Туберкульоз в Україні: виліковна хвороба з «аурою непристойності»

З Віктором Володимировичем ми зустрічаємося в університеті. Закінчується перша пара. Він - доцент кафедри етнології та краєзнавства КНУ ім. Тараса Шевченка. Викладає більше 30 років і за весь цей час жодного разу не був на лікарняному.

«Три роки тому я почав себе погано почувати. Дружина запропонувала пройти обстеження. Фахівці визначили, що в мене туберкульоз, – згадує Віктор Володимирович. – Скоріше б я повірив у те, що у мене інсульт чи інфаркт, або що мене переїде трамвай, аніж те, що у мене може бути туберкульоз».

При захворюванні на туберкульоз дається лікарняний на 10 місяців. Ніякої дискримінації з боку керівництва чи колег по роботі я не відчував

Віктор Пилипенко, доцент кафедри етнології та краєзнавства КНУ ім. Тараса Шевченка

Як Віктор Володимирович захворів, він не знає і досі:

«Можливо, коли у мене був послаблений імунітет. Саме у цей момент вірогідно я спілкувався з людиною з відкритою формою туберкульозу».

Додає, що більше хвилювався, щоб не заразити нікого в сім’ї, чи на роботі. «Над туберкульозом тяжіє така аура, наче це не дуже пристойна хвороба. Хоча в чому її непристойність? Не знаю», – каже Віктор Володимирович.

Насправді ж захворіти може кожен, адже мікобактерією туберкульозу інфіковано 98% населення України. І лише 10% тих, хто інфіковані протягом життя захворюють. Причини різні – ослаблений імунітет, стресова ситуація або ж тривале спілкування з хворим на туберкульоз.

За словами Яни Терлєєвої, фтизіатра, фахівця з питань туберкульозу Центру громадського здоров’я Міністерства охорони здоров’я, наша країна входить до 5-ки країн світу з найвищим тягарем мультирезистентного туберкульозу:

«Серед хворих на туберкульоз – політики, бізнесмени, вчителі, лікарі. Ніхто від цього не захищений.  І таким чином нашу державу знають не тільки по Шевченку, по братах Кличках, а ще й по мультирезистентному туберкульозу», – говорить Терлєєва.

Яна Терлєєва, фахівець з питань туберкульозу Центру громадського здоров’я МОЗ

Особливістю хвороби є те, що тривалий час вона розвивається в організмі людини без будь-яких зовнішніх ознак. Коли ступінь ураження мікобактерією туберкульозу, стає ширшим, у людини з’являються симптоми хвороби — це кашель понад 2 — 3 тижні, втрата ваги, потовиділення вночі, тривале підвищення температури.

Якщо говорити про діагностику захворювання, то сьогодні флюрографія не є основним методом виявлення туберкульозу. У Київському обласному протитуберкульозному диспансері є обладнання «Джин Експерт», яке здійснює мікроскопію мокротиння. Апарат дозволяє за декілька годин не тільки підтвердити діагноз, а й визначити чутливість мікобактерії туберкульозу до ліків. При цьому в роботі з «Джин Експерт» контакт лаборантів з біоматеріалом практично відсутній.

Київський обласний протитуберкульозний диспансер у Боярці. Від туберкульозу сьогодні тут лікуються 14 дітей

Чутливість мікобактерії туберкульозу до ліків дає можливість визначити тип резистентності (або  ж стійкості до певних препаратів) туберкульозу та призначити правильне лікування. Воно в Україні безкоштовне. Держава забезпечує необхідними ліками усіх пацієнтів з різними формами туберкульозу.

«Лікування мультирезистентного туберкульозу, а саме така форма була у мене, дуже дороге, – розповідає Віктор Пилипенко. – Антибіотики, які доводиться приймати пацієнтам, дуже шкідливі. Часто страждають інші органи. Печінка, наприклад. У багатьох починається токсикозний гепатит. Його одночасно з туберкульозом треба лікувати вже за свої кошти».

До 2018 року включно ліки закуповуються міжнародними організаціями ПРООН, ЮНІСЕФ, а з 2019-го року цю функцію перебере на себе новостворена Національна агенція з фінансування охорони здоров’я.

«Ми знаємо, що національні виробники, які роблять ліки для туберкульозу, достатньо гарно зарекомендували себе на цьому ринку. Приблизно 30% національних виробників взяли участь у наших тендерах», – говорить Наталія Лук’янова, спеціаліст з питань ВІЛ ПРООН.

На жаль, пацієнти не вірять у перевірку якості і реєстрації в Україні. Ми розуміємо, що ПРООН закуповує ліки дешевше, але це не робить якість цих ліків гіршою

Наталія Лук’янова, спеціаліст з питань ВІЛ ПРООН

Ще до минулого року всі тендери у МОЗ були монополізованими та контролювалися лише 3 людьми та декількома фармацевтичними компаніями, розповідає Ольга Стефанишина, голова Благодійного Фонду «Пацієнти України».

«Для українських пацієнтів якість більше підтверджується міжнародними стандартами, ніж українськими. На жаль, пацієнти не вірять у перевірку якості і реєстрації в Україні. Ми розуміємо, що ПРООН закуповує ліки дешевше, але це не робить якість цих ліків гіршою. У 2017 році збільшено фінансування саме на програму туберкульозу - у проекті бюджету заплановано 552,5 млн грн»,– каже вона.

На заводі «Технолог» в Умані розфасовують таблетки від туберкульозу

Дивитися як працює виробництво таблеток для хворих з мультирезистентною формою туберкульозу ми їдемо в Умань на завод «Технолог».

«Наше підприємство кваліфікується на виробництві таких препараті як ципрофлоксацин, левофлоксацин, циклосилін. У всіх країнах СНД без виключення ми маємо реєстрацію. Якщо раніше ми мали до 30% від загального обсягу експорту, то зараз це відсотків 15. Це республіки Казахстан, Молдова, Білорусь, Азербайджан, Вірменія, Грузія», — говорить гендиректор заводу Сергій Ренський.

Препарати, які виготовляє завод не продаються через аптечну мережу, а закуповуються за спеціальними програмами. Пацієнти ці таблетки отримують у тубдиспансері

Препарати, які виготовляє завод не продаються через аптечну мережу, а закуповуються за спеціальними програмами. Пацієнти ці таблетки отримують у тубдиспансері. Щоб вилікувати туберкульоз потрібно від 6 до 20 місяців. Перші два тижні пацієнт лікується у стаціонарі, потім – може продовжити вдома. Однак за препаратами має приходити до свого лікаря.

В цих коробках таблетки від туберкульозу, які закуповуються хворим за міжнародними програмами

Ще одне питання до дискусії - де краще лікуватися хворим на туберкульоз? Тубдиспансери безапеляційно стверджують - однозначно у стаціонарі. Натомість у Центрі громадського здоров'я МОЗ переконані: пацієнт має лікуватися там, де йому зручно, наближено до місця проживання. На 225 ліжок у Київському обласному протитуберкульозному диспансері сьогодні лікується 166 хворих, з них — 14 дітей.

Віктор Пилипенко лікувався стаціонарно 7 місяців, згодом — продовжував амбулаторно. Про лікування згадує так:

«Коли я був на амбулаторній формі лікуванні, треба було їхати на крапельницю, була спека у Києві, але я одягав сорочку з довгими рукавами, бо вся рука була синього кольору, щоб ніхто не подумав, що я наркоман якийсь».

У Центрі громадського здоров'я МОЗ кажуть, що один день стаціонарного лікування для нашого хворого на туберкульоз буде коштувати близько 32$, а у США, наприклад, день лікування коштуватиме більше 3000$ і всі ці кошти підуть виключно на потреби хворого. В Україні ж основна частина коштів буде спрямовуватися на утримання будівлі, на зарплату медичному працівникові, і з цих 32$ лише 3-5$ будуть виділятися безпосередньо на ті послуги, які пов`язані з лікуванням.

Яна Терлєєва, каже, що цю практику потрібно змінювати. За її словами, сьогодні це – абсолютно виліковна хвороба, попри те, що на 30 тисяч нових випадків захворювання  в Україні на рік з них близько 5 тисяч хворих помирають. Зазвичай ті, хто пізно звертаються за медичною допомогою та мають численні супутні захворювання.

Коментуючи переваги амбулаторного лікування туберкульозу пояснює: «Є пацієнти, які лікуються від 6 до 10 місяців. За цей час людина втрачає соціальні зв’язки, може втратити і роботу. Не завжди умови стаціонару є прийнятними для людини. До того ж більшість тубдиспансерів – застарілі будівлі без належного інфекційного контролю».

Лікування у стаціонарі не стало проблемою для нашого героя. Віктор Пилипенко стверджує, що поки був у лікарні, багато чого встиг.

«В університеті я працюю з 1982 року. У лікарні я провів 7 місяців. Втратити роботу не боявся тому, що при захворюванні на туберкульоз дається лікарняний на 10 місяців, потім я працюю у такій установі, де люди з розумінням ставляться, тобто ніякої дискримінації з боку керівництва чи колег по роботі я не відчував. За цей час багато прочитав. Навіть створив сайт, який би в інший час ніколи не створив», – з усмішкою згадує Віктор Володимирович.

І вже іронічно додає: «А знаєте, хто ще хворів на туберкульоз? Шопен, Байрон, Грінченко, тож я опинився у непоганій компанії».