«Нині "Голос" нагадує малесенький приватний стартап». Депутатка Юлія Клименко — про розкол у партії, Рудик і Вакарчука

Народна депутатка від «Голосу» Юлія Клименко була однією з десяти членів фракції, які 16 червня публічно оголосили про незгоду з керівництвом і створили групу «Справедливість». Партія, яку колись очолював Святослав Вакарчук, переживає кризу; політсила сподівається, що на з'їзді 29 липня зможе її подолати. У відвертому інтерв'ю в програмі «Мокрик По Живому» Юлія Клименко розповіла нам про Кіру Рудик, Святослава Вакарчука та перспективи «Голосу».

***

Про ситуацію у фракції «Голос»

16 червня десять із двадцяти депутатів фракції «Голос» публічно оголосили про незгоду з керівництвом та утворення групи «Справедливість».

Сказати, що десять наших колег [які не приєдналися до групи «Справедливість»] підтримують Кіру Рудик чи Ярослава Железняка, — це перебільшення. Просто деякі люди вирішили, що не будуть активно висловлювати свою позицію.

Висловлювання Кіри Рудик, що фракція єдина, бо голосує однаково — трохи маніпулятивні. Якщо ви візьмете останні шість місяців, то за резонансні законопроєкти ми голосуємо разом. Але були такі законопроєкти, як про металобрухт, де частина голосувала, а частина — ні.

Рухи всередині партії відбуваються вже шість-сім місяців. Ми вирішили вийти після декількох одіозних голосувань. Я не готова брати на себе репутаційну відповідальність. Я не можу пояснити своїм виборцям, чому частина моїх колег голосувала за російську мову.

(Ідеться про законопроєкт, який відтермінує запровадження українського дубляжу в усіх фільмах і серіалах. Його внесення до порядку денного підтримали п’ятеро членів «Голосу», які пізніше заявили, що помилились).

Цей закон досить активно проштовхували, інші фракції обговорювали за день до цього. Я не розумію, як п’ятеро людей могли випадково за це проголосувати, якщо [народний депутат від «Європейської Солідарності» Володимир] В’ятрович з-за трибуни кричав, що не треба голосувати, що це порушення регламенту. Ми знали, що голосів [за внесення законопроєкту в порядок денний] не було. І ці п’ять голосів були вирішальними. Я не вірю в такий збіг обставин.

Я впевнена, що це було свідомо, тому що була свідком і все бачила. Думаю, що це був якийсь обмін або з провладною [партією], або з Офісом президента.

Про Кіру Рудик

Я не тримаю на неї злих емоцій чи ревнощів, але мені образливо, що люди, скориставшись наївністю чи недостатньою рвучкістю інших людей, підім’яли партію під себе. Кіра Рудик не брала участі в парламентській кампанії. Я з нею познайомилася вже в залі Верховної Ради.

Кіра Рудик фактично залишилася після Вакарчука — це була ідея Вакарчука. Її не вибрали головою партії на з'їзді. Це була формальна передача влади. Потім був з'їзд, де Рудик справді формально вибрали, але з'їзд де-факто був достатньо фейковим: на ньому дозволили бути присутніми лише тим людям, які були лояльними до Рудик.

Є в нас партії, які очолюють «гетьмани», і партії, які будуються на особистості. Але там немає демократичних процесів; люди приходять туди «під людину». Розвиток «Голосу» на собі замкнула одна людина — Кіра Рудик. Такі партії не працюють. Вона як одна людина не може визначати і політичну, і адміністративну, і фінансову складову.

Статут «Голосу» був змінений так, що Кіра Рудик — єдина людина, яка ухвалює рішення. Політична рада може ухвалити рішення, але якщо Кіра Рудик його не затвердить, рішення не буде. Це гальмує розвиток партії. Одна людина не може все контролювати й знати.

Ми пропонували зміни до статуту, щоб лібералізувати партію; ми пропонували змінити положення про фракцію «Голос», щоб дати можливість ставити питання не лише голові фракції — якщо зараз голова фракції [Ярослав Железняк] вважає, що питання не варте винесення в Раду, його взагалі не розглядають. Яку демократичну партію можна побудувати, маючи такий статут і положення про фракцію?

У мене таке враження, що Кіра живе в якійсь паралельній реальності.

Про Святослава Вакарчука

Більшість людей хочуть бачити одну людину [на чолі партії]. Для них партія чи політичний рух — це одна людина. Так простіше сприймати партію. [Але] я не думаю, що виборці «Голосу» обирали винятково Вакарчука. Соціологія це не показувала.

Я розмовляла з Вакарчуком щодо його рішення піти з політики.

Можливо, він через особисті причини не хоче й не може активно займатися [політикою], але він де-факто відсторонився від процесу, і розраховувати на те, що прийде Вакарчук і розв'яже усі проблеми, не доводиться.

У мене відчуття, що Вакарчук нас підвів. Для мене була неприємна ситуація, коли мене ставлять до відома за 30 хвилин до публічного оголошення, що лідер партії вирішив піти з керівництва політсили. Я особисто приходила, бо вірила, що Вакарчук — щось нове, і він для мене уособлював нову політику. Хоча в мене були й інші пропозиції.

Про проблеми розбудови партії «Голос»

Нам ніхто не дає займатися партійною роботою — бо всі партійні осередки, окрім львівського, контролюють помічники Кіри Рудик або Ярослава Железняка.

Приклад — звільнення голови Чернівецького осередку, замість якого призначили людину, котра в Чернівцях не жила. Чому його звільнили? Там був КРІ — роздавати газети, до того ж партійного фінансування на їхній друк і роздавання не було. Ми в якому взагалі сторіччі? Наші виборці здебільшого отримують інформацію з медіа, інтернету. Навіщо їм роздавати газети?

Якщо у вас є неефективний голова осередку, що ви робите? Ви шукаєте людей, які живуть у регіоні, знають його проблеми, шляхи їхнього подолання, виборців. Навіщо вам «парашутисти», тим паче стовідсотково контрольовані адміністративно та фінансово? Тоді треба будувати приватний бізнес, а не партію. Адже партія — особливо демократична — будується на людях. Усе, що є в партії — це люди та ідеї.

Зараз партія «Голос» нагадує малесенький приватний стартапчик. І перспективи в політиці аналогічних структур практично немає. Не лише ми маємо претензії до Кіри Рудик — у нас багато осередків виступили проти Кіри Рудик, і ніхто їх не просив про це.

У нас у регіонах зайшли приблизно 300 депутатів; місцева виборча кампанія нам обійшлася десь у стільки ж, скільки й парламентська. Але майже ніхто з місцевих депутатів від «Голосу» не є членом партії «Голос». Про яку побудову партій ми говоримо? Якщо ми не покажемо їм привабливості партії «Голос», наступного разу ці депутати зайдуть під іншою партією. Наша мета як політсили — їм допомагати й навіть фізично оберігати.

Про з’їзд «Голосу» та перспективи розв'язання кризи в партії

17 червня «Голос» анонсував з'їзд партії на 29 липня. У політсилі заявили, що з'їзд допоможе закінчити кризу всередині партії, унаслідок якої 10 депутатів парламентської фракції оголосили про створення власного об'єднання.

Якщо на з’їзді буде представництво всіх регіонів, якщо це буде відкрита дискусія, до кандидування на голову допустять не лише Кіру Рудик — бо там зараз лише Кіра Рудик. [З'їзд, можливо, розв'яже усі проблеми в партії].

Я — член партії й поки не отримувала запрошення на з’їзд, дізналася про нього зі ЗМІ. 29 липня — найгірша дата, яку можна було обрати для з’їзду, коли майже всі з регіонів будуть у відпустках; будуть хіба що народні депутати в Києві.

Якщо на з’їзді не буде змінено статут, положення — я не збираюся залишатися в цій партії. Мені це нецікаво. Партія продовжує узурпуватися і стає просто токсичною. Це переходить усі межі. Я ціную свою репутацію. Я не хочу бути поряд із людьми, які займаються аферизмом.

У фракції ми можемо з колегами сісти й обговорити. А щодо партії — це партія однієї людини, Кіри Рудик, і жодних перспектив я поки не бачу.

На цю мить «Голос» фактично непрохідний. Якщо ми закінчимо партію як проєкт Кіри Рудик, то закриємо шлях іншим неолігархічним партіям, які просто хочуть зайти в політику. Зараз нам кажуть, що ми «Самопоміч 2», а наступним казатимуть, що вони — «Самопоміч» і «Голос».

Із партії повинні піти й скласти мандат люди, які взяли її з рейтингом 6% і знищили, а на цей момент ми наблизилися до нуля. Вони «догосподарювалися» за рік до того, що репутаційно, фінансово, організаційно знищили партію. Від нас розбігаються партійці, до нас не приходять депутати місцевих рад. Ми не маємо чітких перспектив.

Рік тому Кіра Рудик казала, що «знає, що робити» з партією. Її «знаю, що робити» нам за рік коштувало щонайменше 5% рейтингу та закриття перспектив єдиної неолігархічної демократичної партії. Я — людина достатньо прагматична й цинічна, і думаю, що це не просто так було зроблено.