ENRU

Справа ІЛ-76: генералів під час війни (не) судять

9689270dd2126091a
Бойовики на місці падіння збитого українського військового літака ІЛ-76 (архівне фото 14 липня 2014 року) Фото: EPA/STR

Генерала Віктора Назарова засудили до 7 років ув’язнення за те, що в ніч на 14 червня 2014 року він відправив три військово-транспортних літака в аеропорт Луганська, де один із них збили бойовики «ЛНР». Назарова звинуватили в тому, що ухвалене ним рішення призвело до загибелі 49 людей. Сам генерал уважає, що рішення було правильним. Тому подав апеляцію, розгляд якої починається сьогодні в Дніпрі.

Незважаючи на вирок суду, Назаров досі працює в Генеральному штабі Збройних сил України, де відповідає за планування операцій.

В яких умовах ухвалювалося рішення стосовно відправлення літака та чому справа Назарова є показовою для України — у матеріалі Громадського.

«Якщо це можна назвати воротами пекла, то ми в них і ввійшли»

Ситуація в луганському аеропорту перед трагедією

На початку червня 2014-го луганський і донецький аеропорти контролювалися українськими військовими. Бойовики «ЛНР» та «ДНР» поступово захоплювали територію навколо летовищ. Станом на 13 червня луганський аеродром опинився в оточенні. Їжу, воду, боєприпаси та підкріплення десантники з 80 та 25 бригад могли отримати лише повітряним транспортом.

Аеропорт не обслуговувався з 5 червня. Працювала тільки одна злітно-посадкова смуга, яку вмикали за допомогою генератора. Менше з тим три повністю завантажені транспортні літаки по 6 разів приземлялися на аеродромі. Єдиний, хто їх супроводжував із землі, був авіанавідник майор Зайченко з позивним «Алея».

5 червня під час посадки один із трьох транспортних літаків обстріляли зі стрілецької зброї. У ніч на 13-те червня вони не змогли сісти — смуга так і не ввімкнулася, аеродром був у цілковитій темряві. Але вранці 13-го знову вирушили туди й успішно приземлилися.

Востаннє військова транспортна авіація вилетіла в луганський аеропорт у ніч на 14 червня.

«Якщо це можна назвати воротами пекла, то ми в них і ввійшли», — скаже пізніше в інтерв’ю Громадському командир одного з екіпажів ІЛ -76 полковник Дмитро Мимріков.

Командир одного з екіпажів ІЛ -76 полковник Дмитро Мимріков Фото: Ілля Безкоровайний/Громадське

У ніч на 14 червня на швидкості 250 кілометрів на годину, при вимкненій злітно-посадковій смузі, посадкових вогнях, у повній темряві він спромігся посадити літак у луганському аеропорту. Наступний борт уже бачив вогні летовища: «Смугу спостерігаю» — повідомив командир другого екіпажу Олександр Бєлий командирові першого. Це були його останні слова.

«Літак різали як свиню — з усіх боків»

Ким був командир ІЛ-76 та як збили літак

Олександр Бєлий учився літати на аеродромі в Мелітополі в самого Мимрікова — той мав досвід міжнародних польотів. Пізніше Мимріков скаже: «Він не міг сидіти вдома і дивитися телевізор, якби йому дали автомат, пішов би з ним в окопи воювати».

На аеродромі в Дніпрі, куди наказали летіти трьом командирам, уже чекали десантники. Куди відправлять далі, знав лише дехто з командирів. Літак Бєлого мав летіти третім, але завантажився швидше й вилетів другим. Перед польотом проінструктували: летіти з вимкненими посадковими вогнями в режимі повного радіомовчання.

Ніхто з трьох командирів не знав, що поблизу луганського аеропорту є сили, здатні збити літак.

«Якби знали, Нікіфоров би мене туди не послав (генерал Нікіфіров у штабі АТО станом на червень 2014 року відповідав за авіацію — ред.). Ми знали, що не можна заходити з боку Лутугіно, і з боку Луганська. Але про ПЗРК (пересувний зенітно-ракетний комплекс — ред.) не знали. Хоча ПЗРК теж не надто боялися — цей літак може витримати і один, і два удари. Просто тут все було грамотно сплановано, чекали на нас не один певно день (бойовики «ЛНР» — ред.). На той момент єдиний варіант заходу — з-під землі хіба що», — розмірковує Мимріков.

Перед вильотом командування авіації обіцяло пілотам, що під час посадки їх прикриють десантники, але тоді вони контролювали тільки смугу, а не підходи до неї. Також не пощастило з погодою. Була безхмарна ніч. Світив повний місяць. Сірий літак Мимрікова не так упадав в око на тлі сірого неба, як літак Бєлого — білий із сірими смугами.

Ракети поцілили в літак Бєлого справа і зліва. Він перекинувся й упав колесами догори. 9 членів екіпажу та 40 десантників 25 бригади загинули на місці. Рештки тіл декого й досі лишаються похованими на території аеропорту. «Літак різали, як свиню, з усіх боків»,  — згадує Мимріков.

Бойовики на місці падіння збитого українського військового літака ІЛ-76, яким керував Олександр Бєлий (архівне фото 14 липня 2014 року) Фото: EPA/STR

Кілька разів на суді Дмитро Мимріков підтвердив, що всі три екіпажі, командиром яких він був, завжди йшли з вимкненими фарами. Натомість захист Назарова і сам Назаров стверджують, що літак Бєлого увімкнув фари, чим себе й виказав, саме тому його обстріляли.

«Фари були вимкнені. Стрілець літака випустив теплову пастку при першому пострілі із ПЗРК, тому могло здатися, що фари ввімкнені», — пояснює Громадському прокурор Максим Крим.

«Сірий» ІЛ-76, який у ніч трагедії Мимрікову вдалося посадити на луганському аеродромі, назвали ім’ям загиблого командира Олександра Бєлого Фото: Ілля Безкоровайний/Громадське

«Людина, яка йде з автоматом на фронт має бути готова, що по ній стрілятимуть»

Чи була забезпечена посадка

18 листопада 2014 року генералові Назарову, який на момент збиття літака був заступником керівника АТО й начальником штабу АТО, генеральна прокуратура оголосила підозру. Його звинуватили в недбалому ставленні до військової служби, яка призвела до загибелі 49 людей.

Генерал-майор Віктор Назаров (праворуч) біля Апеляційного суду Києва (архівне фото 1 грудня 2014 року) Фото: Владислав Мусієнко/УНІАН

Максим Крим — прокурор військової прокуратури у справі Назарова:

«Назаров звинувачується в службовій недбалості, у тому, що не ухвалив рішення убезпечити літак. А також не реагував на інформацію спецслужб, що терористи мають зброю, якою можна підбити літак, й фактично не припинив дії терористів»

Із допиту свідка Дмитра Мимрікова — пілота 1 екіпажу ІЛ-76 у Павлоградському суді Дніпропетровської області:  

Питання прокурорів:

— Чи доводився до вас штабом АТО час вильоту літаків?

— За півгодини до вильоту генералом Черепеньком.

— Чи доводився до вас курс заходу на посадку?

— Так, казали, що треба заходити із заходу на схід. Від Черепенька, бо ми сказали, що з півночі ми не пройдемо, там усе погано. Цю інформацію ми мали від «Алеї» — авіанавідника.

— Чи доводилася до вас інформація про заходи безпеки, які вживатимуть для безпеки літаків?  

— Ні.

— Чи доводилася до вас інформація про заходи ізоляції, які вживатимуть для прийняття на аеродромі транспортних літаків?

— Ні.

— Чи доводилася до вас інформація про безпечний коридор заходу на посадку?

— Ні, ми самі обирали коридор.

— Чи доводилася до вас інформація про подолання протиповітряної оборони противника?

— Я людина військова, це ж важко назвати протиповітряною обороною, це ж ПЗРК, вони до цього по нас не стріляли.

— Чи доводилася інформація про можливе використання протиповітряної оборони?

— Казали бути готовими, може буде, а може ні. Людина, яка йде з автоматом на фронт, має бути готова, що по ній стрілятимуть.

Бойовики на місці падіння збитого українського військового літака ІЛ-76 (архівне фото 14 липня 2014 року) Фото: EPA/STR

Із допиту свідка Віктора Муженка — генерала армії, командувача ЗСУ, керівника АТО станом на червень 2014 року.  

Запитання прокурорів:

— На кого було покладено забезпечення зони ізоляції аеродрому?

— Це завдання мало виконуватися угрупуванням, яке так і не було створено на той момент. Питання посадки літаків було покладено на старшого групи «Славутич» (на луганському аеродромі угрупування «Славутич» прикривало вогнем літаки при посадці — ред.)

— Луганський аеропорт був в оточенні?

— Класичного оточення з траншеями не було.

— А класичний противник був?

— Класичного військового не було, були незаконні збройні формування.

— Була можливість добиратися до аеропорту автомобілями?

— Спроби пройти сухопутними маршрутами були невдалі. Тактичне оперативне оточення було, класичне — ні, ми доставляли вантажі повітряним шляхом.

— Вам було відомо, чи здатен луганський аеропорт приймати літаки?

— Так, туди здійснили 18 вильотів.

— А вам було відомо про відсутність групи керування польотами?

— На рахунок групи не пам’ятаю.

— Вам було відомо, що 5 червня два літаки ІЛ-76 були обстріляні в луганському аеропорту зі стрілецької зброї? Вам було відомо, що в аеропорту відсутня електроенергія, що ускладнювало можливість посадки літаків?

— Було відомо, це було якийсь час.

— Вам відомо, коли перший літак, який сів в аеропорту, міг злетіти назад?

— Так, через тиждень.

Із допиту свідка Дмитра Мимрікова — пілота 1 екіпажу ІЛ-76:

— Я вважаю, що особи, які планували виліт, не знали бойової обстановки на аеродромі, політ не був убезпечений. Ці свідчення я підтверджую.

«Ми отримали оперативну інформацію, що заліт спостерігають»

Що було відомо про озброєння бойовиків

Із допиту свідка В’ячеслава Храпача, старшого офіцера СБУ, начальника відділу оперативного департаменту контррозвідки:

— Ми передавали інформацію, яка отримувалась оперативним шляхом на АТЦ (антитерористичний центр — ред.) і штаб АТО, я відповідав за вчасну передачу інформації. Далі інформація від АТЦ передавалася тим, кому була потрібна.

Прокурори:

— Яку інформацію 13 червня ви отримали, яка вас насторожила?

— Інформацію про спілкування між керівниками підрозділів НЗВ (незаконних збройних формувань — ред.), що спостерігається заліт людей в аеропорт, що треба їх збивати. Особа номер два сказала, що «ми над цим працюємо»​. Я отримав цю інформацію з оперативних джерел і передав у штаб АТЦ. Інформація передавалася черговому по телефону, а пізніше письмово — у штаб АТЦ.

Передача бойовиками тіл загиблих українських військових біля селища Карлівка, Донецької області (архівне фото 18 липня 2014 року) Фото: EPA/STR

Із перехоплених телефонних розмов бойовиків 13 червня 2014 року:

Плотницький, «голова «ЛНР»: — Да, Ген, слушаю.

Ципкалов, «голова ради міністрів «ЛНР»: — Доброе утро, Игорь Венедиктович! Как там здоровье, поправляетесь?

Плотницький: — Что нужно? Говори, Ген.

Ципкалов: — Говорю то, что есть в аэропорту люди. Потому что там сейчас заходят самолеты на посадку.

Плотницький: — Они, честно говоря, слегка озадачили. Они не с той стороны пошли. Уже вторая группа вышла. Сейчас будут сбивать тех, кто взлетает и тех, кто садится. Они зашли со стороны Красного, нас там никогда не было. А теперь будем.

Ципкалов: — То есть вы в курсе событий, готовы принять?

Плотницький: — Да, да. Не просто готовы. Уже выехали.

Ципкалов: — Я понял. Хорошо. Все.

Плотницький: — А здесь они нас слегка надули, ничего не скажу. Ну, война есть война.

Пам’ятник загиблим членам екіпажу ІЛ-76 у Мелітополі, Запорізької області Фото: Ілля Безкоровайний/Громадське

Із допиту свідка Віктора Муженка

— До нас надходило скільки інформації із різних джерел, 95%  було дезінформацією.

«Як може врахувати обставини цивільний, який не знає, що таке добовий наряд?»

Якби справа потрапила у військовий суд

Віктор Назаров засуджений 27 березня 2017 року до 7 років ув’язнення. Із рішенням він незгодний. І тому подав апеляцію.

«Військові не ухвалюють неправильних рішень — бувають доцільні і недоцільні. І доцільність цього рішення в тому, що до того, як туди (керувати АТО — ред.) прибув Назаров і Муженко, польоти літаків відбувалися», — пояснював в інтерв’ю Громадському сам Назаров.

«Припинити польоти після 14 червня було політичним рішенням, а не військовим. Якби я міг ухвалити це рішення, то польоти продовжувались би. Розумієте, при плануванні кожної військової операції є допустимий відсоток бойових втрат. Це 10-20 відсотків, іноді — 30 відсотків», — зазначає Назаров.

Генерал Віктор Назаров (у центрі), засуджений до 7 років ув’язнення за те, що в ніч на 14 червня 2014 року відправив три військово-транспортних літака в аеропорт Луганська, де один із них збили бойовики «ЛНР», досі працює в Генеральному штабі Збройних сил України, де відповідає за планування операцій Фото: Володимир Гонтар/УНІАН

Після вироку суду президент України сказав, що варто повернути військові суди, які могли б розглядати подібні справи.

Назарову рішення президента сподобалося, він уважає, що цивільний суд не зміг розібратися в ситуації крайньої бойової обстановки.

Громадське запитало думку судді Сергія Дячука, який три роки слухає справу про вбивства 20 лютого 2014 року на вулиці Інститутській, а з 2002 по 2010 рік був суддею військового суду київського гарнізону.

«Найбільше значення для оцінки має не те, що фактично сталося, а те, що вирішувалося цими діями, якою була мета. Чи це було просто так, чи це була частина стратегічної операції, і підтримка була життєво необхідною, й іншого способу виконати це завдання в той час не було можливості.

Як може врахувати такі особливі обставини цивільна особа, яка не знає, що таке добовий наряд, як хочеться спати вночі, яка не знає, що відчуває людина, коли бере автомат Калашникова? Вона не знає, що таке відповідальність за сотні людей. Я занепокоєний тим, що при розгляді справ можуть не врахувати інші моменти, що мають ключове значення», — пояснює Дячук.

Незважаючи на заяву президента, наразі військовий суд створювати не планують. Утім, Дячук упевнений, що такі суди не можна повертати як тимчасове явище, інакше фахові судді працювати туди просто не підуть. Сам Дячук має і військову, і юридичну освіту. Без такої освіти і відповідного досвіду, уважає він, військовим суддею бути неможливо.

Наразі ж на генерала Назарова чекає цивільний апеляційний суд.

Підписуйтесь на наш канал у Telegram