Як британці навчилися заробляти на своїй історії

Останнім часом мала нагоду трохи помандрувати Великою Британією і місцевими музеями. Думала, підзібрати враження від тутешньої роботи зі спадщиною в одну статтю, бо якраз пишу диплом на тему інтерпретації культурної і природної спадщини.

Але наткнулася на петицію про захист розкопок середньовічної вулиці на Поштовій площі у Києві, яку в нас, як завжди, хочуть залити бетоном. Тому вирішила коротко написати про один дуже схожий об’єкт — розкопки поселення вікінгів у місті Йорк, і що з ними зробили британці.

Тетяна Олійник

Музей називається Йорвік (назва поселення старонорвезькою). Його концепція — машина часу: експозиція має перенести відвідувача в 975 рік.

Від самого моменту приїзду в Йорк на вокзалі зустрічає величезний білборд оновленої експозиції в Йорвіку. По всьому центру — реклама і вказівники. Відвідуючи місто, пропустити музей просто неможливо, навіть якщо ви раніше нічого про це не чули.

Наші археологи скаржаться, що фінансування розкопок припинили. У Британії квитки на цей унікальний об’єкт почали продавати ще на етапі розкопок, з чого частково фінансували подальші дослідження.

У розкопках під керівництвом фахівців брали участь сотні археологів-аматорів, студентів з усього світу і навіть в’язні із закладів полегшеного режиму (в якості соціальної реабілітації). На базі розкопок написано десятки наукових праць, деякі з учасників експедиції навіть одружилися.

Усі ці історії стали частиною загального наративу — відеоекспозиція з історією розкопок і спогадами учасників зустрічає відвідувачів у першому залі. Є окрема родинна програма — Jorvik DIG — де дітям пропонують відчути себе археологами (імітація «розкопок» відтворює реальну археологічну експедицію Йорвіка).

Один із найцінніших експонатів виставки — кілька збережених дерев’яних фундаментів і шматок стіни (у нас на Поштовій, нагадаю, знайшли цілу вулицю).

Як із ними працювали британські археологи: під час розкопок їх постійно зволожували, щоб їх не не зруйнували доступ повітря і температура; після розкопок дерев’яні залишки обробляли спеціальним восковим розчином, щоб закріпити деревину.

Зараз ці «деревяшки» під склом, це — стартова точка усієї експозиції, їм присвячений окремий стенд із 3D-візуалізацєю. Наші археологи скаржаться, що залишки безцінних фундаментів закидають мішками з будівельним сміттям.

Під час розкопок знайшли майже 40 тисяч артефактів. Ті з них, які не мали достатньої наукової цінності для подальшого зберігання, продали на сувеніри (знову ж таки, щоб профінансувати подальші роботи) — наприклад, устричні мушлі (виявляється, вікінги були гурманами).

Навколо знайдений скам’янілих фекалій (по-науковому, копроліт) розгорнуто цілий розділ експозиції про те, чим харчувалися мешканці поселення, якими хворобами страждали, як дієта змінювалася залежно від демографії і військово-політичних обставин, і куди в поселенні дівали відходи життєдіяльності.

Найзахопливіша (деякі критики вважають, що найбільш «попсова») частина експозиції — реконструкція побуту поселення вікінгів з рухомими манекенами (їхній зовнішний вигляд реконструйовано на основі знайдених тут черепів і скелетів), із відтвореними звуками і навіть запахами (для цього в сучасній теорії інтерпретації є спеціальні терміни — soundscape і smellscape, звуковий і запаховий ландшафт). Для них придумали цілі «легенди» — імена, професії і характери.

Економічна складова: біля музею зустрічає стабільна черга щонайменше людей 50 у вихідний день і в будень, у сонячний день і в дощ (перевірила на собі). За 30 років діяльності музей відвідали більше 18 мільйонів людей. Це як дві Швеції (до речі, так навскидку, щонайменше чверть туристів у черзі — скандинави).

У сувенірному магазині можна знайти все про вікінгів — книжки, ігри, окремі каталоги для дорослих і дітей, іграшки, костюми, прикраси, тематичні сувеніри, їжу і алкоголь. Інтерпретатор у костюмі вікінга безупинно клепає монетки на пам’ять (коштує два фунти). Я, при обмеженому бюджеті, не пошкодувала витратити тут більше 20 фунтів на вхідний квиток і каталоги.

Ну і the last, but not the least: культурна дипломатія. Не думаю, що британцям тут щось потрібно доводити, але вони пречудово навчилися заробляти на своїй історії. Для нас же питання історичних зв’язків з Європою — політичне.

Нещодавно не могли поділити Анну Ярославну; натомість на створення позитивного дискурсу нас поки що не вистачає (хоча про торговельний шлях із варяг у греки було згадано навіть у цій йоркській експозиції). Та сама Росія чудово розуміє потужність цього інструменту — саме зараз у Британській бібліотеці відбувається виставка, присвячена 100-річчю «Російської революції», а у Британському музеї у вересні відкривається виставка про скіфів, підготовлена у співпраці з Ермітажем. Коштів на це росіяни не шкодують — величезні банери, розкішні каталоги, потужна промо-кампанія.

Петиція на захист Поштової вже набрала необхідну кількість голосів для розгляду. Питання в тому, чи дочекаємося ми колись музею давнього Києва, подібного до музеїв у Йорку, краківських Сукєнніцах, афінського Музею Акрополя — такого, що став би головною атракцією міста. І приводом заслужено попишатися.

* Редакція може не поділяти позицію автора

Підписуйтесь на наш канал в Telegram