Українці за «Чорною Горою»

«Я відчуваю себе українцем, що живе у Чорногорії. Мій рідний дім - Донецьк. Мої друзі там» –розказує Дмитро Палій. Корінний дончанин, він вже 5 років, як перебрався «за Чорну гору». Але війна на сході зачепила його навіть за тисячі кілометрів.

Серед його знайомих є ті, хто на окупованій території взяв до рук зброю. Через бойовиків він змушений був вивезти матір з Донецька. Та перебуваючи за кордоном, Дмитро та ще кілька сотень українців не змогли лишитися осторонь. Вони збирають кошти на покупку «Целоксу» –надважливого препарату для бійців, який швидко зупиняє кров, вже передали медичну техніку у військовий госпіталь, організували колл-центр для допомоги переселенцям.

«Кожен допомагає, як може», – додає Дмитро. Та зараз українці у Чорногорії занепокоєні тим, що ані допомагати бійцям, ані банально вирішувати власні проблеми вони не зможуть. Бо їх попередили, що посольство України збираються перенести до Сербії.

«Це абсолютно різні країни - підкреслює українець Аркадій Криничний з Будви та Олег Меліхов з Бару. - Чорногорія, вважайте, це та сама Україна. Яка хоче жити згідно філософії Подерв’янського. А Сербія?...Сербія зайняла відверту проросійську позицію. Росія ж використовує цю країну як свого союзника на Балканах».

Тож, нині діаспора українців нині збирає підписи, щоб посольство України не переносили з Чорногорії до Сербії. Більше - у репортажі «Українці за Чорною горою».

Кіра Толстякова