємо в наукових інституціях та наші міжнародні партнери.

Захисна арка на об’єкті «Укриття» четвертого енергоблоку Чорнобильської АЕС, який був зруйнований під час катастрофи 26 квітня 1986 року Фото: Sergey Dolzhenko/EPA

 

ВІДНОВЛЮВАЛЬНА ЕНЕРГЕТИКА В ЗОНІ ВІДЧУЖЕННЯ

У вас були великі плани щодо відновлюваної енергетики в Зоні відчуження.

Ми вже почали їх реалізовувати. Сьогодні можемо говорити про першу приватну інвестицію у цю зону — невеличка сонячна станція, яка зараз будується. Це українські інвестори, які знайшли кошти частково в Україні, частково на Заході. Для мене цей проект, з одного боку, маленький, але він перший і тому дуже важливий, бо показує і виявляє всі проблеми, які можуть виникати в інвесторів на цьому шляху. В кінці минулого року ми оголосили про збір заявок від інвесторів на будівництво сонячних електростанцій у Зоні відчуження. До 1 березня отримали понад 50 заявок. І сьогодні проводимо підготовчу роботу.

Ви будете обирати проекти, чи вони всі зможуть реалізуватися?

Ми можемо дати можливість працювати усім. Потенціал є величезним. Чорнобильська станція мала 4 енергоблоки, а планувалося їх в радянські часи збудувати аж 12. Мережі будувалися доволі потужними. Я думаю, що ми  можемо забезпечити інтерес всіх інвесторів. За моєю попередньою оцінкою отриманих заявок, це в межах 2,5 тисяч мегават виробництва електроенергії. Це величина співмірна з двома енергоблоками атомних електростанцій.

Коли можна чекати на першу сонячну енергію з Зони відчуження?

Не хочу наврочити, але дуже сподіваюся, що це буде у першому півріччі цього року. Ми вас обов’язково запросимо на відкриття такого об’єкту.

Міністр екології та природних ресурсів України Остап Семерак Фото: Олександр Синиця/УНІАН

СХОВИЩА ДЛЯ ВІДПРАЦЬОВАНОГО ЯДЕРНОГО ПАЛИВА

Дуже важливе питання — куди дівати відпрацьоване ядерне паливо, як з ЧАЕС, так і з інших атомних станцій. На якому етапі будівництво сховищ?

Цього року ми закінчимо будівництво Сховища відпрацьованого ядерного палива №2. Воно будується за міжнародні кошти і передбачене для переміщення з тимчасового Сховища №1 на території Чорнобильської станції, де зберігається в мокрому стані відпрацьоване паливо з ЧАЕС. Роботи завершуються, у цьому році почнуться випробування, а з 2018-го має початися процес переміщення відпрацьованого палива зі сховища №1 в сховище №2.

Є друге сховище, про яке ми говоримо. Це Центральне сховище відпрацьованого палива. Згідно з планами Міненерго, воно мало бути збудоване ще кілька років тому. На жаль, не було. І все ядерне паливо з усіх українських атомних станцій вивозиться на зберігання і переробку в Російську Федерацію.

До того ж, Україна за це щороку платить?

Межі цієї послуги – 200 мільйонів доларів щороку. Є відповідна угода між Україною і Росією, яка була підписана ще задовго до початку конфлікту. Але ця угода передбачає, що Україна в певний час «iкс» має з Росії забрати відходи і захоронити їх на своїй території. Кілька місяців тому «Енергоатом» затвердив проект будівництва такого сховища і відповідні підготовчі роботи почалися. Будівельні ще ні. Про терміни складно говорити, бо це залежить і від фінансування робіт.

Вам самому не дивно, що в такому стратегічному питанні стільки зволікань?

На третій день після мого призначення на посаду міністра екології я поїхав в Чорнобильську зону. Для мене це був пріоритетний об’єкт. Того ж дня на двох російських пропагандистських каналах були негативні сюжет про бажання України вирішити цю проблему. Для мене це був чіткий сигнал, що росіяни негативно і болісно реагують на таку підготовчу роботу. Це значить, що ми йдемо правильним шляхом. Коли ми побудуємо таке сховище, то станемо більш незалежними. Проектна вартість будівництва – це лише півторарічний бюджет надання послуг Росією. Але насправді дискусія щодо цього проекту наштовхувалась на спротив і всередині самої України. Не виключаю, що хтось ззовні блокував реалізацію цього проекту.

Будівництво проміжного сховища відпрацьованого ядерного палива №2 (СВЯП-2) Фото: Roman Pilipey/EPA

ЕКОЛОГІЧНА ІНСПЕКЦІЯ

Ви планували у 2017-му провести реформування Екологічної служби. Встигнете до кінця року?

В переважній більшості Екологічна інспекція не виконує своїх функцій. В перші місяці роботи я намагався вилікувати цю інспекцію, але дуже швидко зрозумів, що ми не зможемо цього зробити. Єдиний інструмент – хірургічний. Це ліквідація прогнилої системи і будівництво нової. Концепція, яку ми запропонували, передбачає проведення нових конкурсів та пошук нових людей. Ніяких переатестацій.

Скільки людей зараз там працює?

Дві з половиною тисячі. Якщо порівнювати з патрульною поліцією, то знайти потрібно набагато менше людей. Але це мають бути нові люди. Екоінспекція сьогодні має за завдання покарати  і отримати неправомірну винагороду. А наше завдання, щоб нова Природоохоронна служба запобігала можливим екологічним проблемам. Така концепція розроблена, скоро її має розглянути урядовий комітет, якщо розгляд буде позитивним – Стратегію винесуть розгляд Кабінету Міністрів.

Але і це буде тільки початком шляху. Після цього має бути рішення про ліквідацію старої Інспекції, пошук керівника, який має відбуватися за новим законом про державну службу. Це означає, що ліквідована Інспекція ще декілька місяців буде працювати, в старому вигляді.

Міністр екології та природних ресурсів України Остап Семерак Фото: Олександр Синиця/УНІАН

ЛЬВІВСЬКЕ, і не тільки, СМІТТЯ

Яким ви бачите оптимальне вирішення проблеми Львівського сміття?

У травні львівській катастрофі буде вже рік. Я глибоко стурбований тим, що не бачу рухів у Львові із вирішення проблеми і новоутвореного муніципального сміття, і рекультивації полігону де відбулася катастрофа.

Учасники цієї дискусії намагаються перевести її у політичну площину. Але давайте чесно говорити, крім політики, тут є суто функціональна відповідальність. За 11 місяців немає ні ділянки, ні заводу, ні плану рекультивації, ні ліквідації наслідків. Навіть прем’єр їздив до Львова, зробив все можливе, щоб місто отримало ділянку, місто її навіть вже обрало. Але потім знайшло експертів, щоб пояснити, чому ця ділянка не підходить.

Мені здається, що проблема у тому, що немає політичної волі в міської влади Львова працювати на вирішення цієї проблеми. Це їхня відповідальність, і вони мають проявити ініціативу. Її поки немає.

Але коли говорити про Львів, потрібно розуміти, що це просто не пощастило саме Львову, що аварія сталася там. Вона могла статися і в іншому місці. І найгірше, що й сьогодні вона може статися в іншому місці. Чому? Бо проблема поводження з відходами була відпущена на самотік. Проблема глибша, ніж ми її бачимо через призму Львівської катастрофи.

За 25 років незалежності України не було сформовано документа, який би був політикою поводження з відходами. Ми залучили Міністерство економіки, МінЖКГ, і самі взяли лідируючу позицію у підготовці такої стратегії. Вона готова. В грудні ми її оприлюднили і винесли на обговорення. Сьогодні маємо близько 200 пропозицій від різних організацій і до кінця квітня з нашими партнерами з ЄБРР та Німецької агенції GIZ маємо провести фінальне засідання робочої групи і схвалити проект концепції, яка буде запропонована для ухвалення українським урядом.

Що зміниться з її ухваленням?

Стратегія передбачає комплексний підхід, починаючи від мінімізації утворення сміття, до ієрархії кроків що робити з будь-якими відходами. Наше завдання – відійти від української практики, коли 95% сміття вивозиться на полігони для захоронення. Ми маємо рухатися  до нульового відсотку захоронення сміття.

Сміття біля житлового будинку у Львові Фото: Шмаков Валерій/УНІАН

Ви заявляли, що Стратегія може відкрити доступ іноземним інвесторам. Чи є вже конкретні проекти будівництва сміттєпереробних заводів?

Без приватних інвестицій у цю сферу, ми, звісно, не обійдемося. Але коли інвестор будує завод – він хоче отримати прибуток. До нас в міністерство за цей рік приходили кілька інвесторів, які шукали партнерів в Україні для будівництва таких заводів чи сортувальних ліній. Я всіх скеровував до тих мерів та громад, де в мене є контакти, пропонував їм знайти спільну мову і планувати роботу. На сьогодні мені не відомо жодного проекту, який би почав реалізовуватися. Серед основних причин якраз та, що міста мають показати інвесторам повернення їхніх інвестицій.

Має зрости вартість за переробку сміття у платіжках мешканців?

Такі рішення мають ухвалювати громади – чи це будуть вищі ціни в платіжках, чи відшкодування з бюджетів. На те й відбулася реформа децентралізації, щоб дати можливість місцевій владі дати відповідь на це питання.

Ми зараз говоримо про великі стратегії поводження зі сміттям, про зміну екологічної свідомості. Але є дуже точкові проблеми, які потребують негайного вирішення. Ви бачили річки в Закарпатті?

І не тільки в Закарпатті. Але почнімо з того, що чисто не там де прибирають, а там де не смітять. Найдієвіший спосіб – коли кожен українець не буде смітити.

Бачимо, що він не працює.

Ви будете здивовані, але 22% жителів України не охоплені послугою вивезення твердих побутових відходів. Четверта частина українців нікуди не вивозить сміття. Щось закопують, щось спалюють, а щось везуть на берег річки. Потім приходить весняна вода і забирає це все до найближчого міста, чи кудись далі.

Коли говорити про річки і сміття, треба говорити і про якість води. Забруднення від сміття накопичуються, річки не встигають самоочиститися. Все це несеться до великих міст, до Дніпра. А з Дніпра 70% населення України споживає питну воду. Вся вона – неналежної якості. Що робити? Треба почати з нової якості мислення. Кожного з нас.

А поки її немає?

А поки її немає треба змушувати тих, хто є користувачами землі – прибирати.

Міністр екології та природних ресурсів України Остап Семерак (праворуч) та міський голова Львову Андрій Садовий на заводі з переробки люмінесцентних ламп у Львові Фото: Євгеній Кравс/УНІАН

ВИРУБКА ЛІСІВ

Величезний блок питань є щодо незаконних вирубок українських лісів. Ви найчастіше відповідаєте, що не маєте тут повноважень, оскільки Лісове агентство підпорядковане Міністерству сільського господарства. Чи значить це, що потрібно змінювати структуру підпорядкування, бо якби ліс був під Мінекології, — не було б незаконних вирубок?

Я б не хотів говорити в умовному способі. Я вважаю, що має бути загальна політика і стратегія держави у використанні природних ресурсів. Зверніть увагу, зараз навіть назва державної агенції – «лісових ресурсів». До лісу так і ставляться, як сказано в назві, як до ресурсу: посіяли і жнуть. А може не посіяли – і просто жнуть. Очевидно, це треба міняти. На жаль, не так швидко це можна зробити. Пояснення цьому – коаліційний уряд. Кожен міністр хоче бути якомога впливовішим, мати якомога ширше поле відповідальності, і ділитися ним ніхто не хоче. Хоча, мені здається, уряд зробив доволі ефективні перші кроки у боротьбі з вирубкою лісу.

НАЦІОНАЛЬНИЙ ПАРК НА ТЕРИТОРІЇ МЕЖИГІР’Я

Днями Вищий Господарський суд підтвердив вашу касаційну скаргу у справі щодо повернення Межигір’я. Розкажіть детальніше що це дає.

У 2014 році, після Революції Гідності через судові рішення земля Межигір’я повернулася у державну власність. Але будівлі і об’єкти там залишилися у приватній власності. В кримінальних справах вони, звісно, є арештованими, але фактичним власником цього майна є компанія «Танталіт». Ми знайшли можливість почати процес повернення цього майна у державну власність. Вищий господарський суд задовольнив скаргу, ліквідувавши судові рішення, які легітимізували виведення цього майна з держвласності.

Це тільки перший крок. Далі ми відкрили шлях до іншого судового звернення, яке має подавати вже Державне управління справами, оскільки це тепер в їхній компетенції.  Це не швидкий процес, але він юридично правильний.

Тоді, коли майно повернеться у державну власність, треба буде визначитися – що робити з ним далі. Тут в нас теж є пропозиція. Пам’ятаєте, крім Межигір’я в Януковича було ще мисливське угіддя Сухолуччя. Воно сьогодні у державній власності, Мінекології підготувало проект рішення щодо створення на території 30 тисяч гектарів мисливського угіддя Януковича Національного природного парку «Дніпровсько-Тетерівський». Цей документ вже пройшов всі погодження і винесений на розгляд Кабінету Міністрів. Після схвалення будемо очікувати відповідного Указу Президента. Резиденція Межигір’я може бути долучена як частина цього новоствореного Національного природного парку. Вона буде відкритою для всіх громадян і захищатиме природу, яка збереглася на цих територіях.

Колишня приватна резиденція Віктора Януковича «Межигір'я» в селі Нові Петрівці Вишгородського району Київської області Фото: Sergey Dolzhenko/EPA

Підписуйтесь на наш канал в Telegram