Страхування життя, оренда нерухомості та інвестування — Громадське з’ясовувало, як молоді українці можуть забезпечити собі гідну старість, не покладаючись на державу.

Згідно з офіційними даними, в Україні близько 12 мільйонів пенсіонерів. Найменша пенсія, яку отримують на місяць — 1500 гривень. Таких пенсіонерів в країні майже 2 мільйони. Середня — трохи більша, 2646 гривень. Вочевидь, на такі гроші прожити доволі складно. Тож молодь, яка не покладається на пенсію від держави, вже шукає для себе альтернативи.

Тут діє лише один принцип — що раніше ви подумаєте про свою старість і почнете збирати гроші, то більше ви встигнете відкласти і матимете пристойну пенсію.

Як працює пенсійна система зараз?

Згідно з планом реформи, українська пенсійна система складається із трьох рівнів.

Перший рівень — солідарний. Він стосується тих, хто або вже отримує пенсію, або вже скоро досягне пенсійного віку. Солідарний він тому, що всі, хто сплачує податки до бюджету, формують пенсії для тих, хто її вже отримує.

Як зараз формується пенсія? 22% зарплати відраховується як єдиний соціальний внесок (ЄСВ) — на пенсію, лікарняні, виплати з безробіття та інші потреби. Розмір внеску різний: підприємці на спрощеній системі оподаткування платять його від мінімальної зарплати, решта — від усього обсягу ставки. Але є поріг — ЄСВ сплачується лише із зарплат, які не перевищують 15 мінімальних. Якщо ж місячна оплата все ж перевищує цей обсяг, то ЄСВ все одно платиться тільки з 15 мінімумів, а решта не оподатковується. ЄСВ потрапляє у Пенсійний фонд, звідки вже розподіляється чинним пенсіонерам. Розмір пенсії для українців залежить від трьох чинників: власної зарплати і напрацьованого стажу, а також середньої зарплати по країні, але не може бути нижчим за прожитковий мінімум (тобто 1500 гривень).

Пенсійний вік в Україні — 60 років для чоловіків та 58 для жінок (з 2021 року теж досягне 60). Але для того, щоб отримати хоча б мінімальну пенсію, необхідний страховий стаж — час роботи, за який сплачувались так звані страхові внески до бюджету. Тобто той самий єдиний соціальний внесок. Раніше для пенсії потрібно було мати 25 років стажу, з 1 січня 2019-го — вже 26, але в 2028-му він досягне 35 років.

Нині система гарантує пенсію всім, але реальні виплати замалі. Є й ще одна проблема — у Міністерстві соціальної політики неформально розповідають, що далеко не всі можуть виконати норму про 26 років стажу. Передбачається, що у майбутньому роки, яких бракує, можна буде докупити. Вартість вираховується від мінімальної заробітної плати: у 2019-му один рік обійдеться в 22 тисячі гривень.

Проблема в тому, що вже зараз у Пенсійному фонді бракує грошей (його дефіцит — понад 140 мільярдів гривень), і фактично, сплачуючи ЄСВ, ми забезпечуємо своїх батьків, дідусів та бабусь. А до 2025 року в Україні зрівняється кількість пенсіонерів і працюючих людей, тож наповнити Пенсійний фонд буде нікому. Та й і зараз через це пенсії доволі малі.

Другий рівень — накопичувальний. Він наразі ще не запрацював, хоч у Мінсоцполітики і обіцяли його запуск у 2019-му. Обіцяють старт у 2020-2021 роках. Стосується він напряму тих, хто молодший 40 років. Він передбачає фактичне зростання податків, адже із заробітної плати доведеться платити не тільки 22% ЄСВ, а і відкладати від 2% до 7% у накопичувальний фонд. Це і буде ваша пенсія, такий собі депозит. Крім того, цей накопичувальний рівень передбачає ще й збільшення грошей, адже на гроші будуть нараховуватися відсотки. Тим не менше, це все наразі не працює.

Третій рівень — недержавні пенсійні структури. І поки що саме він є найбільш вигідним для тих, хто хоче назбирати собі грошей на старість. Тож з чого він зараз складається?

Страхування життя

Двадцятитрьохрічний Віктор почав накопичувати собі на пенсію, коли йому було всього 19 років. Він став одним з небагатьох тоді в Україні, хто оформив собі страхування життя. Щороку на поліс він має відраховувати 5 тисяч гривень.

«Моя страхова сума – 98 520 гривень. Якщо порахувати рівень інфляції та відсотки, то ця сума примножується у 2-4 рази», — розповідає він Громадському. Договір страхувальника підписано на 20 років, і після того, як цей термін спливе, — тобто у 39 років — Віктор отримає на руки понад 400 тисяч гривень. Все, що вкладається, буде виплачено одноразово або помісячно з моменту закінчення договору. Частину цих коштів може з’їсти інфляція, проте ця сума буде точно більша за ту пенсію, яку отримують українські пенсіонери від держави.

Частина з коштів полісу може бути виплатою у разі травмування, що прописано в окремому договорі. Проте повну суму можна буде отримати лише по завершенню дії договору. Швидше накопичення можуть віддати страхувальнику із меншими відсотками або — у випадку його смерті.

Пенсійне страхування — не єдиний, але поки найпопулярніший в Україні спосіб відкласти на старість. Згідно з даними Держфінпослуг, в Україні вже укладено близько 3 мільйонів договорів такого страхування. В країні діє 31 компанія по страхуванню життя.

Щоб отримувати по страховці пенсію в 5 тисяч гривень щомісяця, доведеться відкладати на особистий рахунок в страховій компанії з 35 років по 1100 гривень протягом чверті століття.

Віктор, підприємець, застрахував своє життя
Фото:

Громадське

Недержавні пенсійні фонди

Дизайнерці Вікторії лише 23 роки. Про свою пенсію, як і її друзі-однолітки, вона раніше не замислювалася, проте зараз разом із колегами відраховує щомісяця по 400-500 гривень на свій особистий пенсійний рахунок. Всім офісом вони вирішили підписати контракт з недержавним пенсійним фондом.

«Є калькулятори, де можна приблизно при стандартній ситуації в країні оцінити, яка в тебе буде пенсія. Якщо я буду протягом 40 років кожного місяця вкладати 400 гривень, і отримуватиму пенсію 10 років — наприклад, з 50 до 60 років, то разом із нарахованими відсотками отримаю заощаджень на 243 тисячі гривень», — каже Вікторія.

Сума пенсії змінюється залежно від того, як довго вкладають гроші, від розміру внеску, відсотка прибутку, а також на скільки років отримання пенсії ви розраховуєте.

Експерти з персональних фінансів рекомендують — щоб отримувати достойну пенсію, бажано відкладати не менше 5% від загального доходу.

Вкладник може вільно змінювати свої внески, проте єдина незмінна умова — гроші можна буде отримати поступово і лише коли вкладник досягне пенсійного віку. Цей вік особа може визначити самостійно, проте не раніше 50ти. Також тут передбачені екстрені випадки: переїзд за кордон, критичний стан здоров’я, інвалідність тощо. Тобто це такий собі пенсійний депозит, тільки з тією різницею, що депозити у банках короткотермінові, а цей — на десятки років. І витратити його на автівку чи квартиру не вийде.

Дизайнерка Вікторія відраховує щомісяця по 400-500 гривень на свій особистий пенсійний рахунок
Фото:

Громадське

Принцип роботи недержавного пенсійного фонду такий, як і накопичувальної пенсійної системи, тільки гроші зберігає не держава, а приватна компанія. Зараз в Україні таких компаній — 62, а користується ними менше 850 тисяч українців. В середньому на одного вкладника тут припадає по 3 тисячі гривень. У Європі ці показники значно вищі — там вкладається у недержавний пенсійний фонд практично кожен.

Недержавний пенсійний фонд — це такий собі мішок із грошима, яким розпоряджається компанія із управління активами (КУА). Її завдання — зробити так, щоб ваші гроші не просто лежали і очікували, що їх «з’їсть» інфляція, а пасивно для вас заробляли відсотки. Наприклад, у банках на депозитах, нерухомості, облігаціях чи акціях компаній. Останнє поки що в Україні — утопія, адже живого фондового ринку тут немає. Скажімо, у США така КУА може купити на ваші гроші акції Apple чи Alphabet, заробити на коливаннях і примножити вашу пенсію. Тож в Україні інструментарій компаній дещо обмежений.

Для того, щоб гроші не «згоріли» у випадку обвалу якогось ринку, їх, так би мовити, розкладають у різні кошики, тобто інвестують в різну діяльність. Це дозволяє отримати стабільний дохід із доволі високими відсотками та із мінімальними ризиками. Настільки мінімальними, які є в Україні. Однак у цієї системи є суттєвий мінус — наразі немає жодного законодавчого механізму компенсації грошей, якщо раптом щось піде не так.

Графічний дизайнер Іван Симоновський — вкладник недержавного пенсійного фонду
Фото:

Громадське

Якщо ж ви не довіряєте українським компаніям чи просто звикли зберігати гроші у «твердій» валюті, наприклад, доларах, ви можете довірити свої гроші недержавному пенсійному фонду, який працює у США чи у Європі. В Україні діє кілька пенсійних брокерів, що співпрацюють із закордонними фондами. Враховуючи темпи зростання фондових ринків за кордоном, гроші вкладати туди доволі ефективно — за рік можна збільшити свої інвестиції на 60-100% тільки на торгах акціями топових компаній. Крім того, у долара та євро мінімальна інфляція — 2% (це значить, що купюра у 100 доларів в кінці року вже коштує 98 доларів, хоч номінально на ній написано 100), і це дозволяє максимально зберегти гроші.

Щодо того, скільки ж грошей потрібно для щастя — кожен вирішує сам. Експерт із персональних фінансів Любомир Остапів каже, що в середньому для безбідної старості потрібно зібрати близько 250 тисяч доларів. Однак тут все залежить від так званого «віку дожиття», тобто скільки років ви проживете з моменту виходу на пенсію. Проблема в тому, що українська демографія грає не на руку — за даними Держстату, чоловіки заледве перетинають рубіж у 65 років, жінки ж живуть близько 74-х.

Нерухомість

Якщо банківські вклади чи акції компаній не викликають у вас довіри, то купівля нерухомості — проста і зрозуміла процедура. Тож ще один спосіб зібрати собі на пенсію — «професія» рантьє. Вони мають певну кількість нерухомості, яку здають в оренду, і з цього живуть.

Наприклад, у Києві дохідність квартир, які здаються в оренду, коливається на рівні 8-10% (тобто, повернути вартість придбаного житла можна за 10-12 років, а то й менше). Із негативних моментів — з оренди потрібно сплачувати податок на доходи фізосіб (18% від суми), потрібно розуміти, що будь-яка нерухомість час від часу потребує затрат на ремонт, та й знайти хороших і вигідних орендарів не завжди виходить. Із беззаперечних плюсів — нерухомість, на відміну від автівок, із часом лише дорожчає, а кількість орендарів у великих містах лише зростає.

Поділитись: