«Яма рухалася три дні — євреїв поховали живцем». Українці поділилися спогадами про часи Голокосту

Ці свідчення записали два роки тому, а тепер їх уперше опублікував меморіальний центр «Бабин Яр» спільно із французькою організацією «Яхад-Ін Унум».

Бачили сніг, залитий кров'ю

Раїса була ще дитиною, коли бачила, як сотні євреїв ішли на «поля смерті» поблизу школи, у якій вона вчилася. Там євреїв розстрілювали, і вони падали мертвими або пораненими у величезні ями. Коли діти ходили околицями, вони змушені були дивитися на залитий кров'ю сніг. Коли нацисти прийшли в село Раїси — Натягайлівку Миколаївської області — у 1941 році, їй було лише 6 років.

Вона згадує, як євреїв вели з ранку до полудня, і коли вони прийшли на місце, «їм наказали роздягнутися, потім у них відібрали коштовності й одразу вбивали». Нацисти обрали місце на околиці села, це був голий пустир, де вирили величезні ями. Німці не розстрілювали маленьких дітей, вони кидали їх живими в ями і закопували. Усе це відбувалося просто біля школи Раїси.

«Ми чули, як їх вели. Вони розмовляли єврейською мовою [їдиш], плакали та кричали. Це було страшно! Там убили тисячі людей!.. Туди йшли літні жінки, діти, підлітки. Вони несли на руках маленьких дітей», — згадує Раїса.

За її словами, нацисти давали місцевим школярам завдання збирати чебрець, і коли вони ходили навколо цих місць, то бачили сніг, залитий кров'ю. «Повірте, якби зібрати тут [біля ям смерті] всю кров, цього було б достатньо, щоб утопити всю Україну», — каже вона.

«Пане, ми хочемо жити»

Галині було 11 років, коли нацисти вбивали євреїв у лісі неподалік від її будинку. Вона пам'ятає вбивства, ями, крики маленьких хлопчиків і дівчаток.

Нацисти привозили євреїв до її села Туники Київської області з сусіднього міста Богуслав, щоб розстрілювати їх над могилами раніше вбитих комуністів біля лісу. Одна 16-річна єврейська дівчинка, яку знала сім'я Галини, провела ніч, ховаючись у їхньому будинку, а наступного вечора повернулася з двома подругами.

Мати Галини сказала їй: «Донечко, ми не можемо сховати тебе... Ідіть, у мене є власні діти, я не можу ними ризикувати».

Галина пасла корів поруч із місцем розстрілів і згадує, що бачила, як чотири рази поспіль протягом чотирьох днів нацисти розстрілювали групи євреїв. Але це були не єдині випадки: Галина та її друзі спеціально ходили туди, щоб подивитися, що відбувається. Серед тих, кого вона бачила вбитими, була й дівчинка з подругами, які приходили сховатися до будинку Галини.

«Ця дівчинка сказала: "Пане, ми хочемо жити". Німець спрямував на неї пістолет, але потім опустив його. А другий кричав йому, щоб він стріляв. І він спробував іще раз, а потім заплакав. А другий ударив того німця в обличчя, схопив його гвинтівку і піф-паф, убив їх. Дівчата впали поверх тіл, які вже були там», — пригадує Галина.

Яма рухалася три дні — євреїв поховали живцем

16-річна Любина стала свідком, як до місця розстрілу вели трирічну єврейську дівчинку разом із матір'ю. Очевидиця згадує, що навіть через три дні після масового вбивства яма все ще рухалася — «євреїв поховали живцем».

«Одного разу влітку я побачила колону євреїв, які йшли з навколишніх сіл у супроводі 15 поліцаїв. До них приєдналися місцеві євреї. Там були здебільшого підлітки та люди похилого віку. Я бачила матір із дочкою, якій було лише приблизно три роки. Дівчинка все запитувала: "Мамо, куди ми йдемо? Я була хорошою дівчинкою, навіщо ти ведеш мене туди?" Колона прибула на місце страти, яма вже була вирита. Там лежали тіла — це були євреї з іншого села», — згадує Любина.

Троє німців у зеленій формі вже чекали біля ями. Солдати були озброєні автоматами та гвинтівками. Євреї роздяглися, стали перед ямою, і їх розстріляли. Дітей живими кидали в ями і закопували. «Після розстрілу, навіть через три дні, яма все ще рухалася».