Як потрапити в оркестр? Інтерв'ю з педагогами I, CULTURE Orchestra

I, CULTURE Orchestra щороку приймає нових учасників. А щоб молоді музиканти знали, чого від них очікують на прослуховуваннях, спершу проводять коротке, але насичене навчання на основі власного підручника. Нову серію майстер-класів I, CULTURE Orchestra провів у Києві в жовтні. Учасники працювали з викладачами із провідних європейських оркестрів — валторністом Джеффом Браянтом з Лондонського симфонічного оркестру, кларнетистом Марком ван де Вілем з лондонського оркестру «Філармонія», і альтистом Полем Кортезе з консерваторії театру Лісеу в Барселоні.

Виступ I, CULTURE Orchestra на Майдані Незалежності

Ми поспілкувалися з педагогами про особливості гри в оркестрі, репетиції та боротьбу з хвилюванням.

   Поль Кортезе, альтист, педагог  I, CULTURE Orchestra

«У мене склалося враження, що студенти в цій частині світу починають усвідомлювати важливість підготовки оркестрового репертуару. Вони всі приїхали готові грати два різні уривки. І це дещо нове тут. Бо коли ми приїжджали раніше, музиканти хотіли грати просто свої сольні партії і не дуже цікавилися тим, аби окремо вивчати всю цю музику. Це спеціалізація, над якою ми приїхали тут попрацювати. У них фантастичні викладачі, але ми приїхали сюди, щоб розвинути їхні оркестрові навички.

Коли ми робимо такі проекти, то розраховуємо на високий рівень концентрації. І вони чудові, з ними дуже приємно працювати».

  Джефф Браянт, валторніст, педагог I, CULTURE Orchestra

«Для студентів дуже важливо приходити в репетиційну залу і грати те, що їм не вдається. Але вони бояться це робити, бо переживають, що за межами зали в коридорах є люди, що скажуть: «Хто цей бездарний музикант?». Але не буде особливої користі з репетиції того, що й так добре виходить. Треба сідати в кімнаті й грати погано. Тобто, не грати погано, але грати те, що не можеш зіграти добре. Багато студентів бояться це робити».

Джефф Браянт і студент під час майстер-класу в Києві. hromadske.ua 

   Поль Кортезе, альтист, педагог  I, CULTURE Orchestra

«Ми намагаємося переконати їх працювати над основами, чого багато музикантів не роблять. Багато музикантів хочуть грати і насолоджуватися цим, але це тяжка робота. Тому ми працюємо над базовими поняттями навчання.

Так, це справді багато рутини. Базові поняття: ритм, фразування, звук.

Ці тренінги, можливо, досить стислі. Але для струнних — це дуже насичене, якісне навчання. Чого трохи бракує, так це оркестрових навиків, вміння грати в ансамблі. Ось той тип експресивності, взаємодії з іншими музикантами, який може бути вдосконалений, і ми над цим багато працюємо.

«Ми намагаємося переконати їх працювати над основами, чого багато музикантів не роблять», — Поль Кортезе. hromadske.ua

Як музиканта обирають в оркестр? Впливає особистість, тут все важливо. Навіть те, як він представляється.

Кожна країна має свій підхід. У Британії є система випробування, коли кількох кандидатів беруть і поміщають в оркестр. І після кількох місяців секція оркестру голосує і обирає кандидата. В інших європейських країнах відбувається прослуховування і кандидат грає сам. Багато залежить від країни. Іноді в результаті не беруть нікого. Це дуже складно і стає все складніше. Це професія з дуже високою конкуренцією і щодня з’являється все більше бездоганних музикантів, що шукають роботу. Тож ми намагаємося донести це до студентів.

Марк ван де Віль під час майстер-класу I, CULTURE Orchestra в Києві. hromadske.ua 

Що справді важливо: коли хтось заходить в кімнату, щоб вони подивилися на людей, для яких вони грають, щоб виник зоровий контакт. Є дуже багато базових психологічних питань. Але часто ми просто в своєму світі зі своєю музикою, і ми закриваємося від зовнішнього світу. А потрібно відкритися до інших людей, що нас оточують, і потрібно спілкуватися. Це також значна частина нашої роботи тут».

   Джефф Браянт, валторніст, педагог I, CULTURE Orchestra

«Коли я сам був студентом, я ніколи не вірив, що зможу стати професійним музикантом. Я просто думав, що це занадто складно, просто неможливо. Тому як викладачу мені важливо дати студентам усвідомити можливості, повірити в себе, і повірити, що вони можуть досягти успіху. Ця впевненість може провести через складні моменти.

Усім здається, що вони ті єдині, хто переживає. Але це робить кожен. Є ще одна річ, яку я роблю зі своїми студентами: я прошу їх бігти на місці. Не граючи, просто бігти на одному місці. А потім грати. Вдома я взагалі бігаю вгору-вниз сходами, а потім граю. Це не зовсім те саме, що нервуватися, але так отримуєш ту ж проблему з диханням. Так вчишся справлятися з дуже некомфортною ситуацією з диханням.

Джефф Браянт і студент під час майстер-класу в Києві. hromadske.ua 

На відміну від того, як все відбувається в моїй країні — а це Велика Британія — багато людей тут репетирують у коридорах. Це цікаво й, очевидно, вони дуже вмотивовані тренуватися. Але іноді це дуже відволікає, коли чуєш це у власній репетиційній залі.

Думаю, що тренування в коридорах відбиває бажання. Хоча, можливо, й варто дозволяти людям грати там. Наприклад, коли я був студентом, я репетирував у чоловічому туалеті. У своєму коледжі. Бо це було єдине місце, де я міг знайти трохи простору.

«Те, що ти маєш грати все, що надруковано, не означає, що ти не можеш бути вигадливим», — Джефф Браянт. hromadske.ua 

Є лише кілька великих музикантів у кожному поколінні. Великі виконавці залишаються великими. Ти просто слухаєш і думаєш: «Вау, це вражає. Я ніколи так цього не чув». Це те, що захоплює, те, що змушує плакати, те, що дарує піднесення. Але іноді люди грають абсолютно правильно, а тебе це взагалі не зачіпає.

Музика записана детально і ми звертаємо на це увагу, ми відпрацьовуємо всі ці деталі, всі піано, форте, крещендо. Але роблячи все в рамках того, як надруковано, можна проявити креативність. Те, що ти маєш грати все, що надруковано, не означає, що ти не можеш бути вигадливим. Завжди залишається простір для експерименту, що й робить музику особливою».