Ставлю смайлики, отже, існую. Як емодзі стали особливою мовою сучасності

Баскетболіст Кевін Дюрант з «Голден Стейт Уорріорз» позує з маскою емодзі під час заходу для ЗМІ, 26 вересня 2016 року, в Окленді, штат Каліфорнія.
Баскетболіст Кевін Дюрант з «Голден Стейт Уорріорз» позує з маскою емодзі під час заходу для ЗМІ, 26 вересня 2016 року, в Окленді, штат Каліфорнія.AP/Marcio Jose Sanchez

17 липня — Всесвітній день емодзі. Цим терміном позначають смайлики та інші малюнкові знаки у соціальних мережах та месенджерах. Щоб з’ясувати простий на перший погляд секрет їхньої популярності, hromadske звернулося до фахівця з філософії культури, доцента кафедри теоретичної і практичної філософії КНУ ім. Тараса Шевченка Володимира Приходька. 

Виявилося, що емодзі розповідають про сучасне людство більше, ніж може здаватися на перший погляд. Якщо коротко, то смайлики — дуже серйозна річ. 

Простори нашого життя 

«Говорячи про певне культурне явище, мусимо розуміти, в якому саме просторі знаходимо його. Емодзі, безперечно, не буває поза віртуальним простором», — каже Володимир Приходько.

Двоє людей сидять один навпроти одного за столиком кав’ярні і розмовляють — це спілкування у звичному фізичному просторі. Точно так само пліткували наші предки — хоча й не у кав’ярні, а біля багаття. Наше життя і комунікація у фізичному просторі завжди було очевидною даністю.

Але ось ці двоє після кави розійшлися у справах. За лічені хвилини завдяки транспорту їх розділяє відстань у кілька кілометрів. Та ось один із них повертається до спілкування. Дістає з кишені смартфон і в якомусь із месенджерів пише: «Був радий бачити☺. Сподіваюся, наступного разу — раніше, ніж за рік☺». Інша людина чує вібрацію в кишені.

Спілкування триває, але вже віртуально. Віртуальна реальність з’явилася невдовзі після появи інтернету і за кілька десятиліть стала щоденним досвідом більшості сучасних людей.

«Той факт, що ми, як правило, не замислюємося про неї, лише доводить: тепер це звична частина нашої культури», — запевняє Володимир Приходько.

Це як здорові люди не задумуються про те, як вони дихають або ходять.

Віртуальне життя на перший погляд дуже нагадує те, що відбувається у «традиційному» фізичному просторі. Але тут діють інші правила. Візьмімо бодай час і відстань — вони практично нівелюються.

Знак із смайликами розміщений біля Федеральної комісії зв’язку (FCC) у Вашингтоні, 14 грудня 2017 року.AP/Carolyn Kaster

Смайлики – це ми

Але повернімося до смайликів. У віртуальному просторі вони з’являються не випадково. Там не задіяне тіло. А ми так не звикли — якщо з кимось спілкуємося, краще його побачити. Таким чином у віртуальному просторі з’являється наш «представник» — той чи інший смайлик, який хоча й схематично, але схожий на людину: очі, рот, що посміхається, або навпаки скривлений, бо незадоволений, брови, що «дивуються» і так далі.

Володимир Приходько каже: з погляду філософії, смайлик — це не доповнення до написаного тексту. Навпаки — він головний, він — це ми, ті, хто «промовляє» цей текст. Він дозволяє співрозмовнику бачити перед собою людину (нехай і стилізовану), а не просто інформацію з літер та цифр.

Історично смайлики, які з’явилися в 90-их роках минулого століття, стали «першопрохідцями», що “перенесли” наші тіла у віртуальний простір.

З часом ідея розвивалася — на додачу до смайликів з’явилися гіфки та селфі. Вони так само показують: «ось, ми особисто тут, поруч з вами, любі френди та фоловери».

«І емодзі, і селфі — все це спосіб показати, що "ми існуємо", але тут, у віртуальному світі», — пояснює Володимир Приходько.

Актор Т. Дж. Міллер позує з героями стрічки «Фільм про емодзі» на 70-му міжнародному кінофестивалі у Каннах, 16 травня 2017 року.AP/Arthur Mola

Еволюція смайликів

Емодзі — це не просто картинки, які можуть нам подобатися чи ні естетично. І це не просто елемент комунікації, як літери, які можна скласти в слова.

Історія емодзі починається в середині 90-их років минулого століття в Японії. Вважалося, вони мають полегшити електронне спілкування між людьми.

Перший «комплект» емодзі містив 172 знаки, але потім набір поступово розширювався. Вже у 2000-му році існувало понад 1000 таких символів. Нові смайли з’являлися у віртуальності зокрема і під впливом настроїв реального світу. Так, наприклад, серед них вже є зображення гендерно-нейтральних облич, і такі, що позначають обличчя представників різних рас.

Різні користувачі можуть сприймати значення окремих смайликів, чи саму їхню наявність або відсутність дуже по-різному. Це залежить від різних факторів, наприклад, від віку та культурного середовища. Є, наприклад, «суто японські» смайли. Зокрема, такі що позначають традиційну японську їжу — онігірі та данго.

Хоча смайлики та інші емодзі народилися як засіб спілкування у віртуальному просторі, деякі з них починають жити новим життям у фізичному світі. Наприклад, в австралійському штаті Квінсленд деякі з них офіційно дозволили зображувати на реєстраційних знаках автомобілів.