«У світі не знайшли донора для мене. Але був Макар». Харків'янину вперше в Україні пересадили кістковий мозок від сина

«Усі рідні мене підтримували, запевняли, що все буде добре. А дружині телефонували й казали: “Справи дуже кепські”. Мою хворобу вони прирівнювали до раку. Та я для себе вирішив, що маю незакінчені справи — донька й син», — каже харків'янин, 31-річний Олексій Блудов.

Олексій із дружиною Оленою мали дистанційні роботи, тож працювали з дому. Він займався рекламою, вона — обробкою фото. У 2017 році в них народився син Макар. У 2021-му — донька. А через пів року чоловік дізнався, що в нього хвороба крові.

Змінив три лікарні, пройшов медикаментозну терапію, яка не дала результату. Єдиним варіантом порятунку була пересадка кісткового мозку. Але не було жодного донора, який підійшов би. Ним став його син, п’ятирічний Макар.

«У лікарні сказали, що я інвалід на все життя»

За словами Олексія Блудова, спершу була слабкість. Він думав, що просто втомлюється, адже допомагав дружині доглядати за дітьми. Потім почали з’являтися синці на тілі.

«І я не звертав уваги на синці. Ми з друзями на вихідних влаштовували пікніки на річці, грали у футбол. Це контактний вид спорту. Думав, ну десь ударився. Жінка питала, звідки синець. Поняття не мав. Це тривало певний час. А потім я став втрачати вагу. За пів року схуд на п'ять кілограмів», — розповідає чоловік.

До лікарів Олексій звернувся, коли з’явилася рана в горлі. Спершу пішли до лора, він направив здати кров. Результати були погані. Попередньо йому поставили діагноз — апластична анемія. Це захворювання, за якого кістковий мозок людини перестає виробляти достатню кількість клітин крові. Родина була у відчаї.

«Потім почалися болі у спині. Ми зробили рентген. Коли отримали результати, лікарі сказали: “У тебе розпадається хребет, ти — інвалід і не зможеш ходити до кінця життя”. Приїжджаємо до гематологині, вона віддає документи зі словами: “Я нічого не можу зробити”. Ми з дружиною сіли в машину й мовчали», — розповідає Олексій.

Прямо з автомобіля Олена зателефонувала друзям. Вони підняли зв’язки — Олексію зробили МРТ опівночі. Після обстеження лікарі сказали, що з хребтом у нього насправді все добре, а той попередній висновок — дурість. Біль у спині був наслідком хвороби.

Олексій ліг в іншу лікарню в Харкові. Йому гіршало: надвисока температура, низький рівень тромбоцитів.

«Нас хотіли відправити в Туреччину як медичних туристів. Операція коштувала 120 тисяч євро. Але ми шукали й інші варіанти. Хоча розуміли, що апластична анемія лікується пересадкою кісткового мозку. Ліки тут рідко допомагають». 

Три місяці лежав у закритій палаті

Родина знайшла лікарню в Черкасах. Там тільки почали займатися такими хворими, як Олексій.

У Блудова є рідний брат. Була надія, що він стане донором — тканини від братів найкраще приживаються. Але клітини брата не підійшли. Лікарі запропонували лікування медичними препаратами. Олексій погодився. Три місяці пролежав у Черкасах, у закритій палаті. Нікому не можна було туди заходити — його організм був дуже вразливий.

«У цій камері мене й застала війна. Дружина з сином переїхали до мене в Черкаси, жили на квартирі. Маленька донька залишилася з бабусею в Харкові. А тут почалося вторгнення, вони там. Атаки, бомбардування, ризик, що захоплять Харків. Знайомі допомогли рідним виїхати, тоді з цим були великі проблеми», — пригадує Олексій.

У складні моменти чоловіку допомагала музика.

«Одного дня мені було дуже погано: висока температура, сильні болі. Слабші знеболювальні не допомагали, і мені дали морфін. Я увімкнув музику в навушниках і дивився кольорові сни. Ніколи таких не бачив. Зараз, коли їду в машині й грає ця пісня, згадую той стан. Але це гарні спогади, тому що біль зник», — каже Блудов.

«Знайшлася донорка, але таку трансплантацію я не пережив би»

Минуло два місяці, терапія результатів не дала. Єдиним виходом залишалася пересадка кісткового мозку. ДНК Олексія відправили в українську базу донорів. Їх там близько восьми тисяч. Підхожого не знайшли.

«Ми жили в Черкасах і ще чекали відповіді, адже пошук донора займає певний час. Мене виписали, я був на амбулаторному спостереженні. А потім зателефонували з лікарні й повідомили, що мене візьмуть в “Охматдит”. У Києві поговорили з завідувачем відділення трансплантації кісткового мозку Олександром Лисицею. Він сказав: “Шукаємо для вас донора по всьому світу”». 

Родина Олексія перебралася у столицю. В «Охматдиті» йому скоригували діагноз — мієлодиспластичний синдром. Найчастіше трапляється в літніх людей і може перерости у гострий лейкоз. Без пересадки, за прогнозами, Олексій міг прожити близько року. В лікарні йому постійно переливали кров.

З квартирою неподалік лікарні допоміг фонд «Таблеточки». Це було дуже слушно: Блудов ходив у лікарню пішки, дорогою мінімально контактував із людьми.

У травні завершився пошук донора. У світі знайшлася одна жінка, та й вона була не повністю сумісна. Мала троє дітей — усередині неї тричі зароджувався новий організм. Її клітини мали незначні перспективи прижитися.

«Лікарі сказали, що шансів пережити цю операцію в мене небагато. Але у них були й гарні новини: в мене є син, варто спробувати від нього. Ми спочатку думали: як? Чи не ризиковано це для п’ятирічного хлопчика? Нас запевнили, що зберегти його здоров'я — пріоритет», — пригадує Олексій.

«Синові я подзвонив після пересадки, подякував» 

«Син розумів, що він рятує мені життя. Ми йому це пояснювали. Я казав: лише ти можеш мені допомогти».  

П’ятирічний Макар був згодний, але його лякали уколи. Щоб зробити трансплантацію від дитини дорослому чоловіку, треба вивільнити клітини кісткового мозку за допомогою спеціальних препаратів. У дорослого клітини беруть зі спинного мозку. Натомість у дитини їх витягли з периферичної крові. Після кожного уколу в лікарні мама відводила хлопчика в магазин іграшок «Антошка».

«І він знав: укол, а потім “Антошка”. Загалом не так уже й погано. Проте мені здається, що насправді він розумів, наскільки це важливо», — пригадує Олексій.

Протягом тижня хлопчику по кілька разів на день робили ін'єкції. Олексію — хімієтерапію, променеву терапію.

«Мені сподобалось, як медики в дитячій лікарні пояснювали: у тебе є хатка, там живе кістковий мозок. Його треба вилучити, щоб заселилися нові клітини», — усміхається чоловік.

У день пересадки Олексій лежав у відділенні. В сусідню палату завели Макара. Хлопчику встановили катетер, через нього відбувався забір крові. Сепаратор відділяв потрібні клітини в окремий мішечок, а потім їх ввели батькові. Так відбулася пересадка кісткового мозку.

«Я подзвонив сину після операції, подякував. Він відреагував, як дитина, казав: “Та нічого”. Чекав, коли я приїду додому. В нас із ним гарний зв'язок, ми багато часу проводили разом, грали у футбол у Харкові».

Лікарка загинула від ракетного обстрілу 

«15 червня в мене був день Х — коли зробили пересадку. Потім пішов день +1, +2. Зараз у мене +299 днів», — каже Олексій Блудов.

У батька із сином сумісність кісткового мозку 60%. Але пересадка минула успішно. Найважчий період — після трансплантації, коли існує вірогідність реакції трансплантата проти хазяїна. Олексій пережив атаку нових клітин. Цей стан можна контролювати ліками, але він спричиняє дискомфорт. У жовтні торік нові клітини вразили шлунково-кишковий тракт. Пацієнтові призначили місцеву гормональну терапію.

Лікаркою Олексія була Оксана Леонтьєва. Щодня о 9:00 він писав їй звіт про самопочуття. Одного ранку вона не прочитала повідомлення.

«Через день почав переживати — це людина, з якою я пройшов важкий період. Згодом дізнався, що вона загинула під час масованого ракетного обстрілу Києва 10 жовтня. Їхала машиною, коли в неї влучив уламок ракети. Її син став сиротою, його батько помер за рік до цього».

Шанси вижити — 50 на 50

Коли Олексій потрапив в «Охматдит», йому сказали: шанси — 50 на 50. Після пересадки багато людей помирають від найпростіших хвороб — грибок може спричинити важкі наслідки. Лікарі стверджують: якщо пройти дистанцію в 5 років, людина вважається здоровою. Шанси захворіти — не вищі, ніж у будь-кого іншого.

«Це правда. З такою хворобою померло багато людей, яких я знав. Дівчина з Харківщини померла через два тижні після того, як дізналася про хворобу. Гострий лейкоз. А втім, я чув про американку, яка святкувала 40 років після хвороби», — з надією каже харків'янин.

Поміж людей Олексій має бути в масці. У супермаркети він не ходить. Але все одно часто хворіє — діти чіпляють віруси й приносять додому. Коли його донька кілька днів мала нежить, Олексій важко нездужав два тижні. Проте його стан покращується. Обстежується в лікарні раз на два тижні. Його хочуть перевести на спостереження раз на місяць.

Завідувач відділення трансплантації кісткового мозку «Охматдиту» Олександр Лисиця розповів, що у 20% пацієнтів, яким потрібна пересадка, є сумісний донор із рідні, у 70% — можливість знайти у міжнародній базі. Якщо і те, і те не працює, донором може стати син або донька. Будь-яка дитина на 50% сумісна з батьком чи матір’ю.

За його словами, складність трансплантації — у використанні високотехнологічних методик. У країнах Західної Європи вона коштує 150-200 тисяч євро — дорого обходяться ліки й технології.

«Апарат, який забирає клітини, коштує 100 тисяч доларів. Він робить це максимально безпечно: на цикл забирається 50 мілілітрів, щоб не було перепадів в об’ємі циркуляційної крові», — розповідає Олександр Лисиця.

Після пересадки, каже він, людина перетворюється на химеру: у неї власне тіло, а кровотворення — донора. Щоб нові клітини не зашкодили організму, пацієнт мусить приймати імуносупресанти. Хоча вони й не цілком безпечні для організму.

«В Олексія розвинулося гостре ураження нирок. Ми були вимушені зменшити дозу. Після трансплантації потрібен постійний контроль. Треба натренувати імунну систему пацієнта жити в новому тілі», — пояснює лікар.

Син загадав два бажання

П’ятирічний Макар не ходить у садочок, щоб не принести додому віруси. Але цього вересня батьки мріють віддати його в перший клас у Харкові. А втім, якщо там продовжать онлайн-заняття, родина залишиться в Києві.

Олексій пам’ятає Харків довоєнним, а себе в ньому — здоровим. Нещодавно їздив туди, і думками повертався в те життя, коли грав із друзями у футбол, пив пиво. Зараз дуже хотів би знову провести час у своїй компанії.

«На Новий рік син не знав, яке бажання загадати. “У мене їх два, — казав. — Хочу, щоб ти не хворів, і щоб закінчилась війна”. Я сміюся, кажу: то загадуй два!» — усміхається Олексій Блудов.

Авторка: Лілія Зарецька