«Я не розумію слів “придушення протесту". Ми забезпечуємо порядок», — ексберкутівець про події на Майдані

— Чи знайомі ви з кимось із присутніх тут обвинувачених? — запитує на початку засідання у свідка Анатолія Логвиненка суддя Сергій Дячук.

— Так, з Янішевським Олегом Вікторовичем, — відповідає Логвиненко.

— У зв’язку з чим знайомі?

— У зв’язку зі спільним проходження служби у спецпідрозділі міліції особливого призначення «Беркут» у Києві.

У скляній клітці у залі суду підводиться один із обвинувачених, ексзамкомандира полку «Беркут» Олег Янішевський, та дивиться в бік судді:

— Ваша честь, підтверджую, — каже Янішевський.

— Чи були ви задіяні для виконання службових обов’язків 18, 19 та 20 лютого 2014 року у центрі Києва? — продовжує Дячук.

— Так, ваша честь, був задіяний 18 лютого 2014 року, — говорить свідок.

Нині Анатолій Логвиненко — приватний підприємець. Але він зауважує, що має 15 років стажу (роботи у правоохоронних органах — ред.). І головною функцією спецпідрозділу «Беркут» називає «охорону громадського порядку».

— Я приймав участь в охороні порядку на різних масових заходах. Закон про міліцію передбачає, що працівник міліції спілкується з усіма учасниками акції. Пояснюють про недопущення порушень громадського порядку. Я ніколи не відходив від цієї практики. Завжди спілкувався із людьми, — розповідає Анатолій Логвиненко.

Проте, з листопада 2013 року він перестав спілкуватися із мітингувальниками на Євромайдані. Саме тоді Логвиненко почав помічати напади на працівників міліції. До того ж, як він розповідає, у грудні 2013 року в інтернеті з’явилися списки співробітників полку, де він працював.

— В інтернет поштатно, поротно, зі званнями було злито список особового складу. І після цього почалися коментарі і заклики «Давайте із цими працівниками щось робити», — розповідає Анатолій Логвиненко.

Він також говорив, що знав про погрози бійцям полку та їхнім родинам. У залі суду ексберкутівець неодноразово наголошував, що те, що він бачив на протесті в центрі Києва, та те, що розповідали у ЗМІ — дуже відрізнялося. На думку Логвиненка, журналісти не помічали провокацій з боку активістів, а писали лише про дії правоохоронців, які слідували після цих провокацій.

— Мої колеги розповідали про всі випадки, і ми не могли зрозуміти, чому керівництво не реагує на ці речі. Так само чому держава не реагує на захоплення активістами КМДА чи райвідділів міліції та СБУ у регіонах.

Поки Логвиненко розповідав про службу під час Євромайдану в Києві, ексберкутівці, яких обвинувачують у вбивстві 48 та пораненні 80 людей на вулиці Інститутській, перемовляються зі своїми близькими через скло клітки. Тепер їх там четверо: Сергій Зінченко, Павло Аброськін, Олександр Маринченко та Олег Янішевський. Ще одного обвинуваченого, Сергія Тамтуру, випустили з-під варти під цілодобовий домашній арешт у липні цього року. Суд обґрунтував своє рішенням тим, що наразі дослідили усі докази прокуратури у справі. І їх недостатньо для тримання Тамтури у СІЗО. Тепер він сидить разом із адвокатами по інший бік клітки у залі суду.

18 лютого 2014 року, коли протестувальниками була запланована Мирна хода, Логвиненка та його підлеглих розташували на перехресті вулиць Шовковичної та Інститутської у центрі Києва.

— Які завдання ставились 18 лютого? — запитує у Логвиненка адвокат ексберкутівців Стефан Решко.

— Саме 18 лютого ми нікуди не висувалися, бо більше семи днів перебували поблизу Верховної Ради. Перед цим днем нас збирав командир підрозділу, який коротко сказав те, що говорив постійно: що буде Мирна хода, про громадський порядок, діяти згідно з чинним законодавством, — відповідає Анатолій Логвиненко.

— Чи віддавалися вам накази на придушення протесту?

— Я не розумію слова «придушення». Діяльність правоохоронних органів регламентується нормативними актами. Термін «придушення» — неправильний, ми забезпечуємо громадський порядок.

Проте, ще у січні 2016 року щодо Анатолія Логвиненка прокуратура передала до суду обвинувальний акт. Логвиненка обвинувачують у декількох кримінальних правопорушеннях. Зокрема, 30 листопада 2013 року підлеглі Логвиненка переглядали відеозапис розгону Євромайдану. До них підійшла знімальна група «5 каналу» та попросила прокоментувати запис розгону протестувальників. Натомість командир роти Логвиненко розбив камеру, штовхав журналістку та віддав наказ підлеглим побити оператора.

Інший епізод у його справі, за версією прокуратури, стосується нападу на жовтий автобус активістів Євромайдану у Кріпосному провулку 23 січня 2014 року. Тоді Логвиненко віддав наказ зупинити автобус «Автомайдану», затримати та побити протестувальників, які їхали в ньому. Проте, розгляд цієї справи у суді не рухається.

На суді свідок розповів, що 18 лютого його підлеглого Василя Булітка вбили пострілом в голову. Проте, Анатолій Логвиненко не бачив, щоб по правоохоронним органам стріляли саме протестувальники.

На запитання прокурора Яніса Сімонова, чи бачив свідок 18 лютого 2014 року на перехресті вулиць Шовковичної та Інститутської правоохоронців зі зброєю, той відповів, що бачив.

— Вони стріляли з неї? — уточнив Сімонов.

— Так, — відповів Логвиненко.

— Які підрозділи?

— Точно не місцеві. У жодного мого підлегло цього не було.

— Чи була вказівка використовувати рушницю Форт 500?

— Мені особисто такої вказівки не могли давати. У моєму підрозділі не було таких спецзасобів. Команд іншим підрозділам я не міг чути.

Вже наприкінці судового засідання Анатолій Логвиненко сказав, що розгін студентів на Майдані 30 листопада 2013 року був комусь вигідний. За його словами, із працівників міліції хотіли зробити злодіїв.

— Не було жодного відео, як це почалося. Працівників правоохоронних органів спровокували. Але на відео я бачу факти перевищення (службових повноважень — ред.) та неправомірних дій.