Вбивство чи самогубство: чому загибель «айдарівця» не хочуть розслідувати?

Дмитро Шабрацький – доброволець, військовий батальйону «Айдар» загинув на базі батальйону на виїзді з Лисичанська, що в Луганській області, 26 березня 2015 року. За офіційною версією слідства це було самогубство: спочатку пролунав вибух гранати, а потім постріл з автомата Калашникава – нібито Шабрацький вже після вибуху гранати вистрілив собі у підборіддя.

Дмитро Шабрацький. Фото VK Батальон Айдар. Луганський фронт

Військова прокуратура офіційно відмовилася розслідувати цю справу. Причина відмови – «підозрювані серед військовослужбовців у справі відсутні». Версія про самогубство — це версія слідчого Лисичанської поліції Андрія Кустікова, який займався розслідуванням справи.

Хід слідства, свідчення очевидців та батьків загиблого, а також відсутність експертизи вказують на інше, а самогубство – це «зручна» для винуватців та причетних до смерті Шабрацького осіб, каже адвокатка родини Шабрацького Євгенія Закревська. Вона звертає увагу на те, що у справі взагалі відсутні підозрювані:

«Порушили кримінальне провадження по вбивству, а те, що не розкривши даний злочин слідчі, міліціонери, командир говорили про самогубство, свідчить про те, що вони не виконували свою роботу. Не розслідували вбивство, а шукали докази, фільтрували їх. Докази, які можуть підтвердити зручну всім версію – самогубство. <…> Це приводило до того, що в процесуальних документах попередня кваліфікація справи – «умисне вбивство» стаття №115, а в постанові, призначеній для експертизи зазначається, що «застрелився», вчинив самогубство. Це слідчий констатує до того як він розслідував. Тобто він ставить експерта в такі рамки. В нього є своя позиція, під яку він збирає докази, коли він вже вирішив закрити провадження, у зв’язку з тим, що він вважає, що це самогубство»

Рідні загиблого вказують на причетність до смерті саме командира роти батальйону «Айдар» Ігоря «Рубєжа» Радченка, якого нещодавно відпустили з зали суду на поруки народних депутатів, щоправда не у справі загибелі Шабрацького, а щодо звинувачень у створенні «незаконного бандитського формування».

Роман Радченко під час затримання. Фото з ФБ сторінки Rodion Shovkoshytnyi

Через суд довелося адвокатці Євгенії Закревській доводити, що справу загиблого за дивних обставин бійця «Айдару» закрили передчасно, а рішення про те, що смерть настала в результаті самогубства може бути комусь вигідною та «притягнутою за вуха».

В ухвалі Лисичанського суду про відміну закриття кримінальної справи вказано, що «досудове розслідування щодо встановлення трупу військовослужбовця Шабрацького проведено не повністю, а постанова про закриття кримінального проваждення не відповідає вимогам КПК України та проведена не мотивовано». До того ж в матеріалах справи відсутні висновки призначеної вибухотехнічної експертизи, також не був допитаний Радченко.

Незрозумілим є той факт, чому Ігоря Радченка, який командував ротою «Айдару», де служив Дмитро Шабрацький в 2015 році не допитали. Батьки загиблого бійця розповідають, що син їх попереджав, якщо він раптом загине, в його смерті буде винуватий саме Радченко та Яківчук Андрій Євгенійович («права рука» Радченка – позивний «Яша» – ред.). Ось що в коментарі Громадському Схід розповів батько загиблого Сергій Шабрацький, впевнений у вбивстві сина:

«Десь в середині лютого 2015 року ми приїздили до Лисичанська на базу цієї «айдарівської роти», у нас з сином була розмова. Він сказав, що 1 лютого до них приїздили люди, назвалися співробітниками СБУ, дали мобільний телефон. На зв`язку був Мельничук Сергій Петрович (комбриг «Айдару» в 2015 році – ред.) з проханням дати письмові свідчення щодо цєї роти та Радченка Ігоря Олександровича. Син попросив у Мельничука якихось гарантій, на що отримав відповідь: «Не великий ти пан». Щось підписувати син відмовився, все що знав, він розповів цим людям. Після цього в нас і виникли підозри. За два дні до смерті, приблизно 23 чи 24 березня 2015 року, син приїздив, скидав з мобільного телефону фотографії на ноутбук. Якось зайшла розмова, він сказав: «Якщо я загину, мене вб`ють свої». Він скинув фотографію з Яківчуком Андрієм Євгенійовичем («права рука» Радченка – позивний «Яша» – ред.), Радченком Ігорем Олексанровичем і сказав: «Якщо я загину, то ці люди будуть винні в моїй смерті. <…> Згадували розмови, коли син перебував на базі в Рубіжному, потім рота передислокувалася в Лисичанськ. Тоді вже він казав: «Батьки, не думайте, що всі тут патріоти, багато тут прийшли грабувати та «віджимати».

«Тобто це перша людина, яку принаймні треба було допитати. Треба було запитати, чому так казав Шабрацький, чому він так думав, чи були для того підстави, чи була така можливість і т.д. Цього зроблено абсолютно не було. Рік слідство навіть не спромоглося зробити прості очевидні слідчі дії. Це питання, дуже велике питання як до слідчого, так і до Радченка» – каже адвокатка Євгенія Закревська.

        Ми зв'язалися з Ігорем Радченком скайпом, коли він був в Рубіжному Луганської області одразу після звільнення з-під варти. Колишній «айдарівець» розповів, що сталося того дня, коли загинув боєць його роти Дмитро Шабрацький:

«Я перебував неподалік, коли все це сталося. Щиро кажучи, навіть спершу не зрозумів, коли прозвучало кілька черг. Я подумав, що хтось розряджає автомат і випадково… Я був на вулиці взагалі, піднявся на другий поверх і там вже з’ясував, що Діма стріляв у кімнаті, де він жив. Що його спонукало до цього я не знаю, я спав в іншій кімнаті. Що там сталося вночі між ними і його побратимами я не знаю. Але коли вони вискочили, то сказали, що Діма стріляє, що відкрив вогонь у людей з його відділення…Ну а далі ви вже самі все знаєте. Ми одразу ж повідомили військовому прокурору, подзвонили в міліцію, приїхав експерт, ніхто не заходив до цієї кімнати, опитали всіх людей. Усе законно.»

Є чимало розбіжностей в резюме слідчого і деталях, які розповідали очевидці смерті Шабрацького. Один свідок каже, що автомат лежав на грудях загиблого, коли його знайшли, інший каже – позаду нього, розповідає правозахисниця Марія Томак в студії Громадського Схід. Версія слідства така, що Шабрацький приставив до горла автомат, витягнув чеку з гранати, натиснув на курок і потім вибухнула граната. Але деякі свідки вказували на те, що чули постріли вже після вибуху. В експертизі тіла загиблого говориться, що на спині Шабрацького був слід від берця, а епіцентр вибуху був позаду Шабрацького. Тобто, після вибуху він ніяк не міг впасти назад (на чобіт, в результаті чого залишився слід, як пояснює відбиток на спині слідчий), тільки вперед. І граната не могла вибухнути після пострілу, але, за словами адвокатки Закревської, ці моменти навіть не перевірялися. А проваждення закрили до надходження результатів експертизи.

Складно зараз отримати свідчення очевидців, бо вони зізнаються, що бояться, розповідає Марія Томак:

«…Час від часу поверталися до цієї справи, щоб зв’язатися з бійцями, і жодна людина не захотіла говорити публічно, якось це коментувати. Навіть на рівні позивного. Вони всі бояться і всі прямо вказують, що бояться свого колишнього командира. Мені здається, що це підозріло. І після того як почалася інформаційна хвиля щодо Ігоря Радченка почали з’являтися додаткові факти у фейсбуці, які проти Радченка і роти, але після рішення апеляційного суду і звільнення з під варти автоматично ці люди сказали, що ні. <…>

Мені прямо говорили, що страшно. Вони просили видалити свої пости і не згадувати надані раніше коментарі, просили не згадувати їх. Це відбулося буквально ввечері після звільнення Радченка. Ця вся інформація, точніше більшість її, була надана військовій прокуратурі. Як на мене, це саме інформація про яку говорить 177 стаття КПК («Мета і підстави застосування запобіжних заходів» – ред.), яка говорить про ризики, коли людину відпускають. Я розумію, що ми не можемо пред’явити підозру, але після того як принесли інформацію в дзьобику і дали її військовій прокуратурі її не використали».

За словами правозахисниць, Ігор «Рубєж» Радченко фігурує ще в кількох випадках щодо «небойових» завдань бійців батальйону «Айдар», зокрема викрадення людей. Але місцева поліція не може розслідувати ці справи, бо, за словами Закревської, «Айдар» має авторитет у Луганській області через зв’язки з місцевою «мафією»:

«…Нам говорили місцеві правоохоронці, що вони не те, що не розслідують злочини «Айдару», а що у них з ними бувають інколи навіть перестрілки і максимум на що вони можуть розраховувати, це сказати їм «давайте ви звідси підете, передислокуєтесь і таким чином ми уникнемо проблем». <…> поліція в принципі потенційно не може цим займатися. Особливо з огляду на місцевий контекст і ті сигнали, які маємо конкретно в контексті цієї справи з тією ротою, умовно кажучи «лисичанською», її можливих зв’язків з місцевими олігархічними колами. Я кажу про Сергія Дунаєва (депутат Верховної Ради від партії «Опозиційний Блок», якого пов’язують з підтримкою та фінансуванням бойовиків у 2014 році – ред.) і, звісно, є ряд ознак, які на це вказують. Наприклад, захоплення ТРК «Акцент».

Тодішні співробітники лисичанського телеканалу «Акцент» розповідають, що в 2014 році вже після звільнення міста від бойовиків, відбулося захоплення будівлі телерадіокомпанії і, за словами очевидців, в ньому брали участь бійці «Айдару» і там був присутній Ігор Радченко:

«Так він брав участь. Коли я давав свідчення як потерпілий, казав, що він приїздив, що це були його бійці. Безпосередньо в захопленні він участі не брав, але приїздив звільнити своїх бійців, коли вже потім їх правоохоронці взяли в коло. Він їх забрав із собою. Він говорив, що це його бійці. Бійці були в балаклавах, єдиний, кого ми упізнали, це був на той час помічник народного депутата Дунаєва Байрамов Євген» – в ефірі Громадського Схід скайпом розповів Олександр Кобзар, журналіст, який у 2014 році був волонтером при уповноваженому керівника АТО в Луганській області, який керував тоді «Акцентом».

Пояснює, що на його думку такий інтерес до каналу «Акцент» був через вибори, які наближалися.  Вже через три дні офіційно був призначений директор ТРК «Акцент», офіційно і законно передали обладнання і приміщення власникам.

Докази, дані та свідчення, отримані протягом року, правозахисниці передали до військової прокуратури. Щоправда не всю інформацію прийняли, та й результату досі немає, каже Закревська. Чисельні офіційні звернення, клопотання щодо поновлення розслідування теж безрезультатні, як і похід до військового прокурора Анатолія Матіоса.