Волонтери затикають дірки: як працює Фонд Сергія Притули

Фонд Сергія Притули в 14 регіонах запустив Центри готовності цивільних. У них навчають базових навичок вогневої підготовки, тактичної медицини та поведінки в критичних ситуаціях. Загалом інспектори, переважно військові з бойовим досвідом, проводять понад 20 видів тренінгів. Проєкт конкретно для цивільних — на підвищення рівня підготовки людей до життя в умовах війни; визначення, яка саме військова спеціалізація найбільше підходить у разі мобілізації; отримання навичок для участі в партизанському русі.

Ми поговорили з керівником військового напрямку Фонду Сергія Притули, Романом Сініциним, про роботу організації. Про види та кількість техніки, яку закуповують нині, претензії щодо відкритості звітів фонду і плани Сергія Притули на політичну кар’єру — в інтерв’ю hromadske. 

Як змінилися заявки від військових із настанням холодів? Чого просять найбільше?

Загалом генератори та буржуйки. Більше просять приладів з тепловізійною оптикою. Ще EcoFlow — станції, в яких можна заряджати рації, що сідають після 16-18 годин роботи.

Які генератори просять військові? 

Залежить від завдань. Зараз у процесі контрактування маємо 70-кіловатний генератор. Це для тимчасового пункту управління бригади. Він займає площу мікроавтобуса. Якщо на позицію чи спостережний пункт, то невеликі — 1,5-2 кіловати, щоб заряджати рації, планшети. Ми купуємо дизельні та бензинові. Дизельні дорожчі. Та з огляду на те, що ЗСУ «на солярці», частіше, звісно, просять дизельні.

Чи є зараз на передовій проблеми із забезпеченням зимовим одягом та взуттям?

Проблеми з зимовою формою та спорядженням є, але вони епізодичні. Міноборони контрактує доволі великі об’єми, і від міжнародних партнерів надходить допомога. Можливо, десь несвоєчасно. Взагалі ми не займаємося спорядженням. У квітні ухвалили рішення не купувати тактичне спорядження, одяг, взуття. Замість цього — сконцентруватися на важливіших, на нашу думку, речах.

То що саме в пріоритеті?

Техніка, яка дозволяє на тих чи інших ділянках фронту змінювати перебіг війни. Це зв’язок, нещодавно закупили партію на 990 рацій. А ще безпілотники, транспорт, оптика — все те, що дорого коштує. Тобто «очі» та мобільність наших воїнів. Маневровість — одна із запорук успішного ведення війни. Прохідна і швидка гусенична чи колісна техніка на полі бою вирішує дуже багато завдань.

Мобільні групи з протитанковим легким озброєнням — з СПГ чи «Джавелінами» — надзвичайно ефективні. Приїхали, відпрацювали і звалили. Автівки також необхідні, щоб перевозити поранених. Тому ми активно вкладаємось і контрактуємо транспорт у режимі нон-стоп. З березня — приблизно 850 машин. Це переважно вживані автомобілі з Європи. Туди ж ми зараховуємо багі, різні квадроцикли. Думаю, що скоро дійдемо до тисячі одиниць такої техніки.

Крім того, закуповуємо досить дорогі БПЛА. Вони можуть коштувати від 20 тисяч доларів за комплекс. PD-2, наприклад, може коштувати 1 млн 300 тисяч.

Усі комплекси БПЛА вкрай необхідні, щоб артилерія завдавала вогневого ураження. Як ствольна, так і реактивна. Ми потужно допомагаємо окремим артилерійським бригадам (у нас таких є чотири чи п’ять) і ракетно-реактивним. Раніше в них були «Смерчі», а зараз там HIMARS. Не тільки з «пташками», а й із транспортом теж.

Особливо любимо допомагати артилеристам, тому що ефективність їхньої роботи відразу помітна. Так само як і підрозділам зенітно-ракетних військ. Бо одна ракета, збита мобільним екіпажем, якому ми дали пікап чи «Старлінк» — це десятки чи сотні врятованих життів.

Як відбувається процес закупівель? 

Ми щотижня проводимо наради. Базуючись на запитах підрозділів, збільшуємо обсяги тих чи інших закупівель. «Мавіки» та генератори закуповуємо нон-стоп. Зараз 200 генераторів у процесі контрактування, ще стосовно 400 тривають переговори.

Ми завозимо спорядження хоч у Бахмут, куди завгодно, і віддаємо в руки. Щодня закриваємо понад десять заявок.

Також комплектуємо аптечки, медичні рюкзаки. Ще один напрямок — інструктажі. Якщо є запит на 100-200 аптечок, тоді наші інструктори їдуть на полігон і вчать військових ними користуватися. Це може зайняти кілька днів. І тоді вже віддаємо партію на підрозділ. Робимо так, тому що для ненавченого військового ця аптечка не матиме великого сенсу.

Іноді в коментарях у соцмережах ваші критики пишуть, що нібито Фонд витрачає гроші не на те, що потрібно.

Ми закуповуємо те, що нас просять військові. Комунікація з військовими у нас на рівні батальйону, бригади, іноді — роти.

З Міноборони маємо тісний контакт. Вони можуть вказати на певні потреби. Історія з гусеничною технікою — це запит Міноборони. Історія з супутником — це запит Міноборони.

Не можу не запитати про роботу супутника. Який фідбек від військових щодо нього? 

Найкраще про це скаже статистика, яку опублікувало нещодавно ГУР МО. Кількість виявлених цілей вимірюється тисячами. Взагалі ми досить тісно співпрацюємо з розвідкою. Допомагаємо величезній кількості їхніх підрозділів, Kraken славнозвісний — серед них. Надаємо техніку, БПЛА.

Наскільки вагому частку потреб ЗСУ перекривають волонтерські фонди? 

Я б не переоцінював вклад волонтерських фондів. Звісно, багато чим допомагають, але в розрізі закупівель Міноборони та допомоги міжнародних партнерів — йдеться про якісь відсотки. Волонтерські фонди затикають дірки. Умовно, Міноборони не може контрактувати ті ж самі «Мавіки», а це ледь не основний засіб спостереження на фронті.

Чому не може? 

По-перше, вони не стоять на озброєнні, а по-друге, це китайська компанія, і там свої складнощі з їхньою політикою.

Критики також закидають, що Фонд немає підзвітності. Нещодавно була дискусія щодо цін на бронетранспортери Spartan.

Ми привеземо й усе покажемо. Це не процес, який триває тиждень.

На сайті Фонду немає звітності щодо всього, що ви закуповуєте. Чому так?

На сторінці Фонду у Facebook ми публікуємо звіти про доставлення на ті чи інші напрямки, роди військ — з вартістю закупленого та кількістю. Щодо сайту — він зараз у процесі. Це буде в майбутньому.

Інформація в соцмережах не систематизована, тому її важче оцінити.

Розумієте, Фонд будується «з коліс», і всі ці процеси налагоджуються. До 24 лютого ми займалися здебільшого гуманітарними проблемами. Звітність на сайті буде вже незабаром. Вона стосуватиметься всього, що ми закупили від початку війни.

Притула і Стерненко разом зібрали 352 мільйони на дрони-камікадзе. Сам засновник Фонду пообіцяв: бавовни буде багато. На що пішли ці гроші? 

Кошти, які ми збирали на помсту, вже працюють. Ми законтрактували 50 дронів RAM II з наземними станціями за трохи більш як 100 млн грн. Борти вже передаються підрозділам.

На 252 млн грн ми обирали «варіанти», якими українські військові робитимуть помсту русні. Вони всі українського виробництва. Коли матимемо можливість, ми публічно розкажемо про результати їхньої роботи.

Ви маєте юридичну освіту і є керівником мілітарного напрямку Фонду. Це ж, певно, вимагає доброї обізнаності з технікою. Як ви до цього прийшли?

Здебільшого я виконую менеджерські функції. У нас є ціла низка спеціалістів у своїх вузьких нішах. Люди, які займаються ремонтом трофейної техніки. Ми вже більше ніж десять танків полагодили. Є люди, які займаються цифровим зв’язком. На кожному з напрямків у нас є фахівці з величезною експертизою і досвідом.

Я займався військовим волонтерством із 2014-го до 2016 чи 2017 року. І так склалося, що знову повернувся — з початком широкомасштабної агресії. Базову експертизу я маю, але на кожен напрямок у нас є люди, які справді розбираються. Мені доручили займатися військовим напрямком через мої контакти з попереднього досвіду волонтерства. Я знаю багатьох комбатів, комбригів.

Один із напрямів роботи Фонду — ремонт трофейної техніки. Чи правильно я розумію, що держава не справляється з цим?

Ні. Держава значну частину ремонтує, але насправді затрофеїли дуже багато різної техніки. Особливо після наступу на Харківщині з’явилося безліч запитів від військових на кшталт: «У нас тут є два танки, допоможіть із двох зробити один». Ми знайшли підприємства, де цю техніку «ставлять на ноги», і потім нею вже успішно воюють із росіянами.

Я собі уявляв, що підприємства, які можуть займатися чимось подібним, мають бути частиною оборонно-промислового комплексу. 

У нашому випадку одне з підприємств, яке зараз ремонтує танки Т-64 чи Т-72, до повномасштабного вторгнення ремонтувало трактори, тепловози. Тобто лише цивільну техніку. За час війни вони нормально навчилися це робити. Ремонтувати військову техніку не так уже й складно. Принцип той самий, тільки є своя специфіка.

Як ви співпрацюєте з іншими фондами, наприклад, із «Повернись живим»? 

Мета нашого фонду й усіх інших — допомогти ЗСУ вбити якомога більше росіян. І всі колективно цим займаються. Із «Повернись живим» та іншими великими фондами ми координуємося щодо передавання майна в ті чи інші підрозділи. Тобто звіряємо годинники, ділимось інформацією про те, куди що передали, аби з найбільшою ефективністю розподіляти ресурси.

Ви досить близько спілкуєтесь із Сергієм Притулою. Ми пам’ятаємо, що до війни створювалася партія. Чи є зараз певні плани щодо майбутньої політичної діяльності?

Виграймо війну спочатку. Зараз про політику не розмовляємо взагалі. Ні Сергій, ні ми з ним. Це питання не на часі. За найгіршого сценарію ми можемо втратити державу. Тож працюємо, аби цього не відбулося. Потрібно працювати максимально, щоб це була історія про перемогу. Перемога — розвал росії як імперії. Коли це станеться, ніхто не знає. Можливо, за кілька років, а можливо й через місяць.

Голова ГУР МО Кирило Буданов казав, що до кінця весни можемо зайти в Крим. 

У мене менше оптимізму. Я постійно спілкуюся з командирами військових підрозділів. Не все так добре, як багато кому здається. Є низка проблем з особовим складом, з комплектацією. Ці проблеми подекуди великі. Я кажу про втрати насамперед. З озброєнням є проблеми, але ж основне — це люди. Якщо так триватиме далі, з такою ж інтенсивністю, то очевидно, що й нам потрібно буде проводити додаткову мобілізацію.