Україна між демократичною Німеччиною та фашистською Росією (огляд преси)

«Більшу частину 20-го сторіччя Україна була жертвою двох однаково зловмисних імперій – Німеччини та Росії. Німецьким внеском у руйнування України стали дві світові війни. Російським – встановлення радянської влади з одночасним руйнуванням українського селянства та еліти. Невипадково, у коментарях про Україну 20-го сторіччя постійно звучить, що вона була затиснута між молотом та ковадлом. Але у 21-му сторіччі ми спостерігаємо фундаментальний розрив України зі своїм трагічним геополітичним становищем. У той час коли Росія традиційно діє згідно свого історичного сценарію, об’єднана Німеччина, яка переосмислила Голокост, схоже постає як європейський гегемон добродійності. Тому в Німеччини не має іншого вибору, крім здійснювати свій вплив і бути лідером в Європі. Але, враховуючи своє жахливе минуле та його тривалий вплив на формування зовнішньополітичної поведінки, Німеччина також не має іншого вибору, крім як відмовитися від грубої реальної політики, яка спричинила дві світові війни і забрала життя мільйонів людей», - пише на сайті Atlantic Council Олександр Мотиль.

«Що насправді думають про Новоросію люди на південному сході України». The Washington Post публікує результати опитування, яке провів на замовлення американських дослідників Київський міжнародний інститут соціології у 6 містах – Одесі, Херсоні, Миколаєві, Запоріжжі, Харкові та Дніпропетровську. 52% респондентів назвали Новоросію міфом, 24% - історичним фактом, а 22% відповіли, що їм «важко сказати». Дослідники роблять висновок, що «можливо Путін мав поверхові знання про цей регіон, але ми теж можемо думати поверхово, якщо вважатимемо, що всі мешканці південно-східних областей відкинули ідеї сепаратизму».

Райнер Еппельман грав одну з ключових ролей у демонтажі соціалістичного режиму НДР. Він розповів DW про те, як німці переосмислювали соціалістичне минуле після возз'єднання країни. «В Україні це має відбуватися зовсім по-іншому, ніж у нас. І я б утримався від того, аби з власного досвіду революції, яка в нас, на щастя, була лише одноразово, роздавати українцям поради та робити якісь пропозиції. Я можу лише сподіватися, що їм вистачить мудрості. Я також можу припустити, що те, що вони зараз зробили, зарадить оздоровленню політики та внесе ясність у суспільство. Але якщо кінцевою метою є об'єднати усіх українців, які живуть в Україні, з усіма їхніми відмінними уявленнями та побажаннями, то про все це треба багато говорити та розмірковувати».

The Foreign Policy пише про перший в історії Китаю стратегічний аналіз потенційних військових загроз, який зроблено Державною Радою КНР. «Цей аналіз є особливо важливим у час загострення протиріч із Сполученими Штатами через китайську агресивну поведінку у спірних районах Південно-Китайського моря. В понеділок державні ЗМІ Китаю говорили про неминучість війни зі США, якщо ті будуть і далі тиснути на Пекін за його незаконні дії. Водночас, у Сполучених Штатах прихильники співіснування із сильним Китаєм стали поступатись тим, хто виступає за більш силову позицію стримування азійського гіганта. Новий урядовий звіт містить багато пунктів із попередніх стратегій, особливо доктрини «активної оборони» Мао Цзедуна. В США вона відома як школа конфліктного менеджменту Білла Мартіна («Я ніколи не б’ю першим, але роблю чотири наступних удари»)».