Його двадцятий Вавилон. 75 років з дня народження Івана Миколайчука

Якби український кінематограф соціалістичної доби був схожим на сучасний Голлівуд, то звання головної зірки і секс-символа точно дісталося б Івану Миколайчуку. Коротке та насичене життя актора, який отримав від радянської влади клеймо «націоналіста», є яскравою ілюстрацією розвитку українського кіно в той період.

До 75-річчя з дня народження Івана Миколайчука ми пригадали головні фільми та події його життя.

Миколайчук та цифри

За свої 46 років Миколайчук встиг закінчити Чернівецьке музичне училище, театр-студію при Чернівецькому музично-драматичному театрі ім. О. Кобилянської, Київський державний інститут театрального мистецтва ім. Карпенка-Карого, зіграти 34 ролі, написати 9 сценаріїв і стати режисером 2 фільмів.

Миколайчук та дебют

Івану допоміг ранній старт у кіно. Хоча це важко назвати просто «стартом». Для дебюту в фільмі Параджанова «Тіні забутих предків» більше підійде фраза «реактивний злет». Миколайчук, що потрапив на кастинг в останній момент, вразив усю знімальну групу (особливо режисера та оператора Юрія Іллєнка) й отримав роль одразу на знімальному майданчику.

Івана дуже рекомендував його вчитель Віктор Івченко… Сергій Параджанов попросив мене, оператора фільму, провести суто формальну пробу. Але сталося по-іншому. Те, як зажив Миколайчук перед камерою, до цих пір приголомшує мене при одній тільки згадці про це. Я кинувся з павільйону слідом за Параджановим, повернув його. Через якусь чверть години Іван був затверджений на роль прямо на знімальному майданчику

Юрій Іллєнко, оператор «Тіней забутих предків».

Сам Параджанов пізніше порівнював вплив Миколайчука на українське кіно з генієм Довженка. Їхні долі мало справді багато спільного: обох дуже любили на Заході, про що вони самі не здогадувались (Миколайчука запрошували до Голлівуду, проте Держкіно йому про це не повідомило), обоє отримали мітку «неблагонадійних» та регулярно страждали від заборони їхніх робіт радянською владою.

Кадр з фільму «Тіні забутих предків»

Миколайчук та радянська влада

Якщо Довженку допомагали поступки влади та неймовірна популярність «Звенигори» та «Землі» за кордоном, то Миколайчуку пощастило зніматися в час, коли Брєжнєв ще не закрутив гайки хрущовської «відлиги». На цей час припали його ролі у фільмах «Тіні забутих предків» та «Сон», де він зіграв Тараса Шевченка.

Кадр з фільму «Сон»

Вже у 1968 році, на зйомках «Аннички», актора звинуватили в націоналізмі. Миколайчук не стримався й спробував пояснити різницю між «націоналізмом» та «патріотизмом», проте це призвело до доносу в Москву й кваліфікації «людини з ворожою ідеологією». «Білий птах з чорною ознакою», де актор виступив ще й сценаристом, став останнім значним «релізом», після якого він остаточно потрапив у списки неблагонадійних і закрив собі дорогу на широкий екран.

Впродовж п'яти років актора не запрошували зніматися і пояснювалося це виключно «проханням» партійного керівництва. Жертвою радянської влади став і фільм «Пропала грамота», де Миколайчук виступив і актором, і сценаристом — знятий у 1974-му році, у прокаті він з'явився лише на початку 80-х.

Кадр з фільму «Пропала грамота»

Миколайчук та його Вавилон

На кожну заборону рано чи пізно знаходився той, хто міг її подолати. Для Миколайчука такою людиною став секретар з питань ідеологічної роботи Харківського обкому КПУ Володимир Івашко. Він допоміг з виходом останньої значної роботи — «Вавилону XX».

Досі ніхто достеменно не розуміє, як Миколайчук зміг проштовхнути в прокат таку незвичну картину. Іван виступив сценаристом, режисером, відповідав за музичне оформлення та зіграв головну роль філософа. Стрічка навіть отримала нагороду на Всесоюзному кінофестивалі в Душанбе за найкращу режисуру.

Кадр з фільму «Вавилон ХХ»

Вісімдесяті для режисера пройшли в боротьбі з постійними заборонами та обмеженнями. Його не допускали до зйомок, кроїли сценарій, забороняли тематики. Все це відбилося на його здоров'ї й у 1987 році Іван Миколайчук пішов з життя.

Тепер можна лише припускати, як би склався шлях актора, сценариста та режисера у наш час, але як казав філософ Фабіан у «Вавилоні XX»: «Часи міняються і ми з ними міняємось». Без епохи не було б того Миколайчука, якого ми знаємо.

Кадр з фільму «Білий птах з чорною ознакою»