«Якби в Придністров’ї не було російської армії, не було б ніяких проблем» — віце-прем’єр Молдови

Наприкінці листопада у Відні пройшла перша за півтора року зустріч «5 + 2» з урегулювання придністровського конфлікту. Сторони дійшли згоди з питань, про які сперечалися багато років. Про зустріч, а також можливий статус Придністров’я у складі Молдови Громадське поговорило з віце-прем’єром Молдови з реінтеграції Георге Баланом, який брав участь у переговорах.

На шляху до реінтеграції

Наскільки ці переговори були конструктивними? Чи вдалося порушити питання про статус Придністров’я?

Якщо ми говоримо про переговорний форматі «5 + 2», цьогоріч молдовська сторона показала політичну волю. Нам удалося вирішити п’ять важливих питань. Хочу згадати відкриття мосту між лівим і правим берегами (Дністра — ред.). Його відновили ще у 2001 році, але відкрити не вдавалося з банальних, незрозумілих причин. Цього року нам нарешті вдалося це зробити для блага населення на обох берегах Дністра.

Також вдалося вирішити питання, з якими стикається населення через невирішеність конфлікту, як-от відновлення телефонного зв’язку. Тобто питання єдиного простору в області телекомунікацій, що є важливим кроком на шляху до реінтеграції...

Наскільки розумію, останні років 10 мешканці різних берегів...

...не мали можливості спілкуватися між собою напряму, використовуючи простий телефонний або мобільний зв’язок. Так, щоб зателефонувати по мобільному, доводилося набирати десяток цифр і дзвонити через супутник або інші країни, щоб поговорити з родичами чи друзями з іншого берега.

Також вирішені питання шкіл з викладанням на латинській графіці, які знаходяться на території Придністров’я і непідконтрольні конституційній владі. Ми зняли перепони, які існували на шляху їхньої нормальної роботи: дискримінаційні тарифи, тиск, що чинився з боку Придністров’я на викладачів і учнів.

Також ми відновили доступ для селян з Дубосарського району (під контролем влади невизнаної «ПМР» — ред.) до їхніх земель, відтепер вони матимуть змогу обробляти їх. Доступ блокувався придністровськими структурами з 2014 року.

Маленькими кроками ми намагаємося наблизити можливість обговорення питання про статус.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ Маленькі кроки до особливого статусу: Про що домовились Молдова й невизнане Придністров’я

Під час дублінських переговорів (коли Ірландія головувала в ОБСЄ — ред.), нам удалося узгодити спільний порядок денний переговорного процесу, що включає три великих «кошика». Перший стосується соціально-економічних аспектів, другий — гуманітарних питань і прав людини, і третій — питань безпеки і статусу. Відповідно, всі ці раунди, які ми нині проводимо, обговорюючи соціально-економічні питання, складають частину того, що ми повинні обговорювати в межах пошуку спеціального юридичного статусу в складі Молдови.

Зняття таких дрібних, але важливих питань — важливий крок для того, щоб поступово перейти до політичних аспектів. І, можливо, найближчим часом з’явиться бачення придністровського врегулювання, яке ми обговоримо з міжнародними партнерами, водночас просуваючи його в межах формату переговорів «5 + 2».

Зліва направо: віце-прем'єр-міністр Молдови з реінтеграції Георге Балан, спецпредставник ОБСЄ з придністровського врегулювання Вольф-Дітріх Хайм, представник департаменту медіа та комунікацій ОБСЄ Шив Шарма, глава місії ОБСЄ в Молдові, посол Майкл Скенлан, та «глава МЗС» невизнаного Придністров'я Віталій Ігнатьєв під час брифінгу після переговорів з придністровського врегулювання у Відні, Австрія, 28 листопада 2017 року Фото: Дмитро Русанов/Громадське

Конфлікт був інспірований ззовні

Ви неодноразово казали, що документ про особливий статус Придністров’я вже розроблений. Що це буде «широка автономія». Чи не могли б ви розповісти, що вона передбачає? Що Придністров’ю буде дозволено, а що ні?

Перш ніж обговорити статус і перспективу врегулювання, я хочу підкреслити, що між лівим і правим берегом немає ніяких релігійних, етнічних або інших проблем. Конфлікт був інспірований ззовні, він штучно підтримується зовнішніми гравцями.

Нині у Придністров’ї близько 400 тисяч жителів, з яких 320 тисяч уже мають молдовські документи.

Попри те, що конфлікт був у 1992 році, і вони всі мали радянське громадянство, з часом ми помітили, що мешканці Придністров’я бачать власне майбутнє з іншими жителями Республіки Молдови.

У нас немає релігійних розбіжностей, тому що на обох берегах Дністра проживають православні християни — 96-97%. Етнічні групи також однакові. Відповідно, ми не маємо роз’єднаності, відмінностей, які б заважали нам жити разом і мати спільне майбутнє.

Отже, ми не бачимо необхідності в ширших повноваженнях, ніж передбачатиме «широка автономія», яка дозволила б зберегти певні культурні аспекти, розвиваючи водночас місцевий економічний потенціал. І надавати іншу підтримку в межах цієї автономії.

Такого роду досвід ми вже маємо. У нас існує Гагаузька автономія, яка отримала певний статус в Республіці Молдова в 90-х, це дозволило уникнути розбіжностей і конфліктів. Статус діє і сьогодні та може стати хорошим прикладом для Придністров’я.

У 2006 році пройшов референдум, на якому 97% висловилися за приєднання до Росії. Ця «широка автономія» передбачатиме якусь «особливу» зовнішню політику?

Коли йдеться про автономію, зовнішньої політики, відмінної від тієї, яку проводить центральна влада, бути не може. Щодо референдуму, він подібний до тих, які проходять на територіях, що знаходяться під зовнішнім контролем, з присутністю чужої армії. Де «як не дивно», голосують 97-98-99 або навіть понад 100%, і ці результати можна передбачити. Ми не вважаємо такого роду референдуми дієвими, їх ніхто не визнав.

Як я казав, на відміну від інших зон конфліктів, жителі Придністров’я вважають за краще бути громадянами Молдови — це громадянство має більшість мешканців регіону. Російське і українське теж трапляється, але значно рідше. Ми бачимо, що європейські торговельні преференції також привабливі для Придністров’я.

Понад 2,5 тисячі економічних агентів зареєстровані в Республіці Молдова й отримують усі преференції, які мають агенти нашої країни. І в них немає потреби отримувати ще якісь додаткові статуси.

Гадаю, найближчим часом нам удасться знайти таке рішення, що відповідатиме інтересам населення. Нам необхідно бачити й розуміти відмінності між простим населенням і лідерами, які пробують вибити собі певні плюси й потурання.

Тобто, якщо резюмувати, ця широка автономія допускатиме радше особливості культурного характеру...

Економічного, соціального теж.

Наприклад, Придністров’я зможе укладати якісь договори з Росією?

У Молдові органи влади мають досить-таки широку автономію і повноваження. Найближчим часом молдовська влада йтиме до імплементації європейського досвіду децентралізації, щоб місцева влада мала можливості надавати всю необхідну підтримку місцевому населенню. Влада повинна бути близькою до людей. Ми вважаємо, що це може бути гарною передумовою, щоб і в Придністров’ї такого роду повноваження були надані місцевим органам влади, які працювали б в інтересах населення.

Маю на увазі саме соціально-економічні аспекти, щоб люди відчували турботу місцевої влади про їхнє майбутнє і їхнє життя.

А коли може бути готовий цей документ?

Такого роду спільне бачення ми представимо найближчим часом. Ми виробили це бачення й нині опрацьовуємо його за участю неурядових організацій. Для того, щоб отримати загальний консенсус щодо майбутніх документів.

Відтак ми представимо драфт документів міжнародним партнерам. І в межах обговорення виробити загальний підхід з нашими міжнародними партнерами, який просуватимемо в переговорному процесі. Ми брали на себе зобов’язання зробити це до кінця року. Я сподіваюся, що нам вдасться виконати їх.

Тобто до кінця року почнеться обговорення особливого статусу?

Так, передача партнерам, обговорення і спроба виробити спільні підходи стосовно статусу.

Віце-прем'єр-міністр Молдови з реінтеграції Георге Балан (ліворуч) та спецпредставник ОБСЄ з придністровського врегулювання Вольф-Дітріх Хайм під час брифінгу після переговорів з придністровського врегулювання у Відні, Австрія, 28 листопада 2017 року Фото: Дмитро Русанов/Громадське

Чутливі теми

Кажуть, що нинішні переговори відбулися через те, що міст між лівим і правим берегом Дністра нарешті відкрили. Чому цей міст такий важливий? Це радше символічний знак чи він має велике практичне значення?

Гадаю, міст був найлегшим завданням, яке нам удалося вирішити. Потрібна була лише політична воля. З боку Кишинева проблем не було, нам потрібна була згода Тирасполя. Дякувати богові, спільними зусиллями нам удалося продемонструвати цю політичну волю. Відтак ми домовилися і з інших, чутливіших тем — свободі пересування, свободі навчання рідною мовою, власності, телефонії. Ці аспекти дуже важливі й вирішувати їх було складніше.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ Придністров'я: 10 уроків для України

Це найвідчутніший крок уперед за останні 10-15 років переговорного процесу. Таких результатів іще не було.

І я вважаю, що ці дії дозволять поступово змінювати життя на  краще і знімати наболілі питання, які обговорювалися протягом десятка років і створювали тиск, невдоволення і постійні конфлікти сторін у переговорному процесі.

Це дозволяє створювати сприятливу атмосферу, водночас дає можливість ставити нові питання, вже з переходом у політичне врегулювання — питання безпеки, демілітаризації, демократизації, виведення іноземних військ тощо.

Стосовно виведення іноземних військ: як ви оцінюєте можливість того, що Росія все-таки піде на це?

У цьому питанні варто розглядати два аспекти. По-перше, російський миротворчий контингент, що перебуває на території Молдови з нашої згоди, адже ми підписали в 1992 році угоду про припинення вогню з Російською Федерацією, яка передбачала введення цього військового контингенту.

Молдовська сторона на даному етапі наполягає на поступовій зміні зазначеного військового формату в миротворчу місію з міжнародним мандатом, але цивільну, яка б мала на меті не поділ і військовий контроль зони безпеки, а зближення й вирішення інфраструктурних, соціальних та економічних проблем, відновлення зв’язків, які можуть зробити цивільні фахівці — саме поступову реінтеграцію з використанням інвестицій, інфраструктурних проектів і розвитком економічного співробітництва.

По-друге, оперативна група російських військ, що перебуває на території Молдови без нашої згоди, з порушенням нашого статусу нейтральної держави. Ми наполягаємо на негайному і беззастережному виведенні військ і озброєнь з території Республіки Молдова, відповідно до Стамбульських зобов’язань, що взяла на себе РФ. Ми вважаємо, що виведення військ буде важливим фактором для того, щоб діалог з придністровського врегулювання та спеціального юридичного статусу вийшов на фінішну пряму і сприяв би вирішенню конфлікту найближчим часом.

Запитання з приводу контрабанди, яка йде через Придністров’я. Багато експертів твердять, що Придністров’я — це така собі труба з постачання алкоголю, тютюну, наркотиків зі сходу на захід. Наскільки це питання заважає врегулюванню?

Дійсно, те що пов’язано з непідконтрольністю кордону й існуванням різних фіскальних систем на території нашої країни, створювало можливості певним тіньовим групам заробляти на контрабанді. Як у місцевому масштабі, за місцевими мірками — у напрямку Республіки Молдова, так і в напрямку України, використовуючи фальшиві документи, продаж різних товарів без сплати податків і платежів, акцизів і ПДВ.

Те, що влада Молдови і керівництво України мають політичну волю і встановлюють спільний контроль над кордоном, поступово звужує і навіть, сподіваюся, найближчим часом повністю виключить такого роду можливості. Уздовж центральної ділянки молдовсько-українського держкордону (включно з придністровською ділянкою) перебуватимуть молдовські й українські митники.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ Кордон нам допоможе: як Київ і Кишинів підштовхують «Придністров'я» до переговорів

Спільний підхід щодо кордону створює реальні проблеми для тих, хто наживається на контрабанді, наркотрафіку тощо. Це також буде важливим фактором у вирішенні придністровського конфлікту, бо на цьому заробляють і деякі лідери Придністров’я. Це сприятиме реінтеграції.

«Деякі лідери Придністров’я» — хто саме?

Це кілька відсотків населення Придністров’я, яке заробляє на тому, що існують відмінності у фіскальній, митній політиці, що не контролюється кордон. Їх багато. Багато — я маю на увазі не десятки тисяч, але кілька сотень, які на цьому заробляють. І це стосується не лише території Придністров’я. Такі люди є і на території України і Республіки Молдова, і в інших країнах. Вони використовують те, що цей конфлікт не врегульований.

Цьогоріч Придністровському конфлікту 25 років. Як ви гадаєте, коли він може бути вирішений?

Як я вже казав, вирішення конфлікту не потребує великих змін. Населення уживається легко, адже не має ніяких відмінностей. Щодня десятки тисяч людей з одного або іншого берега їдуть одне до одного в гості, багато людей мають родичів на іншому березі Дністра. Ми не маємо взаємної ворожнечі чи ненависті одне до одного.

Якби не було цих силових структур Придністров’я, не було б російської армії, то ми не мали б ніяких проблем, навіть статус ніякий не був би потрібен — люди можуть і вміють жити разом і не мають одне до одного жодних претензій.

Нам необхідно підвищувати рівень життя населення в Молдові, бути привабливими для населення Придністров’я, імплементувати поступово європейські реформи, європейські стандарти, водночас гарантуючи права і свободи громадян.

У випадку Німеччини реінтеграція була успішною саме завдяки успішності реформ, успішності демократичної моделі, НДР не змогла нічого цьому протиставити й населення саме вирішило, що і як буде далі. Гадаю, в цьому напрямку нам також треба працювати, паралельно з переговорами. Якщо виконати всі ці аспекти, переговори будуть успішними, населення захоче реінтегруватися і досить швидко.

П’ять років?

Може й швидше. Але не треба поспішати з різкими рухами і рішеннями, що можуть створити більше проблем, ніж дати хороших результатів. Краще більше попрацювати, але отримати таке рішення, яке було б життєздатним і відповідало інтересам населення.

Читайте цей матеріал також російською мовою