«Своїм колегам руки не подаю і не вітаюсь з ними» — інтерв’ю з прокурором у справі Майдану

Олексій Донський 6 років є прокурором в справі про розстріли на вулиці Інститутській під час Революції Гідності 20 лютого 2014 року. Тоді вбили 48 протестувальників та поранили ще 80. У кінці минулого року генпрокурор Руслан Рябошапка на місяць вивів Донського з цієї справи. Це зробили лише для того, аби поміняти п'ятьох екс-беркутівців, які обвинувачувались у вбивствах протестувальників. 

Тепер, коли обвинувачені поїхали на окуповані території, генпрокурор знову повернув Донського та його колег у цю справу. 

Чи є ще сенс вести справу, в якій уже втекли усі, кого могли покарати за вбивства під час Майдану? Про це журналістка Громадського Настя Станко спитала в самого Донського. А також про те, чому він не подає руки своїм колегам, які змінили його в суді заради обміну обвинувачених, як він буде співпрацювати з державним бюро розслідувань, де заступником є екс-адвокат Віктора Януковича, та якої справедливості у справі Майдану хоче сам прокурор.

Чи може продовжитись суд без обвинувачених? 

Зараз є кілька варіантів розвитку подій в цій справі. На мою думку, вкрай важливо, якщо відбудуться зміни в законодавстві. А я знаю, що йде активна робота щодо цього, тобто можливості заочного засудження осіб, які на стадії судового розгляду стали переховуватись від суду. У такому випадку ми зможемо завершити цей процес і сподіватись на те, що врешті отримаємо вирок. Це, якщо змінять законодавство, яке дозволяє заочне засудження. Є й інші варіанти. Ми б не хотіли деталі розкривати, але одне скажу. Чи будуть зміни в законодавстві, чи ні — наша мета, щоб цей процес рухався далі.

Тобто не буде повернення до розгляду справи спочатку, тому що немає обвинувачених?

З точки зору принципів кримінального процесу повертати справу на початковий етап було б взагалі не логічно. Тому що склад суду не змінився, принципи дослідження доказів в суді не порушені, всі ті процесуальні дії впродовж цих п'яти років відбувались за участі обвинувачених і захисників. Немає ніякої логіки в тому, щоб повертати це провадження на початковий етап і починати досліджувати докази спочатку вже без обвинувачених.

Ви були у справі з 2014 року, і вже цього мав би бути року вирок у цій справі. Але в кінці минулого року вас відвели від справи. А тепер повернули, але вже без обвинувачених. Чи ви самі вірите, що керівництво генеральної прокуратури досі зацікавлено в цій справі?

Я би не хотів зараз повертатись до тих подій, які відбувались наприкінці грудня минулого року, я хочу виходити з тієї ситуації, яка є. Я, безумовно, позитивно сприймаю ту обставину, що зараз вирішили повернути тих прокурорів, які займались цим провадженням раніше. Чи ефективно ми працюємо, чи кращі ми за інших — тут справа в двох аспектах. Перше — у відповідальності. Наше повернення цей принцип відповідальності за процес дотримує. Це важливо і для самого процесу, і для його його учасників. І другий момент — це особливо складне провадження, з великим обсягом матеріалів. Тобто будь-якому новому прокурору, яким би сильним чи ефективним він не був, потрібно не тільки увійти в курс процесу, але й відчути його зсередини. На це потрібен тривалий час, який вплинув би на строки розгляду. Тому рішення про повернення прокурорів — позитивне.

Ви не хочете образити свого керівника?

Ні, справа в тому, що йде певний процес. На сьогодні цей процес, на мою думку, набув позитивної динаміки. Ми виходимо з тої ситуації і з тих реалій, які склались. І для нас найголовніше зараз — все ж таки виробити алгоритм, щоб цей процес отримав логічне завершення. Оце зараз задача номер один.

Я недавно спілкувалась з матір'ю Максима Шимка. Експертизи встановили, що кулю, яка залишилась в тілі її сина, випустили з автомату, закріпленого за Сергієм Зінченком — екс-беркутівцем, який до кінця грудня був за ґратами. Ви говорити про позитивну динаміку. Чи може це бути позитивним процесом, коли люди, які конкретно обвинувачуються в конкретних вбивствах, зараз не за ґратами і поза межами доступу української влади?

Я це не ставлю під сумнів. Це, безумовно, величезний негатив для процесу. В чому важлива їхня участь в процесі в тій чи іншій формі? У нас 5 років тривав судовий розгляд, ми чули дуже багато коментарів зі сторони захисту. Але за всі 5 років ми так і не почули версію самих беркутівців з приводу цих подій. Очевидно, з ними велись розмови про те, що їх відпустять і будуть міняти. Очевидно вони знали про це за якийсь час до того, як це рішення було реалізовано. А в нас у процесі є така умова, що особа може в будь-який момент судового провадження дати покази, як тільки забажає.

Коли вони вже остаточно знали, що їх поміняють, вони могли б, якби хотіли, повідомити свою позицію в судовому засіданні. Бо ми часто чуємо від окремих політиків, в тому числі, в судовому засіданні: вони молодці, вони діяли в межах закону. А от від самих беркутівців у нас чотири версії. Перша — «іх там нєт». Друга — «вони там єсть», але вони не стріляли. Третя версія, але її беркутівці ніколи не озвучували, про це говорили лише їхні захисники, — начебто, вони захищали, обороняли когось. Але у нас не буває абстрактної необхідної оборони. А четверта — що це ніби обставина крайньої необхідності. Тобто чотири версії висуваються ким завгодно в цьому процесі, але не самими беркутівцями.

Здається, Олена Лукаш (ексміністерка юстиції часів Віктора Януковича — ред.) казала, що вони молодці і вони захищались. Якщо їх там не було, або вони не стріляли, то в чому вони молодці? Якщо вони захищались, то є дуже конкретні питання щодо того, яким чином вони обирали, по кому вести вогонь.

Урізану позицію Олега Янішевського (ексзаступник командира київського спецпідрозділу «Беркут» — ред.) я знаю тільки з вашого інтерв’ю. Аброськіна і Зінченка (обвинувачені ексбійці київського спецпідрозділу «Беркут» — ред.) — з російського телебачення, але там була така тепла ванна, там конкретних питань ніхто не ставив. А от на судовому засіданні вони жодного разу не хотіли назвати свою версію подій. Який з цих чотирьох варіантів є дійсним? Це, на нашу думку, є ключова обставина — чому? Бо сторона обвинувачення неодноразова надавала докази їхньої вини. А від них ми не почули нічого, взагалі нічого.

Аби ми створювали більше важливих матеріалів для вас, підтримайте hromadske на Спільнокошті. Будь-яка допомога має велике значення.

Якщо говорити про доказовість. От місія ООН з прав людини вказує, що п’ятеро не можуть нести відповідальність за всіх. Які конкретно докази того, що саме ці п’ятеро винні?

Специфіка групових злочинів саме в тому і полягає, що група осіб, об’єднана єдиним умислом, вчиняє злочин. Не так суттєво, хто кого вбив, хтось влучає в потерпілих, хтось не влучає. Це не нова конструкція, в справах щодо бандитизму, коли група осіб вчиняє злочин, то не є принциповим, чи хтось вбив чи ні. Не залежно від тих осіб, які переховуються, вони мають нести відповідальність, як співвиконавці цього злочину. Так само і 21 особа (у справі про розстріли на Інститутській— ред.), що переховуються. І якщо буде заочне засудження, то і їх судитимуть за тим самим звинуваченням — вбивство 48 людей.

Чому не почалось заочне засудження щодо тих, хто втік, адже більшість втекла ще в 2014-2015 роках?

Тут питання більше пов’язано із законодавством, яке регулює заочку. Те законодавство, яке діє наразі, вимагає міжнародного розшуку. Поняття міжнародного розшуку відсутнє, внаслідок цього є різні сприйняття судами, що таке міжнародний розшук.

Більшість прирівнює міжнародний розшук до розшуку Інтерполу, хоча сам Інтерпол каже, що вони лише один із засобів міжнародного розшуку. Інтерпол відмовив в розшуку щодо правоохоронців. Вони кажуть, що сам злочин відбувся за певних політичних подій. Щодо так званих тітушок Інтерпол давав нам розшук, а щодо правоохоронців — ні. Тепер ми чекаємо на заявлення повної процедури заочного засудження. Після цього ми заявимо до суду клопотання про заочне засудження щодо тих осіб, які переховуються. Це стосується 21 особи.

Ви були прокурором у справі, потім вас замінили. Якийсь час ви навіть були в суді разом з новим прокурорами? Як ви це оцінили? Мабуть, ви були вперше в такій ситуації.

Можу лише сказати щодо тих колег, які зайшли в процес. Я цього не зрозумів ані з законної точки зору, ані з чисто людської. Цим людям я руки не подаю і не вітаюсь з ними, хоча вони досі працюють в підрозділі, в якому працюю і я.

Чи є сенс працювати в офісі, де такі прокурори?

Я оцінюю для себе це так, що маю працювати і виконувати з гідністю на належному рівні ту роботу, яка мені доручена, де я є процесуальним керівником, або представляю обвинувачення. Щоб у потерпілих не було жодних питань ні до мене, ні до сторони обвинувачення в цілому, ні до Офіса генерального прокурора.

Обвинувачених бекрутівців вже поміняли. І вони, швидше за все, не повернуться. 

Хочу нагадати, що кожного разу, коли ексберкутівцям продовжували тримання під вартою, вони намагались переконати суд, щоби тільки змінити запобіжний захід. Обіцяли не допускати жодних порушень, з’являтись на кожному засіданні. А тепер вже, як вони не з’являються на засіданнях, то позиції їхніх адвокатів — з ними немає зв’язку і вони не знають, де їхні підзахисні.

Відчуття певного дежавю з цього приводу, коли була аналогічна ситуація з Садовником (екскомандир роти «беркуту», який втік з-під домашнього арешту 3 жовтня 2014 року — ред.). Він також казав, що нікуди не втече. Так само я пам’ятаю незадовго до його втечі була така ситуація, коли він казав, що готовий давати показання у справі, готовий доводити, як він міг з однієї руки стріляти (у Садовника немає кисті лівої руки — ред.). Ми прийшли до нього у слідчий ізолятор. Ми мали конкретні питання. І от ми від Садовника вислухали декларації, не перебиваючи його. Це були загальні речі. А коли потім захотіли поставити своє питання під відеозапис, то він відмовився давати будь-які показання. Через нетривалий період він тікає, хоча переконував суд, що буде безперечно дотримуватись процесуальних обов’язків.

Зараз, через 6 років, те саме відбувається з іншими обвинуваченими. Я цілком допускаю, що вони не є самостійними. Що вони вчиняють певні дії, знаходячись під тиском тих осіб, які оплачують адвокатів. У них не було можливості платити за таких дорогих адвокатів, і ми знаємо, насправді, звідки йшло фінансування. За тією інформацією, що у нас була — це Фонд Юго-Востока Віталія Захарченка — ексміністра внутрішніх справ України. І ті, хто сприяли їхньому виїзду до Російської Федерації, не зацікавлені, щоб беркутівці дали будь-які показання щодо тих подій.

Я так розумію, що суд у цій справі наближався саме до показань обвинувачених. 

У нас процес на завершальній стадії. Ми дослідили епізоди потерпілих, дослідили значну частину письмових доказів у провадженні, свідків обвинувачення. Тобто на той момент йшов допит захисту. Дійсно, ми вже близькі до того моменту, коли ми очікували, що обвинувачені будуть давати якісь показання. І ми виходимо з того, що це було дійсно невигідно як у випадку із Садовником, тим, хто включав їх у списки на обмін з тієї сторони.

Ви спілкувались коли-небудь із генпрокурором про його рішення відпустити на обмін ексберкутівців? 

Ні, з цього приводу я з ним не говорив.

Але ви погоджуєтесь, що це справа заплямувала обличчя і судове, і генеральної прокуратури?

На мою думку, це відобразилась на процесі і на іміджі.

Олексію, ви у справі з 2014 року, і, певно, ви думали про неї. Мені здається, що це головний судовий процес країни. Бо справедливості чекають не тільки рідні загиблих і поранені, а й більша частина суспільства. Як ви для себе цей процес оцінюєте? 

Я розумію його таким чином — цей процес мав дати юридично значиму оцінку тим подіям, які відбулись 20 лютого на вулиці Інститутській. Це був дійсно визначальний процес, виходячи з того, скільки людей загинуло, які події відбувались в Україні у подальшому.

Ми неодноразово говорили, що на думку сторони обвинувачення, обставини встановлені, доведені. Але, звісно, визначальним є вирок суду. І важливо, щоб такий вирок відбувся. Тому події у кінці грудня минулого року вплинули негативно. Сьогодні це дає можливість політикуму і громадськості маніпулювати подіями 20 лютого. Вигадувати якихось грузинських снайперів, чи говорити, що ті обвинувачені не стріляли. Це, безумовно, великий негатив. Але я сподіваюсь, що все-таки якийсь алгоритм буде пророблений.

Щодо конкретних обвинувачених, згадували Сергія Зінченка. В тілі загиблого Максима Шимка знайшли кулю, яка співпадає з тими кулями, які відстрілював зі свого автомату Сергій Зінченко. Щодо інших обвинувачених, була неодноразово інформація про те, що Янішевський користувався автоматом вбитого беркутівця Миколи Симисюка (працівник київського спецпідрозділу «Беркут», вбитий 20 лютого 2014-го на Інститутській — ред.). Чи можна це підтвердити ці дані?

Я чув про таку версію. Сторона обвинувачення не підтверджує, що Янішевський користувався автоматом загиблого Симисюка. Бо якщо дивитись відео, то Симисюк загинув пізніше. Тобто автомат з’явився у Янішевського, з тих відео-доказів, які ми маємо, раніше. Це перше. Друге — є висновки судово-медичної експертизи про те, що були вбиті і поранені з автомата, закріпленого за Аброськіним. Щодо інших обвинувачених, наразі ми не можемо сказати, яким саме автоматом користувався Янішевський. Усі бачили відеокадри, де був вогонь з автомату. Так само, як це робили інші працівники цього підрозділу. І якщо ми говоримо про докази, дуже багато маніпуляцій пов’язано з тим, що представники міліції теж загинули. І вогонь з консерваторії вівся. І ці обставини, до речі, ми зазначаємо в обвинувальному акті. Якщо б події відбувались таким чином, що вівся вогонь з консерваторії, і цей чи інший підрозділ здійснив спробу захоплення осіб, які були у консерваторії. То якби вони стріляли по консерваторії, тоді, очевидно, була б дана інша оцінка цим подіям.

Ви маєте на увазі, що тоді беркутівці б захищались від тих, хто у них стріляв?

Так. Якщо б вони застосували свою вогнепальну зброю там, де була застосована вогнепальна зброя проти правоохоронців, то оцінка цих подій могла бути зовсім іншою. Ми все одно встановлювали б в кожному випадку — хто в кого стріляв, за яких обставин. Тобто є комплекс обставин, який завжди з’ясовується для відмежування злочину від правомірних дій. Або для відмежування злочину від правомірних дій пом’якшуючими обставинами. Тобто вбивство може бути в стані необхідної оборони, може бути вбивство з перевищенням необхідної оборони. Можна було б про це говорити, якщо б правоохоронці застосовували зброю саме там — біля консерваторії. Але на вулиці Інститутській ми бачимо зовсім іншу ситуацію. Що йдуть люди без зброї на безпечній відстані від тих, хто застосовує зброю. Не являє для них жодної небезпеки, і по цих людях ведеться не вибіркове застосування вогню. Наполягаю на тому, що це різні події, які є різними і в часі, і в просторі.

Але беркутівець Микола Симисюк вбитий біля Жовтневого і, швидше за все, не з консерваторії.

Безумовно, це вагома обставина, яка має враховуватись. Але я наведу інший контраргумент. Де серед загиблих чи поранених на Інститутській хоч одна особа, яка була зі зброєю? Якщо ми говоримо про вбивство Симисюка, то та особа, яка могла його вбити, не зазнала жодних пошкоджень, не була ні вбита, ні затримана, ні поранена. Але більше ми про це будемо говорити на дебатах.

Коли вазагалі можуть відбутись ці дебати? Суддя призначив засідання на березень, але, очевидно, що до того часу не буде змін в законодавстві для заочного засудження, і обвинувачені в суді не з'являться. 

По-перше, буде цікаво почути сторону захисту. Я впевнений, що у них є так само якісь заготовки. Або, як ми це називаємо, — процесуальні диверсії, щоб зірвати можливість того, аби цей процес дійшов логічного завершення. Окремі речі ми почули на попередньому засіданні 29 грудня, коли вони з виглядом абсолютної стурбованості сказали, що у них немає контакту з їхніми підзахисними.

Питання: а в період з 29 грудня по 31 січня де перебували їхні підзахисні? Вони є захисниками до теперішнього часу, то чому вони не б’ють на сполох — хто і де утримує їхніх підзахисних, що там відбувається? Живі вони чи ні? Де зараз та їхня активність, яку вони в цьому процесі застосовували? Якщо їм вірити, станом на 14 січня вони не знають, що з їхніми підзахисними відбувається. Садовника свого часу теж хтось «викрав». Тут теж щось таке буде.

Олексію, я розумію, ваше бажання це все довести до логічної крапки. Але правда в тому, що держава Україна сама їх передала. А ви цю державу в суді представляєте.

Ні, я не пред’являю жодних претензій захисникам про те, що вони були передані. Захисники виконали свою роль у сценарії.

Ще коротко хотіла запитати про слідчих. Раніше був департамент спецрозслідувань, слідчі допомагали у встановленні тих чи інших доказів для прокурорів у справі щодо Майдану. Тепер такого управління немає, створено Державне бюро розслідувань. Ви вірите в слідчих, які в цьому новому управлінні?

Саме у справі щодо п’яти ексспівробітників «Беркуту» — жодних ризиків від органу судового розслідування не може бути. Оскільки на цій стадії лише прокурори обвинувачення беруть участь у судовому процесі.

Що ж до слідчого підрозділу, який створили у ДБР, важливо, що слідчі управління спеціальних розслідувань змогли перейти до ДБР і наразі працюють у підрозділі щодо справ Майдану. Дуже важливо, що магістральні провадження, як ми їх називаємо, щодо основних подій 2013-2014 років — це і події 18 лютого, події 20 лютого 2014 року, події листопада-грудня 2013 року — у них залишились ті ж слідчі, що раніше розслідували ці справи, або ті, що були прокурорами.

Ми говоримо про принцип незмінності відповідальності щодо цього. Це важливо. Ті речі, які ми вважаємо важливими та ефективними, — в цьому у ДБР ми знаходимо згоду. Це стосується і слідчих, які працюють по цих провадженнях, і посилення слідчих груп. Тому можна припускати різні речі щодо майбутньього, але на даний час в мене побоювань немає. Якщо будуть якісь негативні фактори, то я, безумовно, про них буду так само говорити.

А те, що перший заступник керівника ДБР був адвокатом Януковича? А Янукович, згідно обвинувального акту в справі Майдану, є головним обвинуваченим. 

Так, щодо конфліктів інтересу. Тут важливо, щоб ця особа, яка була адвокатом Януковича, не мала жодного прямого чи опосередкованого впливу на роботу слідчих ДБР, які займаються майданівським провадженням.

Це можливо?

Я не знаю, як це буде організовано. Це були публічно обіцянки керівника ДБР, і я можу лише сподіватись, що ці обіцянки будуть виконані.

Що будете робити, якщо керівництво не виконає обіцянок? 

Це залежатиме від того, які саме дії будуть вчинятись, і в чиїх інтересах.

Якої справедливості ви хочете у справі Майдану?

Як прокурор провадження хочу, щоб були належним чином оцінені ті докази, які ми зібрали. З якими ми пов`язуємо винуватість осіб, яким ми ці злочини інкримінуємо. Це перше. По-друге, звісно, що для нас було б все-таки важливо почути позицію обвинувачених і отримати можливість поставити їм питання. Так, у них є право взагалі відмовитись давати показання, і це так само буде позиція. Це так само буде підтверджувати те, що їм нема чого заперечити щодо тих обґрунтованих доказів, які у нас є. І третє — безумовною справедливістю буде вирок у цій справі, який дасть юридично значимі відповіді на питання щодо подій 20 лютого.Цей вирок потрібен і для того, щоб раз і назавжди припинити маніпуляції, які відбуваються в певній частині і суспільства і політикуму щодо того, ким було вбито, з якою метою було вбито. Щоб люди почули правду, і правду не лише від сторони обвинувачення, а правду, яка буде у судовому рішенні. Це вкрай важливо.