«Ветеранам теж хочеться займатися сексом»: як повернутися до інтимного життя після поранення

«Усі ним займаються»

Із 32-річним Родіоном Тристаном ми зустрічаємось у Veteran Hub у Києві. На правому оці у ветерана пов'язка. Поки він дійшов до офісу організації, йому незнайомці на вулиці двічі нагадали про його поранення. Діти кричали: «Одноокий!», а молодь: «Привіт піратам Карибського моря!» Саме таке ставлення людей гальмувало його реабілітацію.

«Усе-таки найскладніше (може, це прозвучить трішки інфантильно) — це проблема не в мені. Наріжний камінь — це пропрацювати впевненість у собі і прийняти себе, але це досить важко зробити, коли тобі тицяють у твоє каліцтво і вважають людиною другою сорту. Я із собою знайшов гармонію і баланс, а основна проблема — це у сприйнятті суспільством», — каже Родіон.

Тристан пішов на фронт із Добровольчим українським корпусом 2015 року. Його поранило під час бою на шахті «Бутівка». Він втратив око, а на обличчі залишилися сліди. На початку повномасштабного вторгнення Родіон знову пішов воювати. Цього разу — у складі 72-ї бригади. Невдовзі його відправили на ВЛК і визнали непридатним до служби. Нині він працює юристом, а нещодавно став учасником дослідження Veteran Hub про труднощі, з якими стикаються ветерани, коли намагаються повернутися до сексуального життя після поранення.

«Тема сексу в нас у принципі вважається табуйованою. Себто про нього не розмовляють, усе це важається таким “хихоньки та хахоньки”, тільки прикривати рота і відводити погляд. Другий аспект — у нас є категорія людей, які віддали своє здоров'я, захищаючи Україну, і вони стикаються із цілою низкою проблем», — міркує Родіон.

Йому самому довелося заново усвідомлювати свою сексуальність.

«Коли в тебе понівечене обличчя і права сторона фактично зібрана по шматках і вся у шрамах, то важко сприймати себе так, що я досі привабливий. Але коли ти перестаєш сам заганятися, ситуація значно покращується. Для мене повторне усвідомлення власної сексуальності було через те, що в мене лишилася досить сексуальна ліва сторона обличчя і харизма».

Ветеран каже, що його проблеми були радше психологічними і потребували роботи із самооцінкою. А от військовим, які втратили кінцівки, повернутися до сексуального життя буває складніше.

«Це нормальна складова здорових стосунків, — говорить Родіон про важливість сексу. — Усі ним займаються. Ветеранам війни, які віддали частку свого здоров'я за Україну, теж хочеться займатися сексом. При цьому можуть виникати різні перепони як психологічні, так і фізіологічні. Іноді може бути незрозумілим, як існувати в новому стані».

В Україні про секс після поранення інформації небагато, а досліджень і розуміння цієї сфери — тим паче. У Veteran Hub — мережі підтримки воїнів і їхніх близьких — запустили платформу про сексуальне життя воїнів після поранення Resex та провели власне дослідження.

«Коли прокинувся після операції, я одразу перевірив статеві органи»

Наскільки часто у військових виникають проблеми із сексом після поранень — питання, найімовірніше, риторичне, адже медичної статистики ніхто в Україні не веде. Дослідження Veteran Hub хоч і нерепрезентативне, та дає змогу зрозуміти проблеми, з якими стикаються бійці після поранення. Дослідники записали та проаналізували 37 інтерв'ю з пораненими військовими, ветеранами і ветеранками та їхніми партнерами і партнерками.

«Так, ми не можемо говорити про поширеність цих явищ, але ми можемо точно робити узагальнення і дивиться на тенденції, формувати гіпотези, спостерігати певні явища», — пояснює головна дослідниця проєкту Ольга Фокаф.

Один із таких висновків — важливість сексуального життя для добробуту і реабілітації військових після поранення.

«Коли прокинувся після операції, я одразу перевірив статеві органи: на місці — хух! Я знову їжджу воювати та купив протиуламковий фартух, щоб пах прикрити. От якби ноги відірвало — я б із цим міг жити, але статевий орган треба, щоб був цілий. От аби і ноги були цілі, і статевий орган. Моєму другові просто уламок у яєчко попав… Це, блін, просто звучить боляче. Він зміг зробити дитину, і сексуально живе, але сам факт. А комусь так не щастить. Усе», — розповів один із військових, який узяв участь в анонімному дослідженні Veteran Hub.

Після отримання травми військові вчаться жити в новому тілі та можуть переосмислювати те, як вони його сприймають.

«Коли людина відчуває постійний біль, це, звісно, впливає на те, як вона почувається, на інтенсивність бажання, на фізичну можливість займатися сексом звичним способом. А якщо це вже неможливо (йдеться про звичний спосіб — ред.), а людина ще не знає, як це краще робити, це впливає на зниження (сексуального потягу — ред.), пригнічення тощо. Коли в нас щось болить — скажімо, зуб — ми точно не щасливі люди, ми не хочемо звичних речей, ми хочемо, щоб цей біль закінчився. Є такі травми, які пов'язані з хронічним болем. Із цим треба вчитися жити, треба проходити психотерапію», — пояснює психологиня методу КПТ, засновниця організації «Вільний Вибір» Тетяна Руденко.

Якщо військовий сприймає свою травму як щось, що назавжди унеможливлює щасливе життя, повернутися до стосунків йому буде важче.

«Тоді людина відчуває і відповідно щось робить або не робить, щоб це життя покращилося: не пробує вести активне життя, відкидає від себе близьких людей, бо вважає, що вона ніби така неправильна. Відповідно, тоді можливість побудови стосунків, зокрема інтимного життя, також зменшується», — каже Руденко.

Впливає також і наявність розладів — депресивного, тривожного, посттравматичного, які можуть мати ветерани. Утім, дослідження Veteran Hub не дає однозначної відповіді на запитання, як часто травма знижує самооцінку. Деякі військові справді вважали себе менш сексуальними. Натомість Родіон Тристан переусвідомив свою сексуальність, і впевненість у собі допомогла йому знову почуватися привабливим.

«Моя сексуальність, мабуть, базується не тільки на тому, як виглядає цілісно моє обличчя. І відповідно це стало поштовхом до того, щоб я за досить короткий період налагодив своє сексуальне життя. У моєму випадку в мене більше мало бути проблем психологічних, тому що фізіологічні — у мене відсутнє око і вада зору — не такі критичні для статевих зносин, а враховуючи, що я ношу пов'язку, це додає амплуа загадковості та приховує шрами», — розповідає ветеран.

Що цікаво, партнерки поранених відзначили в цьому дослідженні, що не стали вважати своїх партнерів менш сексуальними. Лише деякі респондентки під час реабілітації сприймали партнера як людину з пораненням або як «іще одну дитину», а не як сексуального партнера.

«Сказали займатися сексом, але ніхто не сказав, як»

Деякі респонденти дослідження займалися сексом уже у шпиталі, і дисфункція виникла пізніше, а в когось повернення до інтимного життя зайняло багато часу.

«Колись перегляд порно викликав емоції. Зараз — ні. Немає потреб», — відзначив один із військових, який скаржився на зниження лібідо.

Деяким, навпаки, хотілося сексу навіть більше.

«Не зменшувалося (лібідо — ред.), а радше збільшувалося, бо організм відчував загрозу життю. Як правило, він активізує функцію продовження роду. Тобто воно збільшується апріорі. Так, хотілося більше. Але це якщо говорити про той період після поранення, коли я вже був у більш-менш притомному свідомому стані, тому що коли ти постійно під знеболювальними або під наркозом, взагалі не думається ні про що. Ти в такій собі фрустрації. А в більш-менш притомному стані воно активізувалося», — розповів учасник дослідження.

Дослідники виділили перехідний період, коли військові та їхні партнери і партнерки заново пізнавали тіло та інтимні стосунки. Хтось у цей час експерементував, інші — хвилювалися через кожну деталь або не одразу отримували задоволення від сексу.

«Не можна говорити про те, що поранення — це тавро чи хрест на стосунках. Ми бачили множинність досвіду у різних респондентів по тому, як вони повертаються (до сексуального життя — ред.). Навіть люди, які мали ампутації нижніх кінцівок казали, що це не є для них перепоною. Єдине, що змінюється — фізична доступність, мобільність у позах», — каже Ольга Фокаф.

Авторка дослідження припускає, що секс погіршився у тих пар, де один із партнерів нещодавно отримав поранення і досі не пристосувався до нового стану. Серед причин самі військові найчастіше називали свій психоемоційний стан, а їхні партнерки — зниження різноманітності, ініціативності з боку партнера. Обидві групи говорили й про фізичні обмеження, пов'язані з пораненням.

«Мені дуже заважала ця конструкція в руці, ці бинти, пластирі, шви — це все у крові. Ця штука, по-перше, мені не сподобалась. По-друге, вона мене постійно відволікала. По-третє, вона боліла. Я більше концентрувався саме на пораненні. Я не хотів показувати поранення дівчині і намагався цю руку відсувати. Ну і плюс постійно відволікало, коли вона щось зачіпала. Це було просто дуже боляче. Я сприймав себе без цієї кінцівки. Себе я сприймав ок. А от окрему частину тіла — ні. Менше до неї повертався», — розповів військовий.

У частини опитаних лібідо відновлювалося, у декого — ні. Проте все ж більшість респондентів говорили про те, що секс став кращим або принаймні не погіршився. А також описували, що після сексу почали уважніше прислухатися до свого тіла.

«Як потяг одне до одного, ще більша близькість під час сексу. І, думаю, за цей час ми трохи звикли одне до одного, краще вивчили, хто і що любить. Саме через це якість сексуального життя, мені здається, зросла. Тобто став більш такий, enjoyable процес. Ми стали більшу увагу приділяти її оргазму», — поділився своїм досвідом військовий.

Родіону Тристану, як і більшості ветеранів, доводилося самому вчитися, як повертатися до інтимного життя після поранення: у шпиталях із ним про це ніхто не говорив і не давав жодних рекомендацій.

«Із боку державних інституцій станом на сьогодні є досить слабка ініціатива щодо психологічної підтримки, реабілітації, рекреації військовослужбовців. Тим більше до теми сексу вона й близько не наближається. Наші військові дуже часто лишаються сам на сам зі своїми проблемами», — каже Родіон.

Інші військові теж відзначали, що їм не вистачає розмови про секс із медиками.

«Сказали займатися сексом, але ніхто не сказав, як. Якщо ми говоримо про технічну частину, вона має велике значення. На жаль, це хлопці передають із вуст в уста», — розповів військовий.

«Найголовніша порада — це пробувати і не здаватися»

Більшість учасників дослідження адаптувалися до змін у сексуальному житті за шість місяців. Респонденти відзначили, що повернутися до сексу їм допомогла довіра у стосунках. Родіон Тристан на власному досвіді рекомендує пораненим прийняти себе і працювати над власною впевненістю. А їхнім партнеркам радить:

«Згадайте, чому ви почали свої стосунки із цією людиною, за що вона вам подобалася, чому ви з нею раділи, і зрозумієте, що перед вами та сама людина. Та людина, яка була з вами раніше, нікуди не зникла: вона перейшла у трішки інший стан, вона не стала гіршою. Просто прийміть її».

Veteran Hub розробив посібники з рекомендаціями для військового/ветерана, а також для військової/ветеранки про те, як після поранення повернутися до сексуального життя. У них можна знайти детальні поради: від того, як відродити стосунки у парі, до того, як правильно обрати іграшки чи пози для сексу залежно від травми.

«Нічого не змінюється. Якщо тобі не відірвало статеві органи, то, по суті, нічого не зміниться, все буде ок», — сказав один з учасників дослідження.

Матеріал створений за підтримки «Медиасети»