ENRU

Усі подалися в гастарбайтери: чи повернуться українські трудові мігранти додому?

2ceef08b567282dc1
Фото: Громадське

Село Новосілки Гостинні, що в Самбірському районі, розташоване на півдорозі від Львова до кордону із Польщею. Поїдеш на північний схід — потрапиш у столицю Галичини, на південний захід — на контрольно-пропускний пункт Смільниця. У кожен бік — на авто трохи більше години.

Проте жителів села районні центри та навіть головне місто регіону цікавлять менше, аніж близьке і далеке закордоння. Ще на початку двотисячних кожен десятий селянин виїхав на заробітки в Західну Європу. Переважно в Італію. Громадське поїхало подивитися, чим живе «заробітчанське» село нині.

Робота є, людей немає

Півтори години автобусом зі Львова і ще 30 хвилин пішки від дороговказу до самого села. Чи не кожен стовп уздовж дороги обліплений оголошеннями, що свідчить — працевлаштуватися можна й тут:

«Робота на птахофабриці 250 грн/день» (9,5 доларів), «Запрошуємо на роботу адміністратора, продавця-касира в продуктовий супермаркет у селі Рудки».

Однак у самому селі картина трохи інакша. На вулицях зустрічаємо переважно людей пенсійного віку або школярів. Молодь, за словами місцевих, виїжджає на навчання і роботу до найближчих райцентрів — Самбора чи Стрия. Або ж до Львова. У центрі села, недалеко від церкви, — «Закусочна».

У будній день на лавочці біля неї відпочивають пенсіонери Григорій та Михайло.

— Наші жінки повиїжджали, а ми сидимо під крамницею і думаємо де б ото випити, — каже Михайло Павлович і, киваючи в бік Григорія, додає: 

— А його жінка на заробітках і померла.

— Померла, — підтверджує Григорій.

— Дев’ять днів чекав, щоби доставили сюди, у Новосілку, щоби поховати. У мене в Італії і донька залишилася. І зять. Двох дітей до себе забрали. Старший нині десь на комп’ютерах в Австрії працює, інший живе з батьками. Лише наймолодший не схотів їхати. Каже, тут лишуся.

— Ви не думайте, що там легка робота. Скільки хворих звідти поприїжджало, а скільки лікується там, — втручається Михайло.

— У нас є такі жінки, що по 20 років на тих заробітках, — веде далі Григорій, — Так, вони піднялися трохи, добрі хати зробили, але що з того: приїдуть на два тижні — місяць, відпочинуть і назад в Італію. Бо тут нема чого сидіти, на тисячу триста гривень пенсії (50 доларів) багато не проживуть.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ Історії розділених сімей: Скайп-село

«Отримала першу пенсію і померла»

Ті, хто виїхав, вертатися в село відпочивати на старості літ не збираються. Спершу хотіли трохи господарство підтягнути, пояснюють вони, потім — дітей навчити. Тепер онуки грошей потребують, а дехто вже й на правнуків працює.

«Наші жінки там виходять на пенсію в 70 (середній вік виходу на пенсію жінок в Італії 66 років і 3 місяці — ред.), — розповідає Михайло. — Он була в нас Славка. Вернулася з Італії, оформила собі італійську доплату, узяла першу пенсію та й померла».

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ Українська столиця Італії: історії розділених сімей

Рівень доходів заробітчан видно по фасадах будинків. У Новосілках вони або нові — із великими супутниковими антенами ззовні, — або старенькі. Головна дорога — у численних ямах.

Пана Михайла зустрічаємо дорогою до сільради. Одягнений у робочий синьо-помаранчевий жилет, за кермом на таких само помаранчевих «Жигулів» — він працює у фірмі «Автодорсервіс». На життя не скаржиться, але каже, роботи мало:

«Кусочок отого асфальту положили і кінець. Ніби є сільрада, і крамниці, і маршрутки, і електрички, але село вимирає. Хотіли би тут затриматися, але немає за що зачепитися, — Пояснює він. — Хотів би спитати тих наших гашиків (можновладців — ред.), навіщо обіцяти? Спочатку зробіть те, що потрібно людям, а потім обіцяйте».

Фото: Громадське

За бюджетні кошти

У селі є чотири продуктові крамниці, працює філія зерноочисного підприємства, зводять елеватор, фермери орендують та обробляють землю. Розпитати, як іще заробляють селяни, вирушаємо до сільської ради, за 2 кілометри від самих Новосілок.

На вході — свіжий плакат-інфографіка про переваги безвізового режиму з ЄС. Усередині — радянський ремонт і темні порожні коридори. Голова сільради, Михайло Антонюк, керує тут уже третій рік. Розповідає, що річний бюджет села — 1 мільйон 200 тисяч гривень (46 тисяч доларів). Власне, бюджет і забезпечує основні робочі місця.

«У нас до сільради входить три села — Новосілки, Долобів і Хлопчиці. Разом 3600 мешканців. Є робота в бюджетній сфері: дві середні школи, в яких навчається близько 500 учнів. У Долобові є початкова школа — 30 учнів. Два народні доми, дві бібліотеки, три фельдшерсько-акушерських пункти. Проте зарплата у дві з половиною тисячі — це не те, що може втримати людину від виїзду за кордон», — каже сільський голова.

У сусідній Польщі або Чехії можна заробляти до 500 доларів на місяць. І люди їдуть.

Усе в родину

Але зароблені там гроші не йдуть в економіку села. Їх вкладають у нерухомість, роблять ремонти, навчають дітей та утримують тих, хто залишився вдома.

Михайло Антонюк розповідає, що завдання влади — зробити так, аби гроші, зароблені за кордоном, українці не боялися вкладати у власну справу. Як, наприклад, поляки, які зароблені у Великобританії фунти вкладали в бізнес. А відтак знову їхати на заробітки необхідності не було. 

Наразі ж йому доводиться працювати з тими ресурсами, що є. Нині в сільраді активно працюють над можливістю створення об’єднаної громади із сусідніми Михайлевичами.

Обидві сільради відмовилися входити в об’єднану громаду з центром у сусідніх Рудках, але замислилися над перевагами, які можуть отримати в рамках децентралізації.

Головний принцип децентралізації — передати на місця стільки повноважень, скільки місцева влада може втілити. Гроші на ці функції держава частково виділяє з центрального бюджету, фінансуючи освіту та медицину, частково коштом перерозподілу податків. В об’єднаних громадах залишається єдиний податок, акцизний податок, податок на майно, 60% податку на доходи фізичних осіб тощо. Шляхом фінансової децентралізації місцеві бюджети зросли в кілька разів.

«Наш район у 2015 році встановив рекорд — об’єдналися 8 із 12 запланованих громад. Ми подали документи та наразі чекаємо висновків. Говоримо із тими, хто об’єднався на початку — люди не скаржаться. Отримали від держави на інфраструктуру. Це дало певний поштовх і нині вони в нову систему входять. Люди готові до того, але ще подивимося, як у сусідніх Рудок вийде», — розповідає Михайло Антонюк.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ Українська столиця Італії: історії розділених сімей

Фото: Громадське

Зарплатня вирішує все

200 жителів села Новосілок-Гостінних, які виїхали на роботу до Італії, на сезонні заробітки в Польщу або Чехію — це невелика, але показова частина трудової міграції у масштабах України.

За даними Держслужби зайнятості, на початку 2017 за кордоном працювало 5 млн українців. Однак експерти уточнюють, що хоч ця цифра і відповідає даним Світового Банку, але вона враховує і тих, хто на момент розпаду СРСР опинився в Росії і вирішив не повертатися на батьківщину. Таких близько 3 мільйонів, уточнює Олександра Слободян, експертка з міграційної політики центру CEDOS. За її словами, одномоментно за кордоном працює близько півтора мільйона українців. Частина з них - нелегально.

Соціологічна група «Рейтинг» торік у грудні досліджувала настрої серед українців, що виїжджають на заробітки. Попри те, що кожен п’ятий працівник (18%) стикався з випадками шахрайства, а кожен третій (31%) — із невідповідністю обіцяних умов роботи, п’ять із шести респондентів знову погодилися б працювати за кордоном. Причина — високий рівень оплати. Це відзначили 80% опитаних.

На заробітки переважно їдуть у Польщу та Росію. Багато заробітчан працюють у Німеччині, Чехії та Італії — в основному на будівництві та сільськогосподарських роботах. 18% доглядають за дітьми, людьми похилого віку або працюють домогосподарками. Почесне 5-е місце займає ІТ-галузь.

Олександра Слободян, експертка з міграційної політики центру CEDOS пояснює, що виїзд українців на заробітки має певні плюси. Трудові мігранти, за даними Нацбанку, у 2016 році перевели в Україну $5,4 мільярдів. У тій чи іншій формі кошти пішли у вітчизняну економіку: або у вигляді інвестицій у бізнес, або у вигляді придбаних товарів.

Утім, заробітчани привозять на батьківщину й дещо цінніше — європейський підхід до ведення бізнесу й нетерпимість до корупції. І завдання держави — закріпити ці позитивні моменти. Перший крок український уряд зробив, пояснює Слободян.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Як Європа намагається зупинити потік мігрантів

12 липня Кабінет Міністрів схвалив стратегію державної міграційної політики до 2025 року. Документ передбачає розвиток легального тимчасового працевлаштування за кордоном, захист прав українців, які проживають і працюють за кордоном шляхом укладення двосторонніх договорів, надання якісних послуг консульськими установами та створення умов для повернення та успішної реінтеграції мігрантів.

«Як зазначає міжнародний досвід, заходи, передбачені в стратегії, збільшують позитивний вплив від міграції, тому дуже важливо, щоб у цій стратегії був розроблений чіткий план дій із зазначенням термінів виконання та відповідальних органів влади, а громадськість і ЗМІ моніторили її виконання», — підсумовує експертка.

Читайте цей матеріал також російською мовою

Підписуйтесь на наш канал у Telegram