В Дагестані, щоб оформити солдату контракт, скидаються всією общиною на хабар – Елла Полякова

Голова правозахисної організації «Солдатські матері Санкт-Петербурга» про російських солдатів, що воюють в Україні, як її організація їх розшукує, як міністерство оборони відповідає на запити солдатських матерів, як залякують членів організації та що буває з тими, хто отримує за війни героя Росії.

Список російських солдат, котрі воювали в Україні – список «солдатських матерів»

Перший список, котрий до нас прийшов – це список Людмили Багатєнкової (Людмила Багатєнкова – «солдатські матері Прикум’я» – ред.). Вона сама провірила, встановила – сама була у 18 бригаді – це Чечня, далі вона з’їздила на кордон з Україною і побачила, які втрати. Цей список вона нам передала в комісію з військово-цивільних відносин і це нам дало змогу зробити по трьох прізвищах офіційний запит. У воєнну прокуратуру, міністру оборони.

Ми довго не мали ніякої відповіді, далі було довге мовчання на цю тему, далі з’явились два номери – Псковська губернія Шлосберга зі своїм розслідуванням, далі було побиття, далі ці журналісти поїхали у Вибутово, де були ці дуже дивні похорони псковських десантників, де журналістів били.

Далі було побиття Шлосберга, і він теж як депутат робив запити, і йому воєнна прокуратура все ж відповіла, що розслідування триває.

Нам то вони не відповіли, далі було багато публікацій, що там поховали, там поховали, в принципі прокуратура мала б автоматично порушувати справи, цього теж не було, тому ми теж зробили запити. І от на це ми отримали одну відповідь, вона мене шокувала звісно. Із міністерства оборони про те, що не треба користуватись послугами ворожих ЗМІ, проплачених Заходом.

Нам (в організацію солдатських матерів) надходило багато дзвінків, але коли доходило діло до: вкажіть ім’я, далі була тиша. Але є в нас партнерська організація в Москві – «гражданин и армия», туди надійшов дзвінок на гарячу лінію від Олени Петрівни Туманової, що їй привезли груз-200 двоє однополчан і вони розповіли, що все це відбувалось в Україні.

Це 18 бригада, всі вони були в Сніжному. Пакет документів, з якими привезли цинкову труну з тілом її сина. Вона нам всі ці документи передала.

Коли я дивилась ці документи, там було дуже багато запитань. Зрозуміло, що смерть в результаті бойового поранення, а місце смерті – тимчасове місце дислокації військової частини.

Ми зробили запит, щоб нам відповіли на ці питання, депутат Гудков теж робив такий запит, всі, хто міг. Ми не отримували зрозумілих відповідей, далі в нас була зустріч з двома заступниками міністра оборони, ми їм ставили питання, чому така висока смертність в армії, чому такі описи в місці смерті, по Вибутам (де були поховані Псковські десантники, пізніше з їхніх хрестів зняли таблички з їхніми іменами).

Панков (генерал Микола Панков – заступник міністра оборони РФ) сказав, що табличку зняли, тому що хочуть поставити пам’ятник. Але це дуже дивна відповідь, мабуть, його погано готували, бо пам’ятник ставлять лише ж через рік після смерті, це мені дуже нагадало афганські історії, там теж приховували смерті.

Як оформити контракт в Дегестані?

Я повертаюсь до цієї історії з Тумановим і з цими двома контрактниками, котрі його тіло супроводжували. Ми з ними зустрілись, вони нам все розповіли.

І вони двоє такі нормальні люди, я б сказала. Один із Татарії, 3 дітей. Я кажу: для чого вам цей контракт? Він каже: та я і не знаю. А другий – дегестанець, з ним більш менш все зрозуміло. Там висока народжуваність, роботи ніякої нема і для них контракт – це один із виходів, але вони нам пояснили, який страшний вихід. Там щоб укласти контракт, вони общиною збирають 250 тисяч рублів, тільки щоб укласти контракт на солдата, тому що всі посади платні. А потім він сподівається, що йому зарплату будуть платити, а йому зарплату навіть не платять. А далі з ними роблять, що хочуть.

І от ці хлопці нам розповіли, що їх колоною відправили на полігон – на навчання, дальше на кордон, на кордоні історія вже звична – зняли всі впізнавальні знаки і в Сніжне колона пішла, без офіцера. Одна колона залишилась в Сніжному, друга пішла далі, і коли вони в Сніжному обідати зупинились – їх накрило градом.

В результаті дуже багато загинуло, дуже багато поранених, вони зібрали останки людей, на вантажівку покидали, привезли в Ростовський госпіталь, здали, вони в якоїсь бабки там переночували , бо вони нікому там не були потрібні. Вони на наступний ранок пішли в госпіталь, їм видали документи – супроводжувати вантаж. Вони приїхали і матері все розповіли. Зараз ми допомагаємо їм судитись.

Коли їх відправили у відрядження, з ними автоматично розірвали контракт, а становище цього дагестанця зрозуміле: він і додому не може повернутись, і не виплачують зарплату, і вони попросили нас допомогти подати до суду. Суд вони виграли, тому що в суд надали документи про те, що вони прогуляли і не були в частині, а дату вказали, коли вони супроводжували вантаж-200, і в нього про це відмітка була.

І от ці документи були в нас, ми зробили запити.

Але Міноборони провело дуже успішну акцію. Воно виплатило сім’ям загиблих якісь колосальні гроші. Більше 3 мільйонів сім’ям загиблих і Олені Тумановій ці гроші виплатили. Більше 2 мільйонів за поранення. До речі, ми теж подавали запити, скільки поранених, але нам сказали, що це персональні дані. І ми зараз судимось через це з Міністерством оборони через цей запит про персональні дані.

І от на цій нашій зустрічі із заступниками міністра вони підтвердили, що було багато дзвінків із Ростовської області, а потім, що ті загулялись – десантники, то ще щось – якісь неймовірні речі. І потім Міноборони РФ провело ще одну дуже успішну акцію, вони роздали всім солдатам сімкарти і потім родичі, які до нас звертались – до них почали дзвонити їхні сини і говорити, що з ними все гаразд, нікуди не дзвоніть, нічого не розповідайте, ні в якій Україні ми не були.

До нас звернулась мама однієї дівчини і розповіла, що був втрачений зв’язок з молодим чоловіком, а потім він їй подзвонив і вона його спитала: синочку, ти де, він сказав, я на кордоні з Україною, але якщо я тобі скажу, ти ж приїдеш і мене забереш.

Я подумала: ну нарешті, і питаю: що та мама зробила? Каже: вона заспокоїлась.

Це дуже дивно, це мене страшенно вразило. От цим ця історія відмінна від Чечні. Там люди чекали, щоб можна було поїхати, ми давали карту Чечні, давали Біблію і казали: вперед, їдь – будь матір’ю, рятуй. І вони їхали і забирали своїх синів. А тут ні.

За що судять правозахисницю Людмилу Богатєнкову

Потім пішли історії з відмовою тих контрактників, котрі вже були в Україні, і їх намагаються відправити ще раз. І там у 18 бригаді десь 70 людей вийшли із шеренги і сказали, що вони не поїдуть.

На них почали чинити тиск, вони звернулись до Богатєнкової Людмили (голови комітету «Солдатські матері Ставропілля»). Вона їм допомогла, тому що за законом їм повинні були письмово дати наказ перейти кордон, але такого письмового наказу не було, і солдати виграли, їх не відправили в Україну.

Але тепер на Богатєнкову почали чинити тиск, на неї написали кляузу, що вона шахрайка. Написала на неї заяву жінка, в якої син засуджений на 9 років за вбивство. Пішла от така робота із дискредитації.

Жодних доказів, зараз йде судовий процес, ми їздили в Будьоновськ, Людмила Василівна – інвалід і дуже хвора людина, в неї проводили вдома обшук, її повезли в СІЗО у П’ятигірськ, їй там було погано, викликали швидку, і її після кількох днів перевели на підписку про невиїзд. І зараз тривають суди. 19 травня буде черговий суд – тут треба підтримка.

Відмова контрактників від повторної поїздки в Україну

Далі була спроба відправити по контракту в Північному окрузі. Офіцерам заявили (у них є аудіозапис), що їх відправляють в Україну, що там фашисти, як звичайно. Ці теж відмовились, вони звернулись до нас, ми зробили запити і вони нас лишили в спокої.

У Санкт-Петербурзі є жахливе місце – Кам’янка (воєнний госпіталь). Там зачинили 70 хлопців, змушують їх підписати контракт, таке і в Чечні було. Їм казали, що вони зрадники батьківщини, що як вони не погодяться їхати, їх розстріляють. А тепер також не пускають і нас у воєнний госпіталь, де лежать солдати, ніяких контактів ні з пацієнтами, ні з лікарями. У воєнно-медичній академії (там теж лежать солдати, поранені в боях в Україні) після кількох моїх спроб пройти туди тепер мене не пускають навіть на КПП – фейс-контроль. За нашою інформацією, там лежить і цей обгорілий бурят, котрий був в боях під Дебальцевим.

Інший наш солдат лежав на Лєбєдєва. Ми до нього намагались пройти, перший раз нас не пустили до нього, потім вони виставили кілька патрулів, а далі цього хлопця виписали з цієї палати, бо він там з «ополчєнцами» лежав. Його виписали з палати і тримали два дні в гардеробі, а потім їх перевели в інший госпіталь в Кам’янці, куди нас не пускають.

Отже, географія велика: Псков, Омськ, Ульяновськ – південний округ. Чому буряти – тому що нема грошей, призовників багато, їх фізично багато зараз. Але треба розуміти, чому все це відбувається. Як правило, солдати укладають контракт, щоб отримати іпотеку, це молоді сім’ї, а далі вони потрапляють в кабалу. Починається безробіття, дружина як правило не може працювати, бо це маленькі містечка, і тому це середовище далеко не правозахисне.

Добровольці, вони ж найманці

У мене теж є документи, деякий «ополчєнєц» Руслан, він зараз в Петербурзі, подзвонив нам, попросив допомогти в оформленні пільг. І він от влаштовує такі вербувальні пункти на війну. Називаються вони «імперський легіон». За законом РФ найманство заборонене. Але ці от пункти набору найманців спокійно собі існують.

Відголоски попередньої російської війни з Грузією в 2008

Там теж все приховували, з солдатами, котрі там воювали, потім теж швиденько розривали контракти і просто викидали їх з армії.

І один з тих, хто воював у Грузії теж отримав орден героя РФ, його швиденько викинули з армії, у Владикавказі вони жили, так у нього дружина влаштувалась двірничкою, він замість неї замітав вулицю, а його посаду купив місцевий житель – отакий герой Росії. Для них (влади) – це просто відпрацьований матеріал – взяли і викинули.

Ми займались однією людиною – контрактником, котрий в Грузії воював, був дуже важко поранений, втратив обидві ноги, 6 років пролежав в госпіталі Бурденка, його викинули просто врешті з цього госпіталя, бо йому не виплачували грошей, при медалях був, все. Так це нічого не значить. Ми далі з його справою не могли добитись успіху, бо він просто спився.

/ фото polit.pro