Український героїзм від Котигорошка до сьогодення. Розмова з істориком і військовим Олександром Алфьоровим

«Знаєте, хто був першим українським воїном-героєм? Котигорошко, про якого українці згодом склали казки. Він бився дерев’яною булавою. За нею історики й визначили час його змагань: дозалізна доба, майже чотири тисячі років тому. Уявляєте? Котигорошко пішов визволяти зі Змієвого полону своїх сестру і братів. Він убив Змія, щоб той ніколи більше не спустошував нашу землю. Ніколи більше, ніколи знову — це гасло українські герої знали за тисячі років до того, як його усвідомили сучасні європейці», — розповідає історик, а тепер і бойовий офіцер 3-ї окремої штурмової бригади Олександр Алфьоров.

Нині він на Бахмутському напрямку, тож наша розмова про український героїзм щохвилини може перерватися, бо «почнеться», і сучасні українські герої візьмуться до роботи.

Найбільша честь

На своєму ютуб-каналі Олександр Алфьоров випускає чудові ролики про історію українського спротиву. Військова справа закарбована в його родинній історії — від козацької старшини до Другої світової.

«Я хочу бодай трошки відповідати тим ідеалам, які сповідувала моя сім’я упродовж століть. Бо не може бути нічого кращого, ніж наслідувати приклад тих, хто утверджував українську державність».

Олександр став проти росіян ще у 2014-му, в «Азові». А у 2022 році знову пішов на війну, хоч от-от мала народитися його четверта дитина. Точніше, пішов саме тому, що от-от мала народитися його четверта дитина. Її треба було захистити.

«Українці не щезли як нація тільки тому, що упродовж усієї історії вони були воїнами, — говорить Сашко. — Це росіяни придумали про нас, що ми такі терплячі, такі гречкосії, такі ліниво-миролюбні. А ми тисячі років боронили Європу від азійських орд. 

Подивіться на карту: Великий Степ простягається від Китаю до нашого Причорномор’я. Звідти сунули кочівники — палити, руйнувати. А ми перегородили їм дорогу. 

Ми збереглися як етнос і з дніпровських круч поширили свій вплив на величезні території — від Закарпаття до Дону. І зараз фактично ми даємо нащадкам кочівників останній бій».

Український героїзм був завжди шляхетний,говорить Сашко.

«Згадайте нашого князя Святослава Хороброго, який казав своїм ворогам: “іду на ви”. І це не просто попередження противника, як у дворовій бійці, що, мовляв, завтра прийду і накостиляю тобі. Святослав фактично по-європейськи казав кочівникам: “Я не буду грати за вашими правилами, я буду до кінця відданий своїм цінностям, тобто шляхетній війні”. 

А у XV столітті український князь Костянтин Вишневецький сказав на Сеймі знамениті тепер слова: “Немає більшої честі, як віддати за Батьківщину життя своє”. Це і є українське розуміння героїзму. 

В азійській же цивілізації традиційно навалювалися кількістю, загонами у понад 10 тисяч осіб, так званим туменом, щоб витоптати, стерти, спустошити, знищити все, що трапляється на шляху. Це звідти сьогоднішні “м’ясні штурми” росіян. Зараз для росіян герої ті, хто по-бандитськи вбиває мирне українське населення. Різниця разюча». 

Нарощування світоглядних м’язів

Перед початком повномасштабного вторгнення історик Алфьоров встиг отримати ще й військову спеціальність: тепер він — офіцер із морально-психологічного забезпечення, його завдання — мотивування бійців для успішного спротиву.

«Мотивація має базуватися на знанні: чому сьогоднішні змагання — це війна не за територію, а за цивілізаційні цінності, за саме існування української нації. Переможемо — значить, відбудемося як нація, програємо — щезнемо. 

Мотивація — це підтримування почуття воїнського побратимства й нарощування світоглядних м’язів. Нам сьогодні треба надолужувати багато прогалин у вихованні національної свідомості». 

На думку Сашка, дуже добре, що у нас підрозділам дають імена видатних діячів або легендарних військових частин. Бригади імені Чорних Запорожців, Холодного Яру, Івана Богуна, Короля Данила. Усі вони потужно воюють, бо їх мотивують світоглядні принципи, закладені в їхніх назвах. Ці принципи цементують підрозділ і забезпечують тяглість героїчних військових традицій, переконаний історик.

Так само і з назвами українських вулиць. Вони мають, з одного боку, відображати українську історію і дійсність. Але з іншого — популяризувати саме українських національних героїв, видатних діячів із різних галузей та періодів. За словами Алфьорова, він щасливий своїй причетності до перейменування вулиць Києва як голова експертної топонімічної комісії при КМДА.

«Ми хотіли, щоб назви вулиць промовляли до сучасних і наступних поколінь, орієнтували їх у вітчизняній історії. Приміром, не просто перейменувати вулицю Льва Толстого на вулицю Павла Скоропадського — а на вулицю гетьмана Павла Скоропадського. Бо за цими всіма спрощеннями стоїть забуття, нівеляція самого імені та відповідних подій. 

Люди мають розуміти, що ми маємо не просто історію, а що вона у нас потужна, героїчна. Давши імена Скоропадського, Грушевського, Петлюри нашим вулицям, ми об'єднали період Української революції, увічнили її діячів і можемо тепер донести нащадкам, що саме кожен із них по своїх силах зробив для України». 

Як історику, Олександру Алфьорову дуже болять назви вулиць, які не несуть жодного смислового навантаження — усі ці Миру, Праці, Дружби, Квітневі та Щасливі. Ця знеособленість, нав’язування чужих героїв і забуття своїх, успадкувалася нами від СРСР і має зникнути, вважає він.

«Через політику русифікації і “совєтізації” ми загубили багатьох своїх героїв, починаючи від билинних богатирів — Добрині Низкинича, сина древлянського князя; Іллі Муровлянина, чий прах і досі покоїться в Києво-Печерській лаврі; Олешка Поповича, який загинув у битві з половцями. Їх росія привласнила собі, як і багатьох інших», —говорить Алфьоров.

 Героїзм без канікул

Сьогодні українським героям необхідно дати чіткі орієнтири: що вважатиметься перемогою та найбільшим свідченням їхнього героїзму. Вихід на кордони 1991 року? Розпад та зникнення росії?

«Якщо росія не розпадеться, увесь наш героїзм буде даремним, бо ми залишимо у спадок своїм дітям російську загрозу. Сьогодні росіяни воюють із гаслом “діди воювали”. Через 20 років нове покоління росіян скаже: “батьки воювали”. І все починати спочатку? Ми маємо зробити так, щоб вони ніколи не могли піднятися», —переконаний Алфьоров.