Теорія та практика великого вибуху: хто такий Роберт Оппенгеймер і чому новий фільм Нолана вартий уваги

Оппенгеймер в історії

Роберт Оппенгеймер народився в єврейській родині в Нью-Йорку. Його батьки емігрували до США з Німеччини. Школу та Гарвардський коледж Роберт закінчив із відзнакою, потім навчався та працював у Кембриджі та в Геттінгенському університеті в Німеччині.

Цікаво, що до подорожі в Німеччину Оппенгеймер вважав себе аполітичним — не читав новин і не слухав радіо. Однак у Німеччині його вразило жахливе ставлення до євреїв та утиски науки (квантова механіка та теорія відносності були заборонені нацистським урядом, на роботи Альберта Ейнштейна було повішено ярлик «єврейська фізика»).

Після повернення до США на початку 1930-х Оппенгеймер викладав — його любили студенти й поважали колеги. Тим часом у країні вирувала Велика депресія — багато студентів Оппенгеймера не могли знайти роботу. Тоді вчений остаточно усвідомив важливість політичних та економічних процесів, відчув потребу брати активнішу участь у житті суспільства.

Як і багато інтелектуалів того часу, Оппенгеймер зацікавився ідеями комунізму та зблизився з деякими представниками цього руху. Проте членом комуністичної партії так і не став.

Попри небезпечні для системи звʼязки у 1941 році Оппенгеймер очолив Мангеттенський проєкт — програму розробки ядерної зброї. Етична сторона спочатку обговорювалась у науковій спільноті доволі активно, але згодом відійшла на другий план: Оппенгеймер і низка його колег щиро вважали майбутній винахід благом — ядерна зброя мала допомогти закінчити війну, знищити Третій Райх.

Та вже у 1942 році плани США щодо капітуляції стосувались і всіх союзників Німеччини, зокрема і Японії. Загроза з боку країни постійно зростала, до того ж американці відверто прагнули реваншу за підступну атаку на Перл-Гарбор.

Перші випробування ядерної зброї відбулись у липні 1945 року. А вже в серпні США скинули ядерні бомби на японські міста Хіросіму та Нагасакі. Унаслідок удару загинуло 120 000 людей. Тисячі померли пізніше від радіаційного отруєння.

Другу світову війну справді було завершено. А вже невдовзі ціллю номер один для США стало стримування вчорашнього союзника — СРСР, адже там активними темпами йшла розробка власної атомної бомби. Так почалася Холодна війна, яка переросла в глобальне протистояння росії та Заходу, що триває і сьогодні.

У жовтні 1945 року, через два місяці після бомбардувань Хіросіми та Нагасакі, Оппенгеймер на зустрічі з президентом Труменом сказав, що відчуває кров на своїх руках. Каяття було зумовлено не лише фатальними наслідками щойно винайденої під керівництвом Оппенгеймера зброї — удари по японських містах були здійснені, зокрема, й за рекомендацією команди Мангеттенського проєкту. Адже доведення ефективності атомної бомби мало подовжити фінансову підтримку ядерних досліджень. Оппенгеймер також був членом комісії, яка обирала міста для бомбардувань (вибір припав на Хіросіму й Нагасакі, адже вони зазнали найменше руйнувань від інших атак).

Після цього Оппенгеймер зайняв доволі чітку публічну позицію: вчений виступав за встановлення міжнародного контролю над ядерною зброєю, а також відмовився брати участь у розробці водневої бомби, яку ініціював уряд США на чолі з Труменом у 1949-му. Подібної поведінки фізикові так і не пробачили — у 1953 році Оппенгеймеру закрили доступ до всіх секретних даних, що фактично унеможливило його подальшу роботу.

Причиною назвали все ті ж комуністичні симпатії, які закидали фізикові протягом усієї його кар'єри. І хоча жодних прямих доказів нелояльності чи розголошення державної таємниці не було виявлено, Оппенгеймера відсторонили від досліджень — він повернувся до викладання та писав наукові статті.

Підозри щодо шпигунства для Радянського Союзу супроводжували Оппенгеймера до кінця життя та навіть після. Аж до грудня 2022-го, коли уряд США посмертно скасував заборону на доступ ученого до секретних даних.

Оппенгеймер у Нолана

Це перша біографічна картина від автора блокбастерів «Інтерстеллар», «Початок», «Дюнкерк» та трилогії «Темний лицар». Чому саме про винахідника атомної бомби? Послідовники доктрини «Нолан — геній» стверджують, що режисер передбачив ескалацію ядерної загрози (нагадаю, зйомки стартували у 2021 році).

Сам режисер називає Оппенгеймера найважливішою людиною на Землі, а історію його участі в Мангеттенському проєкті — найдраматичнішою. Вбачає в історії вченого важливі сучасні паралелі: наприклад, міркування про те, чи нестимуть відповідальність розробники штучного інтелекту за наслідки, які той може спричинити.

Фільм показує студентські роки Оппенгеймера, часи його викладання, період Мангеттенського проєкту та першого випробування атомної бомби, бомбардування Хіросіми та Нагасакі, судовий процес проти вченого. Усі ці періоди в стрічці зображені нелінійно — загравання із часом давно стали візитівкою Крістофера Нолана.

Режисер зображує Оппенгеймера як ученого, якого переслідували за спроби розв'язати моральні проблеми власного винаходу. На екрані фізика втілив Кілліан Мерфі — актор неперевершено відтворює всю палітру емоційних відтінків і напівтонів героя. А щоб глядач точно відчув зв'язок із персонажем, більшість екранного часу Нолан віддає суперкрупним планам — старий-добрий кінематографічний трюк.

Проте ретельніше пропрацьовані арки героїв усе ще працюють краще. Відверто кажучи, «Оппенгеймеру» замало навіть трьох годин хронометражу для повноцінного розкриття бодай когось із персонажів. Кількість героїв і фіксація історії в найменших деталях грають не на користь глибині образів.

Утім, із кінематографічного погляду це все ще шедеврально — Нолан традиційно знімає на плівку IMAX, знову відмовляється від комп'ютерних ефектів (уявіть, режисер справді імітував ядерний вибух — за допомогою бензину, пропану, алюмінієвого порошку та магнію).

Саундтрек створює постійну напругу, і це не перебільшення: музичний супровід затихає тільки в одній сцені тригодинного фільму (ви, мабуть, уже здогадались, у якій).

Слід відзначити й акторський склад — окрім прекрасного Кілліана Мерфі у фільмі грають: Емілі Блант, Роберт Дауні-молодший, Флоренс Пʼю, Рамі Малек, Ґері Олдман, Метт Деймон і ще купа голівудських зірок.

Фільм знятий за книгою «Американський Прометей» (автори Кай Берд та Мартін Шервін), яка отримала Пулітцерівську премію. Як пам’ятаємо, Прометей — давньогрецький міфічний герой, який викрав у Богів вогонь та приніс його людям, тим самим врятував їх від холоду й голоду. За таку зухвалість Боги покарали Прометея, але його імʼя стало синонімом жертовності, самовідданості та гуманності.

Постать Оппенгеймера потроху обростає своїми міфами. Книга та фільм Нолана розповідають історію людини, яка намагається запобігти наслідкам свого смертоносного винаходу, спокутати так свою провину. Та де тут геройство, як у випадку із Прометеєм, і чи справді було почуття провини?

У 1961 році Оппенгеймера вкотре запитали чи відчуває він відповідальність за наслідки бомбардувань Хіросіми та Нагасакі. Фізик відповів, що це не на його совісті: «Учені — не злочинці. Наша робота змінила умови, у яких живуть люди. Але те, як ці зміни використовувати, є проблемою урядів, а не вчених».

З огляду на це висловлювання бажання Нолана зробити з Оппенгеймера героя-мученика видається щонайменше лицемірним, а в ширшому контексті скидається на спробу відрефлексувати американську колективну провину за бомбардування японських міст.

Як це може виглядати в очах українців, які майже півтора року живуть у стані перманентної ядерної загрози? Усе ще як хороше якісне кіно, але з вельми контроверсійним для наших реалій змістом.