ENRU

Як британці навчилися заробляти на своїй історії

Громадське публікує авторську колонку Тетяни Олійник, співзасновниці ГО Karpaty Travel, студентки Університету Глазго (Велика Британія), учасниці стипендіальної програми Chevening уряду Великої Британії.

Останнім часом мала нагоду трохи помандрувати Великою Британією і місцевими музеями. Думала, підзібрати враження від тутешньої роботи зі спадщиною в одну статтю, бо якраз пишу диплом на тему інтерпретації культурної і природної спадщини.

Але наткнулася на петицію про захист розкопок середньовічної вулиці на Поштовій площі у Києві, яку в нас, як завжди, хочуть залити бетоном. Тому вирішила коротко написати про один дуже схожий об’єкт — розкопки поселення вікінгів у місті Йорк, і що з ними зробили британці.

Тетяна Олійник

Музей називається Йорвік (назва поселення старонорвезькою). Його концепція — машина часу: експозиція має перенести відвідувача в 975 рік.

Від самого моменту приїзду в Йорк на вокзалі зустрічає величезний білборд оновленої експозиції в Йорвіку. По всьому центру — реклама і вказівники. Відвідуючи місто, пропустити музей просто неможливо, навіть якщо ви раніше нічого про це не чули.

Наші археологи скаржаться, що фінансування розкопок припинили. У Британії квитки на цей унікальний об’єкт почали продавати ще на етапі розкопок, з чого частково фінансували подальші дослідження.

У розкопках під керівництвом фахівців брали участь сотні археологів-аматорів, студентів з усього світу і навіть в’язні із закладів полегшеного режиму (в якості соціальної реабілітації). На базі розкопок написано десятки наукових праць, деякі з учасників експедиції навіть одружилися.

Усі ці історії стали частиною загального наративу — відеоекспозиція з історією розкопок і спогадами учасників зустрічає відвідувачів у першому залі. Є окрема родинна програма — Jorvik DIG — де дітям пропонують відчути себе археологами (імітація «розкопок» відтворює реальну археологічну експедицію Йорвіка).

Один із найцінніших експонатів виставки — кілька збережених дерев’яних фундаментів і шматок стіни (у нас на Поштовій, нагадаю, знайшли цілу вулицю).

Як із ними працювали британські археологи: під час розкопок їх постійно зволожували, щоб їх не не зруйнували доступ повітря і температура; після розкопок дерев’яні залишки обробляли спеціальним восковим розчином, щоб закріпити деревину.

Зараз ці «деревяшки» під склом, це — стартова точка усієї експозиції, їм присвячений окремий стенд із 3D-візуалізацєю. Наші археологи скаржаться, що залишки безцінних фундаментів закидають мішками з будівельним сміттям.

Під час розкопок знайшли майже 40 тисяч артефактів. Ті з них, які не мали достатньої наукової цінності для подальшого зберігання, продали на сувеніри (знову ж таки, щоб профінансувати подальші роботи) — наприклад, устричні мушлі (виявляється, вікінги були гурманами).

Навколо знайдений скам’янілих фекалій (по-науковому, копроліт) розгорнуто цілий розділ експозиції про те, чим харчувалися мешканці поселення, якими хворобами страждали, як дієта змінювалася залежно від демографії і військово-політичних обставин, і куди в поселенні дівали відходи життєдіяльності.

Найзахопливіша (деякі критики вважають, що найбільш «попсова») частина експозиції — реконструкція побуту поселення вікінгів з рухомими манекенами (їхній зовнішний вигляд реконструйовано на основі знайдених тут черепів і скелетів), із відтвореними звуками і навіть запахами (для цього в сучасній теорії інтерпретації є спеціальні терміни — soundscape і smellscape, звуковий і запаховий ландшафт). Для них придумали цілі «легенди» — імена, професії і характери.

Економічна складова: біля музею зустрічає стабільна черга щонайменше людей 50 у вихідний день і в будень, у сонячний день і в дощ (перевірила на собі). За 30 років діяльності музей відвідали більше 18 мільйонів людей. Це як дві Швеції (до речі, так навскидку, щонайменше чверть туристів у черзі — скандинави).

У сувенірному магазині можна знайти все про вікінгів — книжки, ігри, окремі каталоги для дорослих і дітей, іграшки, костюми, прикраси, тематичні сувеніри, їжу і алкоголь. Інтерпретатор у костюмі вікінга безупинно клепає монетки на пам’ять (коштує два фунти). Я, при обмеженому бюджеті, не пошкодувала витратити тут більше 20 фунтів на вхідний квиток і каталоги.

Ну і the last, but not the least: культурна дипломатія. Не думаю, що британцям тут щось потрібно доводити, але вони пречудово навчилися заробляти на своїй історії. Для нас же питання історичних зв’язків з Європою — політичне.

Нещодавно не могли поділити Анну Ярославну; натомість на створення позитивного дискурсу нас поки що не вистачає (хоча про торговельний шлях із варяг у греки було згадано навіть у цій йоркській експозиції). Та сама Росія чудово розуміє потужність цього інструменту — саме зараз у Британській бібліотеці відбувається виставка, присвячена 100-річчю «Російської революції», а у Британському музеї у вересні відкривається виставка про скіфів, підготовлена у співпраці з Ермітажем. Коштів на це росіяни не шкодують — величезні банери, розкішні каталоги, потужна промо-кампанія.

Петиція на захист Поштової вже набрала необхідну кількість голосів для розгляду. Питання в тому, чи дочекаємося ми колись музею давнього Києва, подібного до музеїв у Йорку, краківських Сукєнніцах, афінського Музею Акрополя — такого, що став би головною атракцією міста. І приводом заслужено попишатися.

* Редакція може не поділяти позицію автора

Підписуйтесь на наш канал в Telegram