Юліан Рьопке про німецьких друзів Путіна

Скільки Росія витрачає на фінансову підтримку так званих «ДНР» та «ЛНР»? Чому деякі німецькі політики підтримують сепаратистів та запрошують командира батальйону «Прізрак» на конференцію, та чи треба очікувати Мінська-3?  Про це Громадське поговорило із редактором німецького видання «Bild», автора ексклюзивного розслідуванння про фінансування Росією так званих «ДНР» та «ЛНР».

Ви нещодавно опублікували у видання «Bild» власне дослідження про те, як Росія фінансує «ДНР» та «ЛНР». Якими є основні результати вашого розслідування?

Разом із командою ми були на сході України, на неокупованих територіях Донецької та Луганської областей, незадовго до Різдва. Ми розмовляли з різними людьми, які перебувають на окупованих територіях, а також із тими, хто покинув окуповані території в останні 6 місяців. Ми виявили доволі цікаві речі. З квітня 2014 по квітень 2015 Росія загалом взяла на себе усі соціальні виплати, яких потребує «республіка»: це комунальні послуги, зарплатня викладачам, лікарям, прибиральникам, інженерам та, безумовно, соціальні виплати, наприклад, неповним сім’ям та іншим.

Скільки, згідно з вашим досліджненням, Росія витричає щорічно для того, щоби підтримувати самопроголошені республіки?

Тут варто уточнити. Ми дізналися, скільки людей потребує коштів, оскільки самопроголошена республіка опублікувала такі цифри: загалом 170 8791 інженерів, кожен із яких отримує по 2248 рублів на місяць, що становить 28 євро. Ми крок за кроком вивчали різноманітні галузі — такі як соціальні виплати, заходи зі створення нових робочих місць, соціальні пільги, так само, як і виплати солдатам. Ми підрахували, що Росія щомісяця витрачає 79.1 млн євро винятково на ці зарплати та соціальні виплати, а це становить майже 1 мільйон євро на рік.

Інша тема, яка дуже нас цікавить, — це історія нещодавнього скандалу, коли німецька політична партія лівих, Die Linke, запросила до скайп-включення командира батальйону «Прізрак». Як би ви прокоментували цю подію та скандал навколо неї?

Я не прокоментую від себе, але я можу сказати, що мій колега Петер Тіде (Peter Tiede), який був на конференції, писав про цю подію. Там також були присутні Оскар Лафонтейн (Oskar Lafontaine) та Сара Вагенкнехт (Sahra Wagenknecht), які насправді є високопоставленими фігурами у німецької партії Die Linke. Пан Марков заявив, що вони воюють із фашистами, якими є, на їхню думку, українська армія та українці, підпорядковані Києву. Також цікаво, що організатори конференції аплодували йому та бажали успіхів у «боротьбі з фашистами». Коли мій колега Петер Тіде зауважив, що Марков перебуває у списку людей, які підпадають під дію санкцій ЄС ще з 2014 року, і відтак його не може спонсорувати ЄС, організатор конференції від лівої німецької газети «Юнге Вельт» (Junge Welt) відповів: «Ні, нас не цікавить, що він у цьому списку, тому що цей список створено людьми, які щоденно здійснюють державний тероризм». Він  говорив про європейські уряди.

Давайте поговоримо ширше про систему політичних партій в Німеччині, які підтримують Путіна. Як би прокоментували проросійську мережу в Німеччині?

Офіційних проросійських мереж у Німеччині серед партій немає. Проте є партії, які більше схиляються до Росії та мають м’яку політику стосовно Росії. Є також Die Linke (німецька ліва партія), яка надає провідну підтримку. Проте, в середині уряду існують різноманітні думки щодо імплементації санкцій. Тому що Мінські домовленості не виконуються Росією. Є громадяни, які думають, як канцлер Меркель — яка більш сувора — що повноцінне впровадження Мінських домовленостей у першу чергу, для зняття санкцій. Є, натомість, інші політики, наприклад, із соціал-демократичної партії, які мають м’якший підхід до Росії. Вони вважають, що зняття санкцій може відбутися раніше.

Якими є основні аргументи Die Linke підтримувати Росію?

Я не можу казати за кожного окремого політика. На конференції було дуже багато людей із Die Linke, які повторювали заяву росіян, що, наприклад, в Україні росіяни воюють із нацистами та фашистами. Я думаю, усі розуміють, що це не так. Проте цей аргумент об’їхав увесь світ із Владіміром Путіним! Деякі європейські партії, включно з німецькою, підтримують Путіна через його антифашистську риторику.

Чи громадська думка в Німеччині піддається впливу партії лівих? Наскільки впливовими є їхні аргументи для німецьких громадян? Чи є ця партія популярною в Німеччині?

Я не можу багато говорити про Die Linke, я не знаю, про що думають їхні виборці. Ми знаємо, що багато хто з них займає проросійську позицію, а більшість зі східної Німеччини, саме там їхня опора, і дехто з них — колишні, скажімо, агенти Штазі (Міністерства державної безпеки Німеччини), яке було розвідкою. Але я можу сказати, що, наприклад, Russia Today, ви знаєте, — це російська пропагандистська агенція, вони мають редакцію в Німеччині, але вони досі не мають бажаної підтримки та аудиторії. У них лише 11 тисяч читачів на Твітері, що не можна порівняти з тим, що має Russia Today на англомовному Twitter акаунті. Тож я думаю, думки в Німеччині не схиляються до проросійських, як більшість думає, і що російська пропаганда хоче нам нав’язати.

Моє останнє питання буде про Мінські домовленості. Як би ви прокоментували нещодавнє інтерв’ю Путіна, в якому він зокрема говорить про те, що саме Україна не виконує Мінські домовленості. Як про це інтервю говорили німецькі ЗМІ?

Я не думаю, що був великий розголос у ЗМІ щодо цього інтервю, яке зробили два редактори «Більду». І я думаю, Путін сказав, що особливо 11 пункт, останній у Мінських домовленостях, має бути виконаний. Він сказав, що найбільш важливою є конституційна реформа України. Проте я говорив із кількома дипломатами вчора і, як ми знаємо, на жаль, немає порядку в якому мають бути імплементовані пункти від 1 до 11. Проте, перший пункт — це припинення вогню, чого не було зроблено. Адже як ми знаємо, лише за вчора 6 українських військових було поранено на війні, що триває. Я думаю, якщо  перший пункт не було імплементовано через те, що проросійські війська досі воюють, тоді, на мою думку, Путін не може вимагати від України першочерговим втіленням 11 пункту, останнього пункту домовленостей.

/Hromadske.Світ, Тетяна Огаркова