«Україна зараз поглинає більшу частину агресивної енергії Кремля»: екс-посол Литви в Україні — про 5 років після Майдану

Watch on YouTube

Лютий 2014 року був трагічним для України: масові розстріли на Майдані, початок окупації Криму Росією. Хто за цим стояв, чому це сталося і що змінилося за 5 років, Громадському розповідає колишній посол Литви в Україні Пятрас Вайтєкунас. Він працював у Києві в розпал трагічних подій на Майдані, був делегований до Криму як представник ЄС і на власні очі бачив окупацію півострова.

Про Майдан та переговори з Януковичем

Лютий 2014 року. Що ви відразу собі уявляєте і про що згадуєте?

Я згадую, як у ті холодні часи стояли молоді люди з одного боку і з іншого нерухомо. З одного — «Беркут», внутрішні війська, з іншого — майданівці. На них падає сніг, вони стоять і дивляться один на одного. І я думаю, що трагедія не в тому, що їх розділили на «Беркут» і майданівців. Трагедія в тому, що влада тодішня поставила їх один проти одного і перетворила на ворогів.

Перші вбивства, те, що відбувалося на Майдані далі — це, на вашу думку, був план Росії або ж наслідки невміння тодішньої влади втримати під контролем ситуацію, або ж вона таким чином хотіла втихомирити активістів?

Деякі з ваших колишніх керівників примкнули до кремлівської когорти, але були, напевно, люди, які відстоювали українські інтереси. І я тоді дуже явно відчував, що між політичними силами Майдану і владою Януковича існує величезна дистанція, що між ними вакуум, в якому діє вже чужий Україні інтерес — кремлівський. І я весь час якось хотів їх зблизити.

З ким ви говорили з активістів, з ким із влади?

Всі посли Європейського союзу і НАТО регулярно спілкувалися з лідерами Майдану. Це були консультації, зазвичай вони проходили в Будинку профспілок. Я кілька разів пробував пробитися до Януковича, не я один, багато хто з моїх колег, щоб зустрітися і спробувати відкрити хоч і невеликий, але альтернативний канал інформації. Але нас до нього так і не допустили.

А офіційні зустрічі, звичайно, відбувалися, посли зустрічалися. Кілька разів я спілкувався з Клюєвим (Андрій Клюєв, на той момент глава Адміністрації президента — ред).

Про що ви говорили?

Про ситуацію, про майбутні вибори, про стратегію, якої вони будуть дотримуватися. Я просив і його звести мене з президентом Януковичем, але він говорив: «Скажи все, що потрібно, мені — я передам».

Про розстріли та кремлівський план

Коли, на вашу думку, було перейдено межу, після чого ви для себе зрозуміли, що ніяких переговорів вже не може бути?

У лютому на переговори з президентом Януковичем і лідерами опозиції приїхали три міністри закордонних справ ЄС — Франції, Німеччини, Польщі. І там був представник від Росії — така людина, яка не дуже розуміла ситуацію. Коли вже було ясно, що підписуються угоди, що ця конфронтація якось за допомогою країн ЄС вирулює в якесь рішення, виявилось, що Москва з цим не згодна, у них інші плани, і зараз ми розуміємо, які: анексія Криму, війна на Донбасі.

Але для цього їм потрібно було прибрати президента Януковича з країни. І для цього розстріляли, думаю, що українськими руками, Майдан. Янукович злякався і втік.

Яка була його роль?

Не залишитися в Києві і, можливо, організувати другу столицю в Харкові. Але його соратники на це не підписалися. Тоді він кинув все і втік до Росії. Зрадив країну. Це був кремлівський план повністю. Зіграли на його особистому боягузтві.

Віктору Януковичу озвучили вирок. Наскільки він справедливий?

Ну, нехай він сам приїде до Києва і скаже, справедливий або несправедливий. Я думаю, Янукович зараз вже розуміє, як президент Путін його використав.

Він не цінував політику, не розумів її. Хоча був здатною людиною: два рази ставав президентом, два рази прем'єром, але в політиці не розбирався. Його просто обіграли.

Він спочатку не розумів, що його використовують?

На мою думку, йому вистачало того, що його називають «Пане президенте», у нього гелікоптер, він їде по Києву з мигалкою на даху і може дати всім міністрам, так би мовити, в морду. І давав.

Колишній посол Литви в Україні Пятрас Вайтєкунас у студії Громадського, Київ, 2 лютого 2019 рокуАртем Ващенко/Громадське

Про роль помічника Путіна

Слідчі встановили, що в ніч з 19 на 20 січня в Межигір'ї Віктор Янукович зустрічався з Владиславом Сурковим — помічником Володимира Путіна. Вони спілкувалися десь до опівночі. І потім — 21 січня із Чкаловського аеропорту Москви вилетів гелікоптер, в якому знаходилися гранати. Що ви знаєте про цю зустріч?

Я не здивований. Він міг зустрічатись із Сурковим або ще з кимось. Те, що я говорив вам з самого початку: існував дуже величезний простір між опозицією та Януковичем. І я навіть говорив опозиції: «Ви повинні сидіти 5-6 годин з цим Януковичем кожен день», а вони мені: «Про що ми будемо з ним говорити?». «Просто сидіть, звужуйте канал кремлівський, займаючи час».

Про роль Суркова хотіла уточнити. Кажуть, що ніби він курував події Майдану і його часто тоді бачили в Києві, в Україні.

Ну так, були такі розмови, що це нібито його сфера відповідальності. І Крим, і війна на Донбасі — це ніби його, так би мовити, «винахід».

Про помилки ЄС та окупацію Криму

Після втечі Януковича до влади прийшли нові люди. Які помилки вони допустили, а якими рішеннями можуть пишатися?

Не тільки ви наробили помилок, а й ми, Європейський союз, теж. У Брюселі не розуміли, наскільки все серйозно, і що потрібно поспішати з договором про асоціацію. Навіщо потрібно було чекати, якщо можна було все зробити ще на початку 2013 року? Але Брюсель не наважувався, тиснув на Януковича, вимагав ще більше реформ, домагався звільнення Юлії Тимошенко з в'язниці. А це просто була втрата часу.

Ми наближалися вже до того, коли Росія ясно зрозуміє, що Україна відходить, і якщо можна щось взяти — потрібно брати зараз. І вони зважилися на це врешті-решт, бачачи таку нерішучість з боку ЄС, з боку України.

Коли ви виїхали в Крим?

Наприкінці лютого.

Що там відбувалося? І коли ви зрозуміли, що Україна може втратити Крим, що Росія налаштована рішуче?

Я постійно чекав, що оголосять Харків столицею, але цього не сталося, і я виїхав до Криму. Що я побачив? Я бачив, що на повній швидкості йде підготовка до окупації півострова.

У чому це проявлялося? З ким ви говорили?

Я говорив з українськими політиками, які там залишалися, з військовими, що були замкнені на базах. І, звичайно, спілкувався з тими, хто стояв навколо цих баз.

Там було багато «зелених чоловічків». Але навколо військових баз створювався прошарок з цивільних. І було зрозуміло, що якби було вогневе зіткнення, ці люди лягли б першими. Для цього прошарок і створювався. Тоді будь-яка комісія, будь-які експерти ООН сказали б, що обидві сторони стріляли, цивільне населення постраждало. І, напевно, була б така ж ситуація, як у Молдові, в Грузії, Абхазії, Осетії. Так ось з вами цього не сталося, і 100 демократичних країн ООН підтримали Україну.

Якби були цивільні жертви, ось у цих «зелених чоловічків» відразу б з'явилися й нашивки, й прапори РФ, і, звичайно ж, пояснення, що потрібно захистити й інших людей, які в Миколаєві, в Херсоні живуть. Ви чекали атаку з півночі, а отримали б атаку з півдня. Так ось цього ви уникли. Я думаю, що в той час ваші керівники, Олександр Турчинов, зробили все можливе, щоб захистити країну.

На вашу думку, це було правильне рішення?

Правильне й оптимальне рішення. Звичайно, якесь не героїчне, але дуже розумне і раціональне.

Колишній посол Литви в Україні Пятрас Вайтєкунас у студії Громадського, Київ, 2 лютого 2019 рокуАртем Ващенко/Громадське

Про підсумки 5 років та віру в себе

Нинішня стратегія Європейського союзу наскільки ефективна, на вашу думку?

Майже хороша. В Європі немає достатнього розуміння, що РФ і президент Путін — це реальна загроза для самої Європи. І в Європі занадто мало робиться для протидії такій загрозі.

По-перше, потрібно безумовно підтримати Україну, давати гроші не тільки на стабільність, а й на реформи, і давати зброю. Тому що Україна зараз поглинає більшу частину агресивної енергії Кремля. І президент Путін представляє реальну загрозу миру в Європі. Але чомусь Європа стурбована іранськими ракетами, а «Іскандерами», що мають радіус дії не 500, а до 5 тисяч кілометрів, вони якось не переймаються.

Як змінилася Україна за 5 років?

Стала сильнішою. Зроблено багато — є згода щодо національної програми України.

Але я бачу Майдан. Це коли Україна не боялася, коли Україна довіряла сама собі. Ось я відчуваю, що вам знову потрібно трохи прокинутися. Відчути реальну тривогу, яку уособлює путінська Росія.

І виникає питання: чому ви перестали вірити в себе? Ви ж після Майдану мали всі сили стати країною надії. Ви почали перебудовувати себе наново, ну і продовжуйте. Все виходить. Майдан був відповіддю — ким ви хочете бути, хто ви такі. «Тут Європа, ми будемо належати собі та Євроатлантиці». Як це можна назвати помилкою, якщо ви знайшли себе?

Ви хочете миру, але мир від вас не залежить. Всі ключі від миру — в кишені президента Путіна, і як він захоче, так і зробить. Адже цей план про мир в Україні існує. І миротворців ввести, і інші міжнародні організації, але Росія нікого не пускає. Вона нікого не пускає ані в Придністров'я, ані в Абхазію, ані в Південну Осетію. Росію влаштовує хаос. Вони створюють навколо себе пояс невдач, чорних дір. І ми повинні цьому перешкодити.