Бригадна генералка Дженні Каріньян — жінка з найвищим званням у Збройних Силах Канади. Вона брала участь в операціях на Близькому Сході, зокрема, під час конфлікту між Сирією та Ізраїлем за Голанські висоти, в Афганістані, у Боснії. Генералка виховує чотирьох дітей, захоплюється танцями. У канадській пресі її призначення та роботу охрестили «ефектом Дженні».

Чи справді сьогодні жінки можуть, як запевняють у популярній літературі, «мати все» — кар’єру, особисте життя, родину. Та чи треба усім жінкам обов’язково «мати все»? Про рівність, рольові моделі, різноманіття, політичне та особисте — у новому проекті Ангеліни Карякіної «Дорогенька моя». У першому випуску — про рівність в армії, жіноче та чоловіче лідерство серед військових, про силу та материнство.

Ви — жінка з найвищим званням у Збройних силах Канади. По всьому світу, і особливо в Канаді, ви багато говорили про свою роботу, звання, а також про гендерну нерівність. Та в одному з інтерв'ю ви казали, що хотіли б мати більше часу на свою роботу, на те, щоб її виконувати, про неї думати і говорити, а не про гендерні питання. Здається, що для багатьох жінок на керівних посадах це така подвійна робота — з одного боку, робити свою безпосередню роботу, з іншого постійно порушувати гендерні питання. Як ви до цього ставитеся?

Думаю, це наша відповідальність — говорити про наше життя і спостереження. Фактично, це змусило мене глибше замислитися над тим, що я роблю. Ми так сильно фокусуємося на самій роботі та управлінні, що іноді забуваємо відійти на крок і подивитися на речі з боку, пояснити, чому все відбувається саме так. Ці зобов'язання змусили мене пильно поглянути на те, що я роблю. Думаю, це стало мені у нагоді — мені, моєму керівництву і тому, як я працюю зі своїм формуванням, із колегами.

Бригадна генералка Збройних Сил Канади Дженні Каріньян під час інтерв'ю Громадському, Київ, 18 лютого 2019 року
Фото:

Громадське

Як до вашого звання ставляться в Канаді, зокрема, у вашому оточенні? Чи досі як до чогось екзотичного?

Гадаю, це привертає увагу, тому що я таки справді перша жінка у цьому званні. Сподіваюся, з часом це стане нормою, і ми звикнемо до жінок на керівних посадах в різноманітних професійних сферах.

Важливо усвідомити, що все колись відбувається вперше, і врешті-решт стає нормою. Це також дозволить мати рольові моделі. От я би хотіла мати кілька жінок, які були б для мене моделлю поведінки. Їх не було. Проте у мене були неймовірні чоловічі моделі, я за це неабияк вдячна. Але це може бути і по-іншому. Ідея різноманітності військової сили робить її навіть сильнішою, тому що тоді можна перейняти навички, можливості і приклади різноманіття.

Наскільки вирішальним стало те, як ваші батьки до вас ставилися, як виховували, які давали можливості, щоб обрати військову кар'єру?

З одного боку, завжди потрібен хтось, хто скаже тобі: слухай, ти можеш зробити це — щось почати, посадити насіння, так би мовити, адже це про усвідомлення своїх можливостей.

На початку моєї кар'єри, щоразу, коли я отримувала нову посаду, я ставила собі питання: я ж цього не можу зробити, нащо тоді вони просять мене? Але мені відповідали: ні, ми знаємо, що ти з цим впораєшся, просто піди, зроби і повернися. Тоді я це робила і усвідомлювала: вау, я це можу. Тоді я переходила до наступного виклику і усвідомлювала: вау, так я і це можу! Ось саме так ти з часом вибудовуєш впевненість у собі. Мені завжди щастило зустрічати людей, які мене підтримували. Вони нейтралізували тих, які в мені сумнівалися лише через те, що я жінка.

Бригадна генералка Збройних Сил Канади Дженні Каріньян (в центрі), 16 лютого 2019 року

Скільки перешкод ви мали у своїй військовій кар'єрі? Якими вони були?

Головна перешкода, з якою я стикаюся протягом всієї кар'єри, — це сприйняття, певною мірою стереотипи. Їх три головних. Перша — що жінки слабкі, у них замало сили для армії. Друга — жінки невправні в бою, вони не підходять. Третя — ти не можеш бути солдатом і мамою одночасно.

Я завжди питала: а чому я маю обирати між армією та материнством, якщо моїх колег-чоловіків про це ніколи не питали? Здається, я досить непогано пораюся зі своїми обов'язками, а ви мені зараз кажете, що я маю дітей і більше не можу бути професіоналом. Для мене це було щось непослідовне.

Те ж стосується сили. Існує багато форм сили. Не всі чоловіки мають однакову силу, і жінки теж не всі однакові. У всіх різні фізичні можливості. Але ми завжди звертаємо увагу на жінок, кажемо, що вони слабкі і не можуть впоратися з роботою. Але я цього не побачила ані на полі бою, ані під час операцій в Афганістані чи в Боснії. В реальності я цього не помітила. Знову ж таки, ці аргументи дуже незв'язні.

Зрештою, вони придатні для бою. Бій — це просто практика, вправа, вчення, які ви повторюєте. Контактний бій — це вправи, треба вчити і практикувати їх знову і знову. Управління зброєю — це теж просто практика. Тож тренуйся, і все буде гаразд.

Які ваші сильні сторони? Ви казали, що вони різняться.

Я не супергерой, не диво-жінка, я не найшвидший бігун і не віджимаю 180 кілограмів, лежачи. Однак я дуже стійка до стресу, втоми та до того, з чим ти можеш зіштовхнутися, коли відправляєшся на операцію на багато днів. Коли додаєш стрес, погодні умови: спека, мороз, ворог, стосунки між людьми вирівнюються. Коли всі стомлені, раптом всі стають рівними.

Цікаво, що всі речі, які ви щойно згадали, в багатьох країнах вважають причинами, чому жінки таки не можуть працювати спецпризначенками — стрес, утома, фізичні навантаження. Чому це й досі так?

Це пов'язано зі сприйняттям ролі жінок у суспільстві. Ось це сприйняття, ніби жінок треба захищати, що вони слабкі, не можуть впоратися самостійно, їм потрібен захист, щоб щось зробити. Я думаю, це пов'язано з тим, як ми сконструювали ролі жінок та чоловіків у суспільстві.

Історично чоловіки йшли на війну, а жінки залишалися вдома. Та знову ж таки, говорячи по силу — те, що відбуватиметься удома, вимагає великого фізичного навантаження. Усвідомлення того, що ролі чоловіків та жінок сконструйовані і саме так і сприймаються — думаю, це пов'язано з цим.

Бригадна генералка Збройних Сил Канади Дженні Каріньян під час інтерв'ю Громадському, Київ, 18 лютого 2019 року
Фото:

Громадське

Ви казали про вибір між армією та материнством, із яким зіштовхуються багато жінок-військових. У вас четверо дітей. Як ви дійшли вашого вибору — бо ж ви таки і мати, і генералка.

Для мене родина завжди була вкрай важливою. Я ніколи навіть не думала про те, що у мене не буде родини. Та це дуже цікаво, тому що це питання завжди ставлять жінкам. Моїх колег-чоловіків про це ніколи не запитують. Куди б вони не пішли, ніхто в них не питає: як ви знаходите баланс між сімейним життям і роботою? Це тягар, який завжди накладався на жінку.

І тут раптом ми стаємо менеджерами вдома та на роботі одночасно, хоча насправді будь-який військовий має відповідальність перед своїми дітьми. Це додаткове зобов'язання — доглядати за дітьми, і ця відповідальність ділиться на двох.

Мені подобається думати, що те, що є у мене вдома, — це команда, яка піклується про родину, і я також маю команду на роботі. І я б ніколи не могла робити те, що відбувається у мене вдома, сама. Мій чоловік відіграє велику роль удома, поки мене немає протягом 10-11 місяців. Він сам з усім порається, маючи власну роботу і виховуючи дітей. Це справді відповідальність, розділена між двома батьками.

Але крім родини, для жінки виникають ще і фізичні виклики. Маю на увазі 4 вагітності, грудне годування. Як ви впоралися з цим, будуючи військову кар'єру? Як балансували між роботою, яка вимагає дуже багато, часто фізично забирала вас від дитини?

Вагітність — це не хвороба. Це пов'язано із самодисципліною — тримати себе в формі і дбати про здоров'я. До вашого стану треба додавати фізичні навантаження. Я тренувалася протягом всіх своїх вагітностей, а щоб відновитися після них виконувала інші вправи. Так ви повертаєтеся до попередньої форми. От якщо ви вивихнете собі щось, виконуватимете спеціальні вправи. А щойно функція відновиться, повернется до звичного життя.

Для мене це працює так само і з вагітністю. Коли я годувала дітей, я брала їх з собою на тренування, тому що я не хотіла припиняти годування. Я телефонувала своїй мамі, вона приходила, і під час перерви я годувала дитину, а потім поверталася до тренувань. І ніхто не здогадувався — думали, що я вийшла на перекур. Просто треба навчитися жити зі своїм станом. Повернення у форму після вагітності — це просто переналаштування вашої програми тренувань.

Чи було колись це перешкодою у кар'єрі — відлучатися на певний час чи бути вагітною? Чи забрало це у вас певні можливості, участь в якихось операціях, скажімо? Щось, що ви робили б, якби були чоловіком.

Коли я починала працювати, політику щодо вагітних лише запроваджували. Звісно, люди думали — вона вдома, тому її щорічна оцінка не буде такою гарною, якою могла бути, якби вона постійно була тут. Я боролася з цією ідеєю, я не вважала, що ставитися так до жінок, які повертаються з декрету, справедливо. Фактично, я боролася з системою, щоб змінити її. Зробила маленьку зміну — і це допомогло всім жінкам після мене, адже вони через це вже не проходитимуть.

Вам це вдалося?

Я сподіваюся. Та ви не можете змінити все в одну мить. Потрібен час. Нині ми вже пройшли довгий шлях, але досі маємо працювати над цими проблемами.

Бригадна генералка Збройних Сил Канади Дженні Каріньян під час інтерв'ю Громадському, Київ, 18 лютого 2019 року
Фото:

Громадське

У вас багато хобі. Ви кажете, що одне з ваших найулюбленіших занять — танці. Ви були танцівницею у дитинстві, і тепер це стало вашим хобі, регулярними вправами. Подейкують, що ви «запровадили» танці в армії. Вам удалося зробити так, щоб ви і ваші товариші по службі могли займатися танцями?

Так. Ми навчали наших кадетів у військовому коледжі соціальних навичок і комунікації. Я маю на увазі стосунки між чоловіками та жінками — як правильно себе поводити. Для мене інструмент соціальних танців був чудовим інструментом для практики. Звісно, коли ти кажеш хлопцям: так не можна поводитися, треба робити ось це, через певний час вони перестають тебе слухати. Тому практика — найкращий метод навчитися. Саме тому запровадили соціальні танці у нашу програму для кадетів.

Ви й досі танцюєте?

Танцюю. Танці завжди були моїм захопленням. Тут є дещо схоже з армією — це правильний баланс між силою та дисципліною, і саме це дають танці.

І спонтанне мислення чи можливість приймати спонтанні рішення? Це я просто намагаюся зрозуміти, що схожого є між армією і танцями. Є таке словосполучення, яке вживають у канадських медіа, «ефект Дженні». Що він означає?

Я думаю, що вони шукали когось, схожого. Думаю, це використали в контексті вербування. Питання: як ми наймаємо жінок? Чи робимо ми військову кар'єру можливою для жінок? Коли я була дитиною, я ніколи не думала про армію, як про можливу кар'єру.

А як ви там опинилися?

По всіх жінках, яких я зустрічала на різних форумах, я бачила, що вони ніколи не розглядали армію як можливу кар'єру. Ми дивимося багато воєнних фільмів, супергеройських, але там ніхто не виглядає як я. І у тебе просто не виникає думки, що це може бути варіантом для тебе. Саме тому єдина кар'єра, яку я розглядала, — кар'єра танцівниці. І лише після зустрічі з кимось, хто вступив до військової академії, я сказала: хм, можливо, мені б це сподобалося? Я напевно спробую, адже це виглядає цікаво з точки зору спорту, лідерства, академічного ступеню, інженерного ступеню, і це виглядає як виклик. Це щось, що більше за мене. Внесок до захисту моєї країни був чимось, що було більше за роботу заради зарплати. Саме так я туди потрапила і почала цим займатися вже за рік. У мене ніколи не було плану стати генералом.

Бригадна генералка Збройних Сил Канади Дженні Каріньян з українськими військовими, 20 лютого 2019 року

Як ви самі ставитеся до цього факту? Як до особистої перемоги? Що це для вас означає? День, коли ви отримали звання. Як це було?

Думаю, так. Це просто був наступний крок. Я дуже добре розуміла, що це означає в сенсі відповідальності. Звісно, твоє портфоліо вмить значно розширюється. Та я була дуже добре підготовлена, натренована, мала змогу отримати різний досвід. Мені було дуже комфортно зануритися в це.

У вас була дуже цікава думка про різницю між асиміляцією та інтеграцією — коли у стиль керівництва інтегрують різні моделі. Є стиль управління який сприймається як маскулінний, а є той, що називають жіночим. Як ви розумієте жіноче лідерство?

Думаю, що концепція лідерства не має гендеру. Виклик завжди приходить зі сприйняттям. Жінку, яка має дуже «чоловічі» якості, необов'язково добре сприймають, а коли вона демонструє якісь «жіночі» якості, її можуть просто ігнорувати. Важко знайти правильний баланс.

Та я думаю, що фундаментальний принцип лідерства — бути собою. Ви повинні бути собою з позиції вашої особистості. Ви повинні показувати справжню себе, коли ви — лідерка. Ви можете перейняти якісь якості з цього розмаїття навколо вас і зрозуміти свій власний стиль лідерства. І бути такою.

Бригадна генералка Збройних Сил Канади Дженні Каріньян під час інтерв'ю Громадському, Київ, 18 лютого 2019 року
Фото:

Громадське

Двоє ваших дітей служать в армії — донька та син. Наскільки відрізняється їхня військова кар'єра від вашої?

Природа армії не змінилася. Дуже цікаво спостерігати, як вони проходять через такі ж виклики, що й я свого часу. Це частина дорослішання, частина розвитку, розвитку як лідера. Тож природа не змінилася.

Цікаво бачити, що ми удосконалили нашу політику і багато речей в армії. Ми змінили чимало в навчанні. Нині фокусуємося на розмаїтті — це дуже змінилося упродовж останніх 30 років, відколи я пішла до армії. Думаю, є багато битв, у яких не доведеться брати участь ні мені, ні моїй доньці — бо речі змінилися на краще.

В українській армії досі немає жінок-генералів. Що б ви сказали українським жінкам, які служать в армії?

Всі жінки, яких я зустрічала в Україні, надихнули мене своєю динамічністю і вірою в майбутнє. Я думаю, що цей оптимизм, який я тут побачила, і побудова майбутнього зроблять все для прогресу та великого майбутнього. Я переконана, що Україна проведе неймовірну роботу в сенсі інтеграції жінок в армію.

Поділитись: