Минулого тижня в Києві затримали одну з ключових фігур «Ісламської держави», найжорстокішої терористичної організації світу. Аль-Бара Шишані, за паспортом Цезар Тохосашвілі, громадянин Грузії, був заступником «міністра війни» Умара Шишані. Він командував стратами «невірних» — християн, єзидів, мусульман, що провинилися перед «Халіфатом», займався плануванням спецоперацій і координував дії таємної ігіловської поліції, Амніята.

Сама по собі ця подія для всього пострадянського світу — надзвичайна. З одного боку, спіймали одного з найважливіших терористів родом з колишнього СРСР. З іншого — він переховувався у столиці демократичної України, країни, в якій немає візового режиму з Євросоюзом, понад рік! І не просто переховувався. Він продовжував координувати роботу Амніята, підрозділу, що спеціалізується на стеженні, стратах і організації терактів по всьому світу. 

Виникає багато питань: яким шляхом він потрапив на територію України? Який паспорт використовував? Як він тут жив і що планував? На жодне з цих питань Служба безпеки України, яка його спіймала (із застереженням — разом із ЦРУ і грузинським МВС), не відповіла.

У 2017 році з'явилися новини про те, що Цезаря Тохосашвілі разом з дружиною і дітьми вбили під час втечі з Ракки, коли на сирійську частину територій «Ісламської держави» почався масштабний наступ. Тепер ми знаємо, що він втік спершу до Туреччини, а в 2018 році за підробленими документами заїхав до України.

На фотографії, зробленій під час затримання, в коротко стриженому чоловікові з густою щетиною, одягненому в куртку дешевої французької марки Decathlon, насилу можна розгледіти знаменитого Цезаря Тохосашвілі. Ще три-чотири роки тому, за часів розквіту «Ісламської держави», він гордо, із зухвалістю, властивій усім іділовцям тих днів, фотографувався з бойовиками-побратимами на тлі чорного прапора з білою шахадою. Волосся нижче плечей, довга густа рудувата борода. Якби не військовий одяг і «калаш», зійшов би за фаната «Металіки». На фото, зробленому СБУ, Цезар дивиться кудись убік, поглядом, в якому читаються розгубленість і переляк. Ось як, виявляється, виглядає кінець «джихаду», каже цей погляд.

Кінець «Ісламської держави» почався в жовтні цього року, коли президент США Дональд Трамп оголосив, що у Сирії вбито главу ІДІЛ, одного з творців іракської «Аль-Каїди» Абу Бакр Багдаді. За офіційною версією, він підірвав себе і двох синів під час рейду американських спецслужб в одному з сирійських селищ. Незабаром президент Туреччини Реджеп Ердоган заявив, що турецькі спецслужби спіймали першу дружину Багдаді і одну з його дочок, а як доказ, що це дійсно вони, турки надали ДНК-експертизу, яку провели на основі біологічного зразка, взятого з трусів Багдаді. Так світ дізнався, що великий терорист носив труси — як простий смертний. І, як простий смертний, виявився невічним.

І ось Цезар Тохосашвілі сидить на звичайній лавці Шевченківського районного суду в центрі Києва, в звичайному «акваріумі» для підсудних. Крізь цю кімнату щодня проходять десятки підсудних за різними справами, на цій лавці свої хвилини страху провели мільйони людей за всю історію українського суду. Великий командир «Ісламської держави» став просто одним з них — звичайним підсудним, перед яким українська суддя, поспішаючи і, як усі пострадянські судді, нерозбірливо зачитує клопотання української недореформованої прокуратури про арешт і екстрадицію. Цезар більше не сфотографується з бойовиками-побратимами на тлі чорного прапора з білою шахадою і не закликатиме нікого воювати за Халіфат на території чужої країни. Та й більшості його побратимів вже немає в живих.

А ось як починалася його історія

Цезар народився в маленькому селі Омало в Панкіській ущелині, одному з найкрасивіших місць на півночі Грузії. В ущелині кілька сіл, в них мешкає близько 10 тисяч осіб, майже всі — етнічні кістінці — чеченці, які кілька століть тому переселилися на територію сучасної Грузії. Кілька сотень — чеченці, що втекли від першої і другої воєн за незалежність Ічкерії (війна федеральних військ Росії проти Чечні) в кінці 90-х — на початку нульових.

Сучасна історія ущелини, чеченського опору і війни в Сирії майже неподільна. Наприкінці дев'яностих до Панкісі разом з тисячами мирних біженців зайшло понад тисячу бойовиків з різних угруповань. Одне з них у багатьох на слуху: загін Руслана Гелаєва — його ще називали «гелаєвським спецназом», є навіть така пісня у чеченського співака Тимура Муцураєва, який служив там, — мав великий вплив на це місце. Гелаєвські бойовики тісно сплелися з місцевими жителями. Старійшини Панкіської ущелини розповідають, як у ті часи кістінці пускали бойовиків до себе жити, приносили їм їжу, допомагали. В ущелині слово «бойовик» не має негативного забарвлення: чеченців тут прийняли з великою повагою, а крім того, швидко перейняли від них певну культуру і релігійність. Незабаром після приходу «гелаєвських» в панкіських селах почали з’являтися мечеті салафітського толку — ультраконсервативного напряму в ісламі, який привів багатьох його прихильників у «Ісламську державу».

Один з колишніх бойовиків, що воювали пліч-о-пліч з Русланом Гелаєвим, — чеченець, який живе в Панкісі, — добре пам'ятає Цезаря Тохосашвілі. Він каже, що той був не дуже релігійним, натомість любив зброю.

«Він був моїм студентом, — жартує він, — коли ми займалися екстремальними видами спорту». «Екстремальним спортом» колишній бойовик називає війну. За часів другої чеченської кампанії, на самому початку нульових, каже він, Цезарю було близько п'ятнадцяти років. Ймовірно, він брав участь у партизанських вилазках в гори на кордоні з Чечнею і Дагестаном і стежив за переміщеннями російських федеральних військ. Близькі називали його Умаром. З арабської «Умар» означає «живучий».

Всього з Панкіської ущелини до Сирії виїхало, за різними даними, від 50 до 200 людей. Ніхто з них не повернувся живим. Майже ніхто.

Дослідник Фонду міжнародних і стратегічних досліджень Грузії Алеко Квахадзе каже, що Цезар Тохосашвілі перед тим, як стати заступником військового міністра ІДІЛ і його давнього друга по Панкісі Умара Шишані (Тархана Батірашвілі), воював у групі з Муслімом Шишані, панкісьцем Мурадом Маргошвілі. Одного разу між ними стався конфлікт, який вилився в стрілянину, і Цезар отримав серйозне поранення руки — з неї повністю злізла шкіра. Він довго лікувався в Туреччині, а коли повернувся в Сирію, вирішив створити власну, окрему від Мусліма, групу, але не мав ресурсів її утримувати. Тоді Цезарю, каже Квахадзе, запропонували перейти в ІДІЛ. А пропозицію зробив відомий на весь світ терорист, однорукий і одноногий чеченець Ахмед Чатаєв.

Ім'я Ахмеда Однорукого — так його називали — прогриміло в червні 2016 року, коли в Стамбульському аеропорту стався великий теракт. Загинули 45 людей, більше 240 було поранено. Через кілька днів після трагедії американський сенатор Майкл Маккол заявив, що організатором теракту Сполучені Штати вважають Ахмеда Чатаєва, одного з лідерів «Ісламської держави». Нібито саме він координував трьох смертників, які підірвали себе в аеропорту.

Як не дивно, шлях Ахмеда Чатаєва, товариша спійманого в Києві Тохосашвілі, тісно пов'язаний з однією історією, яка сталася з ним на початку 2010 року в Україні.

Одного разу Чатаєв опинився на лаві підсудних в Ужгородському міському суді. Що він робив в Ужгороді — окреме питання, але більшість з тих, хто міг би на нього відповісти, сьогодні мертві.

Це був смутний час. До президентських виборів, в яких зрештою переміг Віктор Янукович, залишався лише місяць. А міністром внутрішніх справ, в чиєму відомстві перебувала міграційна політика, був кум наступного президента України Петра Порошенка — до недавнього часу генеральний прокурор Юрій Луценко. Тоді міністр внутрішніх справ заявив, що Ахмеда Чатаєва затримали в Ужгороді за запитом Росії по лінії Інтерполу, а в телефоні у нього нібито знайшли фотографії мертвих тіл та інструкцію з виготовлення вибухівки. 

Невідомо, чи правда все було так, як сказав Луценко, але телефон став формальним приводом заарештувати Чатаєва до з'ясування обставин. Чеченцю обрали запобіжний захід і повідомили, що найближчим часом він буде виданий Росії — країні, в якій йому, чеченському біженцю і за сумісництвом — представнику джихадистської організації «Імарат Кавказ» в Європі, загрожувала в'язниця і тортури.

Однак, поки Чатаєв сидів у звичайному українському СІЗО, очікуючи екстрадиції, чеченська діаспора в Європі здійняла галас. Чеченці вимагали звільнити Чатаєва, адже він — австрійський громадянин і біженець, якому співробітники ФСБ під час другої чеченської війни, за його словами, під час тортур відрізали руку. У справу включилися правозахисні організації: за звільнення Чатаєва висловилися Вінницька правозахисна група, правозахисник Євген Захаров, Amnesty International та інші. В результаті вони домоглися скасування екстрадиції через Європейську комісію з прав людини.

Але не це врятувало Чатаєва від екстрадиції.

Один колишній співробітник грузинських спецслужб згадує, як на початку січня 2010 року, в розпалі передвиборчої президентської кампанії в Україні, йому надійшов дзвінок від Доку Умарова. На той момент Умаров вважався терористом номер один у світі з числа вихідців з Кавказу і був главою угруповання «Імарат Кавказ», яке здійснювало теракти на території Росії. Умаров зателефонував, щоб сказати, наскільки корисним може бути його представник Чатаєв. Колишній співробітник грузинських спецслужб погодився допомогти, і незабаром ужгородський суддя, за його словами, отримав винагороду, а Чатаєв відправився до Грузії, де прожив до 2013 року.

Після низки подій Ахмед Однорукий опинився в Сирії у складі «Ісламської держави» і в 2016 році зайнявся координацією спецоперацій Амніята — терактів та інтервенцій — і підпільних осередків ІДІЛ на пострадянських територіях. В кінці 2017-го, після довгого затишшя, він повернувся в Грузію (яким чином — питання до грузинських спецслужб, на яке вони досі не відповіли), де його знайшли співробітники ЦРУ разом з грузинським МВС. Пізніше опублікували перехоплений аудіозапис з месенджера, в якому Чатаєв говорив одному з головних катів ІДІЛ, вихідцю з Карачаєво-Черкесії Абу Джихаду, що планує теракти в Грузії. Під час спецоперації з його затримання Однорукий підірвав себе. За його ДНК спецслужби встановили, що це був саме Чатаєв. Вони не повідомили, звідки взяли біологічний зразок. Можливо, у них теж були його труси.

На всякого злочинця знайдеться історія про те, як він звернув не на ту стежку. І на будь-якого терориста знайдеться історія про те, як він закінчив. Старійшини Панкісі кажуть, що у чеченців війна — в крові, а згортати нікуди, тому що шлях один. Та закінчення шляху може бути різним. Цезар Тохосашвілі, ймовірно, відправиться до Грузії, щоб постати перед судом і перед співгромадянами. І стане одним з небагатьох, хто повернувся з джихаду живим.

Але чому Україна стала для нього зручним місцем на цьому шляху?

Останні чотири роки я досліджую тероризм і радикальний релігійний екстремізм на пострадянському просторі та в Східній Європі. За цей час у мене зібралася маса матеріалів про поведінку терористів, їхнє пересування і зв'язки, зокрема — завдяки інтерв'ю, які мені вдалося у них взяти в Україні, Грузії, Туреччині та Іраку. Особливу увагу я приділяю тому, як люди з терористичним шлейфом подорожують між державами і «осідають» у таких країнах молодої демократії, як Україна.

У 2017 році я опублікувала низку резонансних матеріалів, в яких розповіла про те, що Україна, найімовірніше, стає місцем, де легко сховатися різним бойовикам, які воювали в Сирії та Іраку. Зокрема — через корупцію на кордонах країни і в міграційній службі. Це відбувалося саме в період, коли Україна тільки отримала безвізовий режим з Євросоюзом. На жаль, після публікацій на мене накинулися чиновники (наприклад, з Міністерства інформаційної політики) з претензією, що проблема надумана і я навмисно очорняю державні структури. Однак затримання високопоставленого командира «Ісламської держави» в Києві через понад рік після того, як він приїхав до країни за підробленими документами, підтверджує: в Україні були і є групи бойовиків, які продовжують ховатися, і зокрема вести підпільну роботу. Для багатьох з них Україна вважається безпечним місцем.

Думка редакцiї може не збiгатися з думкою автора

Поділитись:
spilnokosht desktopspilnokosht mobile