«Українці мають розраховувати на самих себе, Путін не зупиниться» – Едвард Лукас

Ви написали книгу під назвою «Нова холодна війна» кілька років тому. Чи збулися передбачення, викладені у книзі, чи те, що відбувається зараз між Росією і Заходом через Україну – це нова холодна війна?

Насправді проблеми почалися ще у 2007-му, до того, як я написав книгу. Я вгадав, що Росія рухається у напрямку посилення репресій і подальшої зовнішньої агресії. Проте я недооцінив той факт, що Росія працювала над проведенням справжніх воєнних операцій. Мене більше турбувало використання «м*яких» методів – інформаційної війни та впливу грошей на політику. Однак тоді я не вважав, що Росія буде спроможна почати війну проти великої держави – а це те, що трапилося в Україні.

Що ви думаєте про асиметричні методи війни? Я знаю, що ви багато писали про ведення Росією так званої гібридної війни. У чому вона полягає?

Я вважаю, що це частина КДБістського, чекістського підходу до життя загалом: експлуатувати інших людей у своїх цілях. Росія дуже ретельно аналізує західні країни і шукає слабкі місця: невдоволення, яке існує з приводу функціонування політичних систем, жадібність фінансового сектору, який втратив будь-яку моральну-етичну базу, криза медіа, яким бракує коштів для нормальної журналістської роботи. Росія експлуатує всі ці слабкості. В одній країні вона використовує енергетичний шантаж, в іншій – пропагандистські техніки, а ще десь грає на недосконалості політичної системи. Виглядає, що у них є набір інструментів на всі випадки життя, і я перерахував 15-16 цих інструментів. Росія просто вибирає ті методи, які будуть найбільш ефективними у кожній конкретній країні.

Наскільки, на вашу думку, асиметрична війна, яку провадить Росія, є успішною?

Нам із нашої точки зору здається, що вона не надто успішна. Росія не модернізується, економіка у стагнації, сфера послуг не покращується, інфраструктура і далі погана. На Заході часто говорять: пан Путін зробив помилки, однак ми маємо просто чекати, поки до нього повернеться здоровий глузд і все буде так, як раніше. Це бачення абсолютно хибне. З точки зору Путіна, справи йдуть досить добре: він відновлює таку собі м*яку гегемонію в країнах колишнього СРСР та Східної Європи, він підриває вплив ЄС як економічної та безпекової організації (особливо в енергетичній сфері), а також  створює дуже серйозний розкол на Заході, між Європою та Сполученими Штатами. Боюся, те, що для Путіна справді важливо, складається непогано.

Якими є цілі Путіна в Україні і не тільки?

Його головна мета в Україні негативна – зробити все, щоб вона не стала успішною країною. Адже це стало б екзистенційною загрозою існуванню режиму Путіна. Я думаю, що це йому вдається – навіть за найкращих умов, без зовнішнього втручання і за підтримки Заходу, Україна потребуватиме 5-10-15 років для того, щоби повернутися до нормального життя, побудувати сильні інституції, створити потужну економіку та подолати розбіжності, які існують у суспільстві. Якщо ж Росія продовжуватиме втручатися, що цей процес затягнеться ще надовше. Тож Путін поки досягає своїх цілей. Йому не доведеться докладати надто багато зусиль для того, щоб люди на Заході сказали – Україна виглядає доволі безнадійно.

Як буде розвиватися ситуація в Криму? Є думка, що Путін намагатиметься прокласти наземний коридор до Криму, адже півострів не може забезпечувати себе самостійно ні електроенергією, ні водою, все це постачається з території України. Як ви оцінюєте можливість того, що Путін продовжить своє військове втручання в Україні для того, щоби прокласти цей коридор до Криму?

Я думаю, це дуже реально. У нього є різні варіанти, як досягти цієї мети – він може сказати київській владі, що продаватиме газ за вигідною ціною або застосувати інші методи впливу, наприклад, корупційні, для того, щоби гарантувати постачання ресурсів до Криму. Я гадаю, що ми побачимо нову військову агресію протягом наступних місяців. Але якщо він цього не зробить, то використає інші методи.

Що може зробити українська влада, громадянське суспільство, щоби протистояти тиску Росії? І чи може Україна розраховувати на більше допомоги з боку Заходу, ніж отримала досі?

Я вважаю, що на жаль , вам доведеться розраховувати лише на самих себе. Захід не має особливого бажання підтримувати Україну і вживати якихось жорстких заходів проти Росії. Захід зараз більше зосереджений на наданні підтримки країнам Балтії і відновленні ваги НАТО як організації з колективної безпеки. Це добре, але Україні не надто допоможе. Українці мають дбати про себе самі і робити ті речі, які є досить нудними і складними, але дуже важливими: будувати функціональні державні інституції, посилювати громадянське суспільство, консолідувати суспільство навколо ідеї про те, що держава належить людям і не є ворогом, словом – робити все те, що інші посткомуністичні країни робили протягом останніх 25 років. В Україні ці реформи відкладатися через некомпетентне та корумповане керівництво країни, яке дісталося їй у спадок із радянських часів.

Росія веде масштабну пропагандистську кампанію в Україні та на Заході. Як цьому протистояти?

Думаю, що цьому  неможливо протистояти поодинці. Треба намагатися розвінчувати створені Росією міфи, проводити розслідування про те, чим Росія займалася в Україні в часи Януковича, про брудні російські гроші, які потрапляли на Захід, шукати, де вони лежать. І таким чином зміцнювати власні медіа. Проте це не буде просто. Я думаю, ми на Заході маємо відчуття, що перемога неминуча, адже ми виграли Холодну війну, проте цього разу перемогти буде нелегко.

Ваша остання книжка присвячена Едварду Сноудену, і в ній ви натякаєте, що він російський шпигун. Чому ви так вважаєте і яка його роль в асиметричній війні, у кампанії із дискредитації Заходу, яку провадить Росія?

Я не можу довести, що Сноуден – російський шпигун. Однак я отримав серйозні докази та інформацію на основі моїх глибоких знань про те, як функціонує КДБ та рекрутингові організації в Росії. Що мене лякає – це те, що він саме така особа, яку російська розвідка цілком могла визначити як свою ціль, у них є багато засобів впливу на нього. Їм не обов*язково треба було зізнаватися, що вони з російської розвідки, вони могли видати себе за представників якоїсь іншої організації. Це те, що вони зазвичай роблять. Вони займалися цим в часи Холодної війни і продовжують таку практику. Результати, яких Сноуден досяг – це не стільки викрив, як жахливо працює американська та британська розвідка, а посіяв глибоку недовіру і паранойю всередині західних країн щодо роботи державних інституцій та майбутнього інтернету. І все це цілком в інтересах Росії.