ENRU

На шляху з ІДІЛ: як колишні бойовики «Ісламської держави» опиняються в Україні

На території України можуть переховуватися до кількох сотень іноземців — учасників бойових дій у складі «Ісламської держави» в Сирії та Іраку. Такі цифри наводять кілька джерел Громадського у мусульманських громадах України та Північного Кавказу. Катерина Сергацкова досліджувала, яку роль відіграє Україна для бойовиків, що виїжджають воювати за «ІД», або повертаються звідти.

ІДІЛ створили у 2014 році під час війни в Іраку та протистояння опозиції з режимом президента Башара Асада в Сирії. Бойовики захопили частину території північно-східної Сирії та північно-західного Іраку, а 30 червня того ж року в головній мечеті Мосула лідер ІДІЛ Абубакр Аль-Багдаді проголосив Халіфат.

На заклики іділівців відгукнулися прихильники ісламу салафітского спрямування по всьому світу. Істотну частину — до 4 тисяч людей — становили вихідці з російського Північного Кавказу, Узбекистану, Казахстану та інших пострадянських регіонів з авторитарними політичними режимами. Цікаво, що в Україні, за підрахунками Радіо Свобода, 2015-го року на мільйон людей приходився 1 бойовик.

Перш за все тим, хто хотів поїхати у Сирію потрібно було вирішити, як потрапити на територію, контрольовану бойовиками.

Двоє колишніх іділівців, з якими вдалося зустрітися кореспондентці Громадського, розповіли в інтерв’ю, що більшість вихідців з пострадянських країн потрапили в ІДІЛ через південь Туреччини. Зазвичай з міста Газіантеп автобусом або машиною діставалися до прикордонного пункту і там нелегально перетинали кордон.

До початку 2016-го пересуватися між Туреччиною і територією ІДІЛ у Сирії було простіше. Турецькі прикордонники часто ігнорували тих, хто намагався потрапити за колючий дріт. Ситуація змінилася після теракту в аеропорту Стамбула 28 червня 2016 і початку «відлиги» у відносинах між президентом Туреччини Реджепом Таїпом Ердоганом і російським президентом Володимиром Путіним.

«Коридор» для охочих повоювати за ІДІЛ закрився. Популярнішим став зворотній напрямок — назад до Туреччини. Адже багато мусульман, які побували в лавах ІДІЛ, устигли розчаруватися в «Ісламській державі».

Колишні іділівці з міста Газіантеп автобусом або машиною  діставалися до прикордонного пункту і там нелегально перетинали кордон (на фото — турецьке місто Газіантеп, розташоване на кордоні із Сирією) Фото: EPA/SEDAT SUNA

Обидва герої наших публікацій розповідали, що вирішили втекти з ІДІЛ коли побачили, як бойовики катують і вбивають мусульман, живучи при цьому «неправедно». Обидва зрештою опинилися на території України. Серед причин, що змусили обрати саме Україну, називають знання російської, переконання, що Україна не видає іноземців країнами походження (хоча насправді все трохи інакше), нейтральне ставлення до мусульман у суспільстві, а також легкість отримання підроблених документів для безперешкодного переміщення.

ЧИТАТЙТЕ ТАКОЖ: Втеча з «Ісламської держави»: Історія дагестанця, який втік з ІДІЛ в Україну

«Україна є тимчасовим притулком для тих, кого спіймали в Туреччині та вислали в Україну», — говорить Абу Мансур Ногайський, виходець зі Ставропольського краю (що межує з Дагестаном, де мешкає ногайський етнос), один з лідерів ногайської громади в Туреччині.

Абу Мансур відомий у релігійних колах як людина, що відраджує від участі в бойових діях на боці ІДІЛ мусульман з Росії та інших пострадянських країн. Відповідно до його оцінки, за останні два роки в Україну з Туреччини приїхали кілька сотень «поверненців». Хтось утік з ІДІЛ під загрозою смерті, хтось виїхав із Сирії до Туреччини у справах та був заарештований міграційною поліцією.

Його слова підтверджує активіст і правозахисник, добре обізнаний у ситуації і відомий у салафітських колах Дагестану (побажав зберегти анонімність).

«Серед мусульман ніхто не розглядає Україну, як місце призначення переїзду, — говорить Абу Мансур. — Такими розглядають Сирію або Туреччину. Потрібно розуміти, що з Сирії часто виїжджають у справах. Наприклад, залишаючись громадянами своїх країн, хочуть отримати материнський капітал або інші пільги. Вони приїжджають до Туреччини, де їх зазвичай затримують на південному кордоні».

Причини цілком побутові та не стосуються їхньої діяльності в Сирії чи Іраку: приміром, у когось завершується термін перебування на території Туреччини (ІДІЛ зі зрозумілих причин штампи не ставлить і візи не видає).

Теракт в аеропорту Стамбула 28 червня 2016 став точкою неповернення до легкого перетину турецько-сирійського кордону, а «коридор» для охочих повоювати за ІДІЛ закрився Фото: EPA/SEDAT SUNA

Багатьох затримують прямо в міграційному центрі. Турецькі правоохоронці можуть навіть не здогадуватися, що іноземці мають на меті, прибуваючи до їхньої країни. Але інколи влаштовують облави на вихідців з Північного Кавказу, Узбекистану та інших мусульманских регіонів, розповідає Абу Мансур.

«Мусульмани переїжджають до Туреччини з релігійних мотивів, це багатовікова традиція прийняття мусульман з різних країн, — каже він,— Коли я тільки сюди переїхав (у 2013 році — ред.), думав, що наступного ж дня отримаю паспорт. А ці теракти (теракт в аеропорту Стамбула 28 червня 2016, теракт в нічному клубі «Рейна» 1 січня 2017) усе звели нанівець. Хвиля переїздів в Україну пов’язана саме з арештами».

За словами віце-консула України з прав людини в Туреччині Олександра Кучми, турецькі офіційні органи не надають статистики щодо іноземних громадян, які пройшли міграційну в’язницю.

«Ми неодноразово подавали запити (в офіційні органи Туреччини — ред.), але на них зазвичай відповідей не надходить, — каже дипломат. — Наскільки мені відомо, у турків є заборона на видачу інформації з міграційної служби. Наше посольство в Анкарі може запросити її через ноту, але навряд чи це матиме ефект».

Громадське адресувало відповідні запити до міністерства внутрішніх справ Туреччини, втім на момент підготовки публікації відповідь так і не отримало.

Турецькі офіційні органи не надають статистики щодо іноземних громадян, які пройшли міграційну в’язницю (на фото — турецькі правоохоронці зустрічають паром з біженцями в Ізмірі) Фото: EPA/MERT CAKIR

Про те, як улаштована система міграційної в’язниці й депортації Туреччини, розповідає громадянка України Олена Дорошенко (ім’я змінено на прохання співрозмовниці — ред), яка у ній побувала. Відпочиваючи в Туреччині, вона провела в міграційній в’язниці Стамбула майже два тижні.

Її затримали під час облави, разом з іншими відвідувачами місцевого нічного клубу. Причини затримання не повідомили. За кілька днів український консул, з яким вона зв’язалася, пояснив, що Олена не зареєструвалася в готелі, тим самим порушила міграційне законодавство.

«У турків є два варіанти депортації: або через суд, або через підписання згоди про відправлення на Батьківщину — у разі, якщо не заведено серйозної справи, — розповідає Дорошенко. — Якщо ти підписуєш згоду, вони купують квиток власним коштом, є можливість обирати, до якої країни (за умови безвізового режиму для держави, громадянином якої ти є — ред.) депортуватися.

Поліцейські відвозять до аеропорту і супроводжують до посадки на літак, документи передають стюартам. Після прильоту стюарти передають документи прикордонникам. У документах є папірець з інформацією про депортацію, написаний турецькою, тож навряд чи українські прикордонники зрозуміють, про що йдеться. Швидше за все, інформацію (про таких депортованих — ред.) їм повідомляють особисто, зрозумілою мовою».

Історія Дорошенко важлива зокрема тому, що у схожих обставинах опинилася свого часу уроженка Дагестану, громадянка Росії Амінат Бабаєва. Два роки тому Бабаєва була одружена з дагестанцем, який подався у проповідники до ІДІЛ. Невдовзі вони розлучилися, Бабаєва мешкала у Стамбулі. Під час поліцейського рейду її заарештували за підозрою в тероризмі та посадили до міграційної в’язниці, а пізніше депортували.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ Вигадуючи терористiв: як Україна видає Росії шукачів притулку

Амінат обрала Україну, позаяк тут готові були прийняти друзі, а повертатися до Росії, на її думку, було небезпечно. У Харкові, окрім прикордонників, її зустріли співробітники СБУ, які відмовилися віддавати документи та повідомили, що вона підозрюється в тероризмі.

За допомогою правозахисників їй удалося вийти на волю та повернути документи, але скоро співробітники СБУ, зустрівши її біля міграційної служби, де вона подавала заяву про надання притулку, силою посадили в машину й вивезли на кордон з Росією. Де нині перебуває Бабаєва невідомо.

Ані у прикордонній, ані в міграційній службах України не змогли відповісти Громадському, яким чином приймають депортованих іноземних громадян, що прибувають з Туреччини в Україну. Прес-секретар Міграційної служби Сергій Гунько повідомив, що відомство такий облік не веде.

У свою чергу, спікер Прикордонної служби Олег Слободян зазначив, що і його відомство не має жодної інформації про такі випадки.

Чіткішу відповідь вдалося отримати від Міністерства закордонних справ України: з 19 листопада 2008 року діє угода між урядами України і Туреччини про реадмісію осіб, яка передбачає зобов’язання обох держав приймати назад своїх громадян, а також громадян третіх країн та осіб без громадянства, що незаконно прибули в одну з держав угоди або втратили право на законне перебування.

Це означає, що будь-який громадянин держави, яка не має візового режиму з Україною, потрапивши до міграційної в’язниці в Туреччині, потенційно може обрати пунктом депортації саме Україну, де його зобов’язані прийняти. А значить, це можуть зробити і громадяни, які воювали за ІДІЛ, та інші неурядові збройні угруповання на території Сирії та Іраку.

За словами Дорошенко, у міграційній в’язниці, де вона перебувала, сиділи переважно вихідці з Росії та Східної Европи.

Яким чином контролюється потік іноземців, що прибувають в Україну через «добровільну депортацію», і чи ведеться перевірка таких громадян, невідомо.

Будь-який громадянин держави, яка не має візового режиму з Україною, потрапивши до міграційної в’язниці в Туреччині, потенційно може обрати пунктом депортації саме Україну, де його зобов’язані прийняти (на фото — незаконні мігранти у тимчасовому таборі, яких було затримано при спробі перетнути греко-турецький кордон) Фото: EPA/ORESTIS PANAGIOTOU

Жодна з відповідальних структур не змогла надати Громадському офіційних цифр.

Цілком можливо, що такого контролю не існує, або він здійснюється лише стосовно громадян, щодо яких в Україну надсилають запити спецслужби інших держав.

Водночас, як повідомляли раніше в СБУ у відповідь на офіційний запит Громадського, Служба безпеки припинила співпрацю з російською ФСБ в односторонньому порядку влітку 2014-го у зв’язку з анексією Криму. Спецслужба керується законом України «Про боротьбу з тероризмом», «Про основи національної безпеки», положеннями резолюцій Ради Безпеки ООН, в тому числі 2161, 2170, 2178 (2014 року), 2199, 2253 (2015), а також конвенціями ради Європи щодо запобігання тероризму.

ЧИТАТЙТЕ ТАКОЖ: СБУ затримала члена Хізб ут-Тахрір в Одесі за запитом Росії

За словами речниці відомства Олени Гітлянської, СБУ, спільно з прикордонною службою України, на підставі резолюції Ради безпеки ООН № 2178, на постійній основі здійснюються «фільтраційні заходи щодо осіб, які затримані при спробі незаконного перетину державного кордону України або при в’їзді в Україну при відсутності достатніх законних підстав, з метою виявлення членів міжнародних терористичних організацій».

Про які конкретно заходи йдеться, у відомстві не уточнили, додавши, що при виявленні терористів на кордоні СБУ забороняє в’їзд у країну.

«В Україну іділівці їдуть, тому що звідси немає видачі та сюди реально заїхати, є схеми, — каже Абу Мансур Ногайський. — Ну, а куди ще? В Європу потрібно отримати шенген, а це нереально. Єгипет — путінська країна, звідти одразу в Москву можуть вислати. У Грузію не факт, що пустять (у Грузії діє антитерористичний закон, згідно з яким будь-якому громадянину можуть відмовити у в’їзді без пояснення причин — ред.), а якщо не пустять, то вже без варіантів (доведеться їхати в Росію — ред). В Україні ще є варіанти, як залишитися, навіть якщо ти прилетів без документів або з документами проблема. Вони ж спочатку в тимчасовий ізолятор садять, потім суд, і вже суд вирішує, залишити їх в Україні чи ні. Переважна більшість залишаються в Україні. Хоч цілодобово лежатимуть там, в аеропорту, але зрештою заїжджають».

За словами Абу Мансура, більшість таких «поверненців» хочуть або повернутися в Сирію, щоб воювати за ІДІЛ чи війська опозиції, або поїхати до Туреччини, аби продовжувати мешкати в мусульманській країні.

«В Україні вони тимчасово — щоб поміняти свої документи, — каже він. — Нині діє досить широка мережа, яка робить паспорти: таджицькі, українські... Підроблені чи ні, залежить від того, яку суму заплатиш. Хто має гроші, за місяць усе отримує і повертається до Туреччини. А як ні, можуть місяцями в Україні працювати, заробляти на документи».

Чи становлять такі «поверненці» небезпеку для України?

Абу Мансур вважає, що в цілому ні.

«Україна ніде не воює, — говорить він. — Якщо Україна братиме участь у військовій операції в Сирії у складі коаліції, загроза буде. Але хтозна, що їм заманеться? Вони ж можуть самостійно щось робити. Хоча ІДІЛ такого не планує, бувають окремі індивіди, які можуть щось зробити за них. Але ні «Імарат Кавказ», ні Аль-Каїда, ні ІДІЛ не розглядають Україну як місце для терактів. Хоч це і не мусульманська країна, але тут вони можуть почуватися у безпеці.

Те, що багато хто з них озброюються, швидше за все, правда. Я чув, що хтось із них (іділівців — ред.) займається колекторською діяльністю. До них приходять українці, кажуть, ми не можемо борг свій повернути — вони йдуть і повертають. Вони, звичайно, не займаються насильством, але коли бородаті люди приходять зі зброєю... Я точно знаю, що вони цим займаються. Принаймні, вони самі так говорять. Утім, в Україні сьогодні людина зі зброєю — не рідкість».

Підписуйтесь на наш канал в Telegram