Матеріал є частиною спецпроекту

Кожен із нас медіа: відомі журналісти про те, як із цим жити

Вільно створити Telegram-канал, вести репортажі в Instagram, або писати у Facebook — це все доводить, що сьогодні усі ми — медіа. Свободу слова не спинити. Але з силою приходить і відповідальність. До дня свободи преси hromadske попросило 6 відомих журналістів поділитися з нами їхніми принципами, настановами, якими слід керуватись у світі, де кожен — сам собі незалежне медіа.

Я вже років із п'ять читаю лекції на тему журналістики і всякого такого супутнього. І регулярно показую аудиторії один слайд. На лівій його половині — способи розповісти свою історію багатьом людям у 2000 році. На правій – такий же список, але вже зараз.

Зліва написано: преса, телебачення, радіо. Ну і ще один варіант — вийти на вулицю і кричати на перехожих. Справа перераховуються: преса, телебачення, радіо, Фейсбук, Інстаграм, Твіттер, Ютуб, ТікТок, окремі блоги, стріми, месенджери, e-mail та ще з десяток пунктів.

Ще якихось 20 років тому журналістика володіла монополією на право розповідати історії людям. Якщо тобі потрібно було донести якийсь сенс, якусь звістку до великого числа людей — ти йшов до журналістів, щоб вони це зробили.

Зараз усе змінилося. Кожна людина на нашій планеті з доступом до інтернету може розповісти свою історію мільйонам і навіть мільярдам — якщо ця історія чіпляє. Журналістика втратила цю дивовижну монополію гучномовця для народу.

Ми всі знаємо приклади блогерів, аудиторія яких більше, ніж у головних світових ЗМІ. Наприклад, у шведського ютубера PieDiePew — за сотню мільйонів підписників і більше 25 мільярдів сумарних переглядів відео, а за його епічною битвою проти T-Series пильно стежили люди по всій планеті. Про монстрів Інстаграму з десятками мільйонів передплатників можна навіть не згадувати.

Але це все зрозуміло. Це просто така нова професія. Для всіх цих людей придумувати і публікувати контент — це робота. Причому іноді досить виснажлива. Так, один з найпопулярніших стримеров світу Ninja не раз скаржився, що змушений буквально цілодобово сидіти онлайн, тому що інакше стрімко втрачає аудиторію. Якось за два дні відсутності від нього відписалися більше 40 тисяч людей. Чим більше аудиторія, тим складніше втримати її увагу — все логічно.

Але все ж спробуємо відкинути професійних блогерів. Вони свідомо продумують свої історії так, щоб зачепити якомога більше людей — і, в кінцевому підсумку, заробити на цьому. Однак унікальність сучасного світу в тому, що будь-яка людина навіть випадково може створити історію, яка підкорить світ.

Знаєте, який твіт довгий час був найпопулярнішим в історії? Це легендарне селфі голлівудських суперзірок (Меріл Стріп, Бред Пітт, Анджеліна Джолі, Кевін Спейсі, Бредлі Купер!) на сцені “Оскара”. Його запостила видатна телеведуча Еллен Дедженерес. Тобто розбираємо рецепт цієї історії-твіту: ціла купа селебріті, суперпопулярний аккаунт — всі складові успіху і 3,1 мільйона ретвітів як результат.

А знаєте, хто побив цей рекорд і сам очолив рейтинг найпопулярніших твітів? Картер Вілкерсон! Нічого страшного, якщо не знаєте це ім'я. Кілька років тому звичайний 17-річний хлопчина з Невади звернувся до аккаунту мережі фастфудів Wendy's із запитанням, скільки ретвітів йому потрібно набрати, щоб ті рік безкоштовно годували його наггетсами. СММщик закусочної ліниво відповів: 18 мільйонів. Картер так само невигадливо твітнув: людоньки, допоможіть, хлопчині потрібні нагетси.

І світ раптом збожеволів. До заклику забезпечити ноунейма з Невади роком безкоштовної годівлі підключилися найрізноманітніші люди і бренди. Офіційний канал Microsoft тегав Google і Amazon, щоб ті допомогли Картеру, а ті з радістю відгукувалися. Авіакомпанія United Airlines писала, що якщо 18 мільйонів ретвітів відбудуться, то вони забезпечать хлопчині безкоштовний переліт в будь-яку точку планети, аби він похрустів наггетсами саме там. А бос мобільного оператора TMobile проголошував, що якщо Картер перейде з конкуруючого AT&T на їхній сервіс, то він сам подарує йому рік безкоштовних наггетсів.

Тобто планету раптово зачепила ця абсолютно одноклітинна історія про студента, який захотів халяви. Зачепила настільки, що вже через пару тижнів на Том Самому Твіті було 3,5 мільйона ретвітів.

Більше, ніж у голлівудських суперзірок і в будь-кого за всю історію мікроблогів. Тільки тому, що він розповів просту і зрозумілу історію, яка несподівано сподобалася дуже різним людям. А найдивовижніше, що так може кожен із нас.

Звичайно, у цього є і зворотна сторона. Незліченна кількість маніпуляцій і брехні, fake news як головне слово 2017 року, справжні війни ботів в інтернеті і ми, люди, що знаходимося в епіцентрі жахливого, небувалого виру інформації.

Дійсно небувалого — саме зараз та хвилина, коли світ виробляє рекордну кількість інформації за всю свою історію. Але нюанс у тому, що ніколи більше він не буде виробляти так мало. Кожну наступну хвилину число даних зростає і вагома їх частина створюється для того, щоб проникнути нам у голову і продиктувати певну модель поведінки. Тому тренувати критичне мислення, намертво зафіксувати серед своїх звичок риму «довіряти-перевіряти», піклуватися про інформаційну гігієну — все це тепер не бажано, а необхідно.

Інформаційна гігієна не менш важлива за особисту. Ми працюємо навіть в умовах карантину і піклуємось про новини, які ви отримуєте! Підтримайте нас на Спільнокошті! Підтримайте незалежну журналістику!

Півстоліття тому видатний німецький художник і арт-філософ Йозеф Бойс сказав: «Тепер усі ми художники». Що ж, схоже, тепер ми всі ще й мас-медіа.

Пам'ятаєте розповідь про слайд, з якої я почав цей текст? П'ять років тому, коли я вперше показав його на лекції, люди тут же почали це фотографувати. Тоді усвідомлення краху монополії журналістики ще тільки входило в звичку. Коли я показую слайд зараз, більшість уже просто кивають: ну, так, ми знаємо про могутність соцмереж.

Залишилося тільки навчитися використовувати цю могутність із розумом.

Поділитись: