«Україна нагадує людину, яка щойно вийшла з коми» - Казарін

Журналіст і політичний оглядач Павло Казарін розповідає про нинішнє становище України, найпоширеніші стереотипи у суспільства і головні виклики, які стоять сьогодні перед медіа.

Про Україну

Сьогодні Україна подібна на людину, яка вийшла з коми, яка сидить, згинає і розгинає пальці, перераховує кількість кінцівок, перевіряє, які м’язи атрофувались, а які працюють. Україна в цьому сенсі така сама — вона обмацує себе і намагається зрозуміти, яка ж вона є насправді.

 Проблема українців у тому, що ми дуже «заточені» під спринтерські дистанції. Ми можемо зібратися, вийти на Майдан, завалити Януковича. Круто ж! Але розвиток — це завжди стаєрські дистанції. І це дуже важливо розуміти.

Україна сама про себе домовляється. В російських медіа зараз нерідко говорять: «Подивіться на українські вибори. Це ж хаос, бруд, скандали і так далі». Але я щоразу кажу, що конкурентні вибори — це і є ознака нормальності. Те, що ми живемо у стані перманентної політичної кризи,є показником того, що ми не хворі. Те, що цього внутрішнього діалогу немає в Росії, — це як раз проблема наших сусідів, а не наша. Я вважаю, що така внутрішня дискусія в Україні — це чудово.

Всіх українських користувачів соцмереж можна поділити на два типи: ті, як трактують кожну новину, як: «Ура, перемога!», і ті, які кажуть: «Зрада! Нас зливають!». Вже навіть в цій невеличкій трансформації можна побачити монтументальну логіку змін, що відбулися. Ми вже відмовились від попередньої дилеми «Захід-Схід», натомість тепер ми намагаємось домовитись всередині себе, з’ясувати, що ж все-таки відбувається — нас зливають чи ми йдемо до перемоги?

Про стереотипи:

Ми всі зіштовхнулись з викликами, до яких не були готові. Це та сама історія, коли старі стереотипи припинили працювати, а ми живемо серед нових стереотипів, нав’язаних нам думкою громадськості. Вони прориваються в наше життя з кухонь, фейсбука, громадського транспорту і нам потрібно щось з ними робити.

У нас дуже поширений стереотип про те, що ресурси України дуже великі і вона може ухвалювати рішення, не звертаючи увагу ні на кого. Тобто, приміром, якщо вона вважає невигідними мінські домовленості, то вона може їх розірвати і рухатися далі. При цьому лише в невеликої кількості людей є правильне уявлення про реальну ресурсну базу, яка сьогодні є в руках української влади. Якщо завтра, колективний Захід припинить нам давати гроші, то все це рухне в один момент. Але цей популістський стандарт дуже активно експлуатувався різними політичними силами на виборах.

Коли вам будуть розповідати, що Крим неймовірно радіє зміні прапорів і втраті суверенітету, то це теж велика брехня і ще один стереотип. Наше з колегами дослідження показало, що там є близько 40% ядерної проросійської аудиторії, яка завжди буде за Росію, близько 20% ядерної проукраїнської аудиторії, і ще десь 40% людей з категорії «за стабільність і повний холодильник». Вже сьогодні,лише за рік після того, як Україна стикнулася з проблемою внутрішньо переміщених осіб, статистика говорить, що 40% цих людей не збираються повертатися назад. Нам потрібно звикати до думки, що ми житимемо разом, що ці люди — це нові львів’яни, харків’яни, тернополяни.

Про журналістику:

Той прошарок суспільства, який прийнято називати «інтелігенцією», до нього відносять і журналістів. Це люди, які не виробляють класичної «доданої вартості», кажучи марксистськими термінами. Ми хліб не виготовляємо, метал не відливаємо, вугілля не добуваємо. Єдине, з цим ми працюємо, — це категорія сенсів. Тому наше завдання полягає не в тому, щоб ставити старі риторичні запитання, а в тому, щоб давати на них відповіді і формувати нові.

Будь-який текст — це опис закономірностей. Коли ти намагаєшся в тексті впорядкувати хаос до стану смислів, коли тобі це вдається і ти знаєш, що приносиш цим користь, тоді ти відчуваєш задоволення. Але не слід думати, що за допомогою одного тексту можна щось зробити. Карел Чапек порівнював журналістів з доньками Даная, які були вимушені наповнювати водою бездонну діжу. Це дуже влучна метафора.

Я дуже великий егоїст. Я займаюсь журналістикою, тому що мені це цікаво. Це професія, в якій ти можеш задовольняти цікавість коштом редакції. Я, напевно, саме цим і займаюсь, шукаючи відповіді, передусім, для себе самого.

/ Громадське ТБ Львів