ENRU

«Таку скалку в оці, як я, запам’ятають надовго» — як хлопець із ВІЛ бореться із дискримінацією

У грудні 2016 року Громадське познайомилося із Даниїлом Столбуновим. Він має ВІЛ-статус, вчиться на медика, працює у молодіжній організації «TEENERGIZER!» та розповідає підліткам, чому ВІЛу не треба боятися. Цього разу він звернувся до нас, аби розібратися, як боротися із непрямою дискримінацією від медпрацівників студентської поліклініки. Що із цього вийшло – у матеріалі.

«Коли я вступав після 9-го класу і зібрав усі документи, потрібна була лише фінальна довідка від лікаря зі студентської поліклініки. Я приходжу туди з мамою, довга бесіда, мене попросили вийти. Заходжу назад – лікар з медсестрою переглядаються і кажуть: «Ну, ти все розумієш. Ти не можеш тут вчитися, бо у тебе ВІЛ». А я тоді не знав своїх прав», – про це ще взимку розповідав Громадському Даня Столбунов.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: «Я би назвав свій ВІЛ Марлою і вітався з ним за руку»

Тоді цей інцидент він назвав найбільшим прикладом дискримінації у його житті. Необхідну довідку у студентській поліклініці йому так і не дали, довелося робити її через інших лікарів.

Нещодавно Даня знову звернувся у цю поліклініку, аби оформити академвідпустку. І знову зустрівся із тими самими лікарями. Як і чотири роки тому, вони почали відмовляти хлопця бути лікарем через ВІЛ-статус.

Як і чотири роки тому, лікар студентської поліклініки почав відмовляти хлопця бути лікарем через ВІЛ-статус.​ Фото Громадське

Даня вирішив: час діяти. Бо навіть такі «настанови» є непрямою дискримінацією, яка може вплинути на вибір професії.

«Хоч 100 разів неправильно, але я буду рекомендувати»

Перший крок – написати скаргу до головного лікаря студентської поліклініки. Даня уважно заповнює листа у коридорі лікарні, послуговуючись буклетом «Пам’ятка пацієнта. Як протидіяти стигмі та дискримінації» від «Всеукраїнської мережі ЛЖВ».

Пам’ятка пацієнта. Як протидіяти стигмі та дискримінації:

1. Скарга має бути лаконічною та базованою на конкретних фактах.
2. У зверненні обов’язково треба вказати, кому подається скарга, адресу, назву установи, індекс.
3. Важливо вказати від кого подається скарга, адресу, номер мобільного. Без ваших даних вона вважатиметься анонімною та не буде розглянута.
4. Необхідно зробити копію. Одна – лікарні, на другій мусять поставити зареєстрований номер та віддати в руки.
Відповідно до законодавства України, розгляд звернень та скарг від громадян не повинен перевищувати 30 днів.

«Ні для кого не секрет, що ВІЛ – це дуже стигматизоване захворювання та закрита спільнота. І кожен удар по людині з ВІЛ збільшує рівень дискримінації та стигми у суспільстві. А це один з найголовніших стовпів, через які ми не можемо перемогти епідемію», — пояснює Даня своє рішення скаржитися.

Стигма – упереджене ставлення до певної категорії людей, сформоване на основі існуючих у суспільстві стереотипів. Стигма – це розголос інформації, осуд, психологічний тиск, нетерпиме ставлення, зневага. Внаслідок стигми людина відчуває провину, сором, страх, тривогу та депресію.

Написавши скаргу, Даня несе її в реєстратуру, зустрічає головного лікаря Володимира і просить 10 хвилин на розмову. Лікар запрошує в кабінет, читає щойно зареєстрований документ. Як і минулого разу, хлопець записує розмову на диктофон.

В коридорі Даня уважно пише скаргу головному лікарю, послуговуючись буклетом «Пам’ятка пацієнта. Як протидіяти стигмі та дискримінації» від «Всеукраїнської мережі ЛЖВ». Фото: Громадське

— Пройшов тиждень. Ви поговорили із лікаркою? Щось змінилося в її поведінці та в вашій? — починає Даниїл.
— Поговорив.
— Тож ви не будете більше надавати такі рекомендації ВІЛ-позитивним людям?
— Дивлячись про що йтиметься. Може й повториться. От ви прийдете та скажете: «Я хочу бути хірургом». Я скажу: «Даниїл, не треба тобі бути хірургом». Повторю й 101, й 105 раз. Якщо скажете, що хочете бути вихователем у дитячому садку, то я те саме скажу вам: «Не рекомендую».
— Але це ж неправильно.
— Навіть якщо буде 100 разів неправильно. Я маю право на власну точку зору.

Після лікарні їдемо до найближчого центру зайнятості – Святошинського. Даня хоче проекспериментувати – чи будуть там йому рекомендувати не обирати ту чи іншу професію у майбутньому.

Жінка за столом консультації одразу каже, що для ВІЛ-інфікованих обмежень у професії немає. Єдине – роботодавець може попросити відповідну довідку (чого насправді він теж не має права робити, відповідно до Кодексу законів про працю України).

«Лікар має ставитися до кожного як до ВІЛ-інфікованого»

В офісі молодіжної організації, де працює хлопець, зустрічаємось із юристкою. Тетяна Бордуніс спеціалізується на питаннях захисту прав людей із ВІЛ.

«Дії медпрацівників дискримінаційні, хоч вони й мають рекомендаційний характер. Але це така пасивна дискримінація. Будь-які обмеження у працевлаштуванні у нашій країні заборонені. Єдиний випадок, коли можна вимагати проходження огляду на наявність ВІЛ та СНІД – це коли людина хоче стати донором крові та її компонентів. Більше того, при прийомі на роботу також не передбачені додаткові довідки про наявність ВІЛ», – каже Тетяна.

За законом, за дискримінацію лікаря можуть притягнути до дисциплінарної відповідальності. Фото: Громадське

У такому випадку лікарів поліклініки можна притягнути до дисциплінарної відповідальності. І, насправді, не так складно захищати свої права, треба мати наполегливість та «бити в одну точку». Вона радить Дані не боятися писати скарги та вимагати уваги до своєї проблеми, а в разі необхідності – звертатися до суду.

«В медицині є одне важливе правило: лікар мусить до кожного пацієнта ставитися як до ВІЛ-інфікованого. Дуже велика кількість людей взагалі не знає про свій статус і ніколи не тестувалися. Тому якоїсь додаткового захисту при лікуванні людини із ВІЛ не мало би бути. Усі побоювання медичних працівників, скоріше надумані», – каже Тетяна Бордуніс.

Юристка також зауважує, що наразі в українських медзакладах є велика проблема із недотриманням правила про нерозголос ВІЛ-статусу пацієнта. Хоча у межах однієї лікарні це допустимо.

Відповідно до Закону України «Про протидію поширенню хвороб, зумовлених вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ), та правовий і соціальний захист людей, які живуть з ВІЛ»:

1. Медичний огляд проводиться добровільно і за бажанням анонімно.
2. Відомості про наявність чи відсутність ВІЛ-інфекції в особи, яка пройшла медичний огляд, є конфіденційними. Це лікарська таємниця.
3. ВІЛ-інфіковані та хворі на СНІД особи зобов’язані попередити своїх статевих партнерів і відмовитися від донорства крові.
4. ВІЛ-позитивні люди мають право на безкоштовне забезпечення державою антиретровірусними препаратами.

«Лікарі мають залишати свою думку на кухні»

Крок третій – надіслати рекомендованого листа директору Департаменту охорони здоров’я Київської міської адміністрації. Даня заповнює скаргу та відправляє її поштою.
Не чекаючи відповіді від КМДА, Громадське домовляється про зустріч із директором департаменту Дмитром Турчаком. Разом із нами приходить і хлопець.

«На жаль, не можна заперечувати очевидні речі. Такі питання, як стигма, нехай і пережитки минулого, але присутні. Людина із ВІЛ-позитивним статусом нічим не відрізняється від будь-якої іншої здорової людини. І вони [лікарі] це розуміють. А якщо ні, то вони не заслужили займатися лікарською справою. На жаль, ці пережитки є. Але ми над ними працюємо. В цьому питанні допомагають міжнародні організації і громадські активісти, як ви», — каже Турчак Дані.

Директор Департаменту охорони здоров’я Київської міської адміністрації ​пояснює, що жодних законодавчих обмежень для ВІЛ-позитивних людей немає, окрім як служити в армії та бути донором крові Фото Громадське

Він розповідає про програму «Fast Track» – програму, де місто взяло на себе зобов’язання досягнути результатів у боротьбі з ВІЛ-інфекцією. Згадує також проект «RESPECT», де понад 2 тисячі медичних працівників в Україні пройшли навчання з боротьби зі стигмою. Рекомендує ВІЛ-позитивним людям із таким питаннями звертатися в департамент.

«Лікар знає, що людина із таким статусом, якщо вона приймає антиретровірусні препарати, якщо займається своїм здоров’ям, безпечна. Жодних законодавчих обмежень немає. Єдине, згідно з наказом Міноборони люди з позитивним ВІЛ-статусом звільняються зі служби в армії. Все решта – домисли», – додає Дмитро Турчак.

Хлопець питає, якою буде реакція установи на його проблему. Директор департаменту каже, що йтиметься про дисциплінарну відповідальність.

«Це етика поведінки лікаря. Якщо в нього, як в людини, є упередження, то він повинен залишати їх у себе на кухні. Це прекрасно, що ви пішли в медицину. Бо з таким статусом ви будете ще більше робити для того, щоб побороти ВІЛ», – уже на виході з кабінету каже директор департаменту.

«Це мій обов’язок як лікаря – попереджати»

Головний лікар студентської полікліникі Володимир Войнаровський розглянув скаргу Даніїла Фото Громадське

Після кількох дзвінків із КМДА погодився зустрітися і сам головний лікар – Володимир Войнаровський. Він чекає нас по завершенню робочого дня. Каже, уже встиг розглянути скаргу. У нього в кабінеті Даниїл та лікар починають дискутувати:

— Відповідно до законодавства України, люди, які мають ВІЛ-статус протипоказань до обрання своєї професії не мають. Інше питання, що кожна людина, маючи те чи інше захворювання, має інформовано і виважено ухвалювати рішення, чи підходить йому професія, чи ні, — каже Володими Войнаровський.

— Але я не просив мені рекомендувати…

— Виносити рішення, що ви профнепридатний для навчання за медичною спеціальністю я не маю права. Якщо я буду ухвалювати таке рішення, то нестиму кримінальну відповідальність. Але як лікар я зобов’язаний проконсультувати [абітурієнта], розказати людині, що це буде шкідливо для нього…

— Але це вплив на людину, — не стримується Даня.

— Я вважаю не тільки моральним правом, а й обов’язком давати повну інформацію людині про її захворювання, наслідки для неї та інших. Я ж не даю вашим сусідам рекомендації стосовно вас. Я розказую вам, що ви маєте право робити, а що зобов’язані робити.

Після розмови Даниїл просить лікаря надіслати письмову відповідь на його скаргу.

Уже на вулиці хлопець підсумовує: «Якби я не ставився до свого ВІЛ так, як зараз, якби я був одним з моїх закритих у собі знайомих, які важко переносять навіть слово «ВІЛ», то напевно б розревівся у нього в кабінеті. Але таку скалку в оці, як я, він запам’ятає надовго і тричі подумає, перш ніж давати комусь рекомендації».

Зараз Даня очікує відповіді головного лікаря та Департаменту охорони здоров’я. Але каже, що у нього на меті не було звільнити досвідченого медпрацівника з роботи. Він хотів ще раз озвучити проблему стигматизації та показати, що не варто боятися боротися за свої права.

Підписуйтесь на наш канал в Telegram