Світ / Сусідні країни

«З вами готові спілкуватися вашою мовою»: як живе українське Закарпаття і навіщо тут отримують угорські паспорти

Світ/Сусідні країни/«З вами готові спілкуватися вашою мовою»: як живе українське Закарпаття і навіщо тут отримують угорські паспорти
Зберегти
Вигляд

«Це кімната Аліси. Ось тут на ліжку сідає казкар, і той, що зверху, слухає його. А той, що знизу, рахує слоників — ось вони стоять. Мені, щоправда, аби заснути, досить порахувати до одного».

Дмитро Корбинський — невисокий сивий чоловік років 45 — проводить екскурсію своїм будинком у Береговому. Він каже, що створює в ньому казку. Тут є кімнати Гаррі Поттера й мореплавця, є бібліотеки, по самі вінця заставлені книжками та потаємні кімнати, які одразу й не знайдеш.

Дмитро створює казки у своєму будинку останні десять років. У 2008-му він переїхав до Берегового з Києва. Каже, що тут все нагадує місто його дитинства — таке ж зелене, затишне й казкове.

«Хтось бачить тут політику, а я — будинок Кая та Герди», — вказує він на одну з хатинок чеської архітектури, яка, напевно, колись належала чеському поміщику. Такі будинки з’являлися в Береговому з 1920-го по 1938 роки, коли місто було під владою Чехословаччини. Утім, у світі мініатюрної архітектури легко зберегти казку, а ось за стінами будинку Дмитра політика передбачувано переважає вже не один десяток років.

Протягом 20 століття цей регіон устиг змінити шість підданств і побувати у складі шести держав. Може, саме тому сьогодні туристові Берегове може здатися не українським містом — тут майже всі вивіски дублюються угорською мовою, на будинках висять угорські прапори, по телевізору мовлять угорські канали. І саме тут кілька місяців тому стався скандал: хтось зняв у місцевому консульстві, як українці отримували угорські паспорти. На відео начебто нові громадяни Угорщини, вони ж громадяни України, співають угорський гімн і присягають на вірність державі. Після розголосу інциденту, Київ вислав угорського консула. 

Ця ситуація — лише один з епізодів у напружених стосунках Будапешта й Києва. Угорщина постійно посилює присутність у Закарпатті, пояснюючи це підтримкою своєї національної меншини.

У Києві, а надто після подій 2014 року, з острахом говорять про можливий сепаратизм та угорську експансію в регіоні. Громадське вирушило до Закарпаття, щоб з’ясувати, чи виправдані ці страхи.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Як угорські паспорти підривають відносини Києва з Будапештом

У Береговому майже всі вивіски дублюються угорською мовою, на будинках висять угорські прапори, Закарпатська область, 18 жовтня 2018 року   
Анастасія Власова/Громадське

Місто шести держав

«Коли ви приходите в крамницю чи на ринок, продавець зустрічає вас двома словами: «тешек/прошу», — розповідає Дмитро Корбинський. — Це означає, що людина готова спілкуватися з вами вашою мовою».

У Береговому, як і в багатьох прикордонних містах і селах Закарпаття, сформувалося багатонаціональне середовище. Тут мешкають угорці, українці, русини й роми, які теж розмовляють угорською. Тому вона найпоширеніша. Що не заважає мешканцям міста спокійно розмовляти одне з одним.

«Коли хтось приїжджає й каже, що ось, йому відмовилися продавати каву, тому що [він звернувся] українською — це неправда. Ніхто не робитиме так, тут це просто не прийнято», — запевняє Корбинський.

Угорська мова тут найбільш вживана, написи на вивісках крамниць або тільки угорською, або двомовні — дублюються українською. Берегове, Закарпатська область, 18 жовтня 2018 року   
Анастасія Власова/Громадське

Чоловік указує на місцевий медичний коледж, розташований у будівлі управління колишнього Берегівського комітату — так за Угорщини називалися райони. Тут викладають українською мовою, вступати приїжджають абітурієнти з усього Закарпаття.

Навпроти коледжу — один із тутешніх парків, який у місті неофіційно називають Будапештом. Тут планують встановити пам’ятник Ференцу Ракоці II — князю Трансільванії, який правив у XVII-XVIII століттях.

Біля однієї з небагатьох українських шкіл — більшість навчальних закладів у Береговому угорські — пам’ятник молодому Тарасові Шевченку. Його відкриття ініціювали громадські активісти, але грошей не вистачило й довелося звертатися по допомогу до уряду. І він не відмовив — пам’ятник установили. Парадокс у тому, що фінансову допомогу надав уряд Угорщини, а не України, розповідає Корбінський.

Берегове, історично угорське місто, в 1919 році ненадовго окупувала Румунія, далі прийшла Чехословаччина, а в 1938 році — Угорщина. У 1944-му Берегове, як і решта Закарпаття, ввійшло до складу СРСР. Після розпаду Союзу на Закарпатті заговорили про автономію. Мукачівська й Берегівська місцеві ради ініціювали референдум, ґрунтуючись на Законі СРСР «Про порядок розв'язання питань, пов'язаних з виходом союзної республіки з СРСР».

За приклад місцеві прихильники автономії взяли Крим, який у січні 1991 року отримав особливий статус у складі УРСР. Закарпатський референдум відбувся 1 грудня 1991 року, коли по всій Україні проходив референдум про незалежність. 78% закарпатців висловилися за незалежність. Але центральна українська влада, яка тоді займалася будівництвом незалежної держави, результати не визнала. Утім, подібні референдуми на хвилі розпаду Союзу проходили й в інших областях — їхні результати теж залишилися тільки на папері.

Але й без референдуму та офіційного визнання автономії, Закарпаття вважає себе особливим регіоном. Багато в чому це обумовлює близькість до кордонів — від Ужгорода ближче до 11 європейських столиць, ніж до Києва. Закарпаття віддалене від Києва як фізично — Карпатами — так і ментально. Не дарма решту України тут часто називають «великою землею».

На заробітки — через угорський паспорт

Містечко Виноградів, угорською Севлюш, розташоване саме між Угорщиною та Румунією — до обох кордонів звідси 20 кілометрів. Тут, так само як і в Береговому, мешкають українці, угорці, роми й русини.

«Багато хто переїхав у часи СРСР, тоді люди часто переселялися. Дуже багато людей, які мешкали тут із покоління в покоління. Не угорці, а місцеві [як я їх називаю] аборигени», — розповідає музикант Роберт Тіводор, який народився та живе у Виноградові.

Батько Роберта угорець, мати українка, а його родина — така ж інтернаціональна, як і все Закарпаття. Бабуся приїхала з Миколаєва, а дідусь, або «дідик», як називає його Роберт, — з Росії. Його відправили сюди на військову службу, але йому так тут сподобалося, що він вирішив залишитися.

Тут м’який клімат, гори та виноградники, які й дали місту назву. Раніше тут виготовляли вино, але нині заводів не лишилося, хоча кожен поважний закарпатець має власний винний льох.

Роберт — фронтмен місцевого гурту «Чаламада» — так називається традиційний закарпатський салат з маринованих овочів. Себе Роберт вважає українцем, але закарпатським — він каже це особливим закарпатським діалектом, в якому змішані українські, угорські, чеські слова; співає він теж цією мовою. А ось угорської Роберт майже не знає.

У Виноградові справді не відчувається засилля угорської культури. Тут інтернаціоналізм — є католицька, греко-католицька й православна церкви. У колишньому будинку угорських князів — місцевий відділ освіти. Радше це не Угорщина прийшла до міста, а місто до Угорщини — багато мешканців поїхали в сусідню країну на заробітки. Роберт розповідає, що зарплата там — близько 800 доларів.

Найпростіший спосіб поїхати працювати до Угорщини чи далі — отримати угорський паспорт. Роберт обережно каже, що він точно є у 30% закарпатців. Та офіційних даних наразі немає.

У 2015 році Будапешт повідомив, що всього протягом цього часу паспорт отримали 125 тисяч людей. Нині такої інформації ніхто не надає та взагалі намагаються не спілкуватися з пресою.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Як Угорщина зупиняє нелегальну міграцію і блокує діяльність Джорджа Сороса

Спрощену процедуру отримання паспорту Угорщина запровадила для своїх закордонних співвітчизників сім років тому. Усе, що потрібно від заявника, — це довести, що його предки мешкали на території Закарпаття до 1944 року. У перші роки паспорт міг отримати будь-хто з місцевих, згодом Угорщина почала ретельніші перевірки. Та для багатьох жителів Закарпаття довести історичний зв’язок з Угорщиною — не проблема. Від українського паспорта вони часто не відмовляються, але цього ніхто не афішує, надто після останніх подій, коли сайт «Миротворець» почав публікувати списки людей, які отримали угорське громадянство.

«У довколишніх селах Угорщини продають дуже багато нерухомості за низькими цінами, — розповідає Роберт. — А звідти, наприклад, їдуть працювати до Австрії, багато хто теж виїжджає. Приїжджають туди родинами, купують собі будинки. Чи навіть придбали собі там нерухомість, а тут у них родичі — ходять і туди, і сюди».

Деякі пенсіонери реєструються в Угорщині, щоб отримувати місцеву пенсію — в перерахунку це близько 500 доларів, що вдесятеро більше за мінімальну пенсію в Україні. За даними місцевих ЗМІ, на 2016 рік таких було мінімум 10 тисяч людей. Але угорський уряд пильнує соціальні виплати, і якщо людина не мешкає в Угорщині, їх можуть припинити. Тому ті, хто їдуть за пенсією, намагаються жити на дві країни, показуючи участь в житті Угорщини, наприклад, ходять голосувати. Але здебільшого закарпатські угорці воліють залишатися вдома.

«У мене є знайомі [угорці], які кажуть, що я до цієї Мадярщини в житті не поїду. Мені й тут добре», — каже Роберт.

Гроші для всіх

Через те, що в Закарпатті за 20-е століття змінилося шість країн, люди тут навчилися мирно жити поруч одне з одним й отримувати вигоду зі свого прикордонного статусу. Крім того, що для місцевих жителів поїхати в Європу на філіжанку кави — справді не проблема, цей регіон ще й додатково фінансується угорським урядом.

У 2015 році Будапешт запропонував соціальний пакет допомоги Закарпаттю у зв’язку зі складною економічною та соціальною ситуацією в Україні й війною на сході. За останні два роки на різноманітні проекти в Закарпатті виділили 60 мільйонів доларів — сьому частину бюджету області. На 2019 рік Угорщина запланувала для закарпатських угорців 11 мільйонів, хоча від початку ця сума була вдвічі меншою. Будапешт запевняє, що підтримка закарпатських угорців лише зростатиме.

«Усі закарпатці так чи йнак отримують вигоду від цієї допомоги, — розповідає Дмитро Корбінський. — Це і дороги, і, наприклад, нещодавня допомога Угорщини з вакцинами проти дифтерії. Усі закарпатські діти, не лише угорські, безумовно, були забезпечені цієї вакциною. Для інфраструктури Закарпаття, а цією інфраструктурою користуються люди різних національностей, це суттєва допомога».

Один з прикладів — де додаткове фінансування на підручники в угорських школах. Цю допомогу отримують всі школярі, незалежно від національності, пояснює Дмитро. Угорські школи популярні не лише серед етнічних угорців, а й серед українців — випускники планують вступати до угорських вишів. Хоча є й інші приклади. Олівія Жиго — етнічна угорка. Але навчалася в українській школі, а нині — в українському коледжі. «У нас в родині така позиція: попри те, що ми етнічні угорці, мені співали угорські колискові, я дивилася угорські мультфільми, — ми живемо в Україні, і я повинна знати цю мову. По-перше, для зручності, щоб я в магазин могла сходити, а по-друге, тому що це наш громадянський обов’язок», — розповідає вона.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Мовний закон: чому обурені Будапешт, Бухарест та Варшава?

Олівія походить із села Вишково — це в Хустському районі Закарпаття, трохи далі від кордону, ніж Берегове й Виноградів. Менше з тим, більша частина мешканців села — угорці. Але з українцями вони добре ладнають. «Угорці живуть за місцевим часом, а українці — за київським, — наводить один з прикладів Олівія. — Коли в селі щось відбувається, наприклад концерт, про це пишуть на вивісці угорською й українською. Написано угорською місцевий час [початку] й українською київський час. Люди до цього звикли, для всіх це зручно. Навіть якщо не уточнюєш час, коли говориш з українцем, — а в селі всі знають одне одного, — знаєш, що він каже про київський час. Значить, він прийде завтра о першій, а не о другій».

Але не всі односельці Олівії за інтеграцію в українське суспільство: «Є такі, хто каже: я угорець. Такі не хочуть вивчати українську мову, але самі не їдуть. Я таких не розумію».

Радикальні настрої серед закарпатських угорців справді є, розповідають Громадському співрозмовники. Але таких меншість. Більшу частину закарпатських угорців улаштовує статус-кво, коли вони, будучи громадянами України, одночасно живуть у своєму, угорському світі. Тому спроби Києва українізувати цей регіон викликають спротив. Так було, наприклад, із сьомою статтею Закону «Про освіту», який ухвалили торік. Згідно з ним усе навчання в школах повинно відбуватися українською мовою, а мовою національних меншин дозволяють викладати тільки декілька дисциплін. Закарпатські угорці вирішили, що переводитимуть своїх дітей до приватних шкіл, до того ж, Угорщина пообіцяла, що їхня кількість збільшиться.

Політика Угорщини щодо підтримки співвітчизників не минає дарма — і Закарпаття, і колишні угорські райони Румунії, Сербії та Словаччини віддано голосують за партію Віктора Орбана «Фідес». На останніх парламентських виборах, які пройшли у квітні цього року, закарпатські угорці майже одноголосно проголосували за Орбана. Попри те, що йдеться лише про 398 тисяч людей, після перемоги Віктор Орбан окремо подякував саме закарпатським угорцям, які «допомогли захистити Угорщину». Ну а на місцевому рівні стабільну підтримку отримує партія КМКС («Товариство угорської культури Закарпаття»). На регіональних виборах вона отримала 40 тисяч голосів і 8 місць в обласній раді. Максимальну підтримку партії надають прикордонні райони. У Берегівській міській раді у КМКС більшість місць — 12, і свій мер.

Дмитро Корбінський визнає, що хоча на побутовому рівні між угорцями й українцями панує злагода, громади все одно тримаються відокремлено. Він наводить один з небагатьох прикладів об’єднання всіх мешканців Берегового. У центрі міста є міст, що руйнується, на ньому висить плакат, де двома мовами написано, що проїзд великогабаритного транспорту заборонений. Менше з тим, фури все одно заїжджали до міста. Люди вийшли на пікет, щоб їх не пустити. Але таке трапляється не часто. Зазвичай місцеві проукраїнські активісти влаштовують свої заходи, а угорська громада — свої. А позаяк угорський уряд постійно виділяє на це гроші, угорці на Закарпатті справді найактивніші.

Угорщина виділяє кошти на допомогу цьому регіону, а отже має право диктувати свої умови, за якими тут повинно проходити життя, вважають у Будапешті. Часто це призводить до конфліктів між Україною та Угорщиною. У 2018 році Міноборони України вирішило дислокувати у Береговому 128 бригаду. Угорщина виступила проти. Як розповіли Громадському місцеві, міський голова Берегового був готовий виводити людей на мітинги і майже всі місцеві угорці вийшли б. Але в результаті щодо розміщення бригади домовилися як на вищому рівні міністрів закордонних справ Павла Клімкіна й Петра Сийярто, так і на місцевому. На протести ніхто не вийшов.

«Угорщина безумовно цікавиться життям закордонних угорців, зокрема й закарпатських угорців. А те, що стосується української держави, то Закарпаття для України таке ж як і Житомирська область, Хмельницька. Там [у Києві] думають, що оскільки цей регіон якось існував усе життя, то і далі існуватиме», — розмірковує Корбінський.

Він додає, що навряд чи Угорщина має якийсь план анексії Закарпаття. Але відмовлятися від своєї присутності тут вона точно не буде.

«Це все штучно нав'язано»

У Виноградові на одній з центральних вулиць є кав'ярня, де варять відмінну каву, тут також роблять тістечка. Хазяйка кафе — угорка, вивіска на її закладі дублюється угорською та українською, а до українців вона звертається українською мовою та завжди кличе приходити ще.

«Я вважаю, що це все штучно нав'язано. Мій тато угорець, у мене є дуже багато друзів угорців. У цьому не було нічого страшного: тут ти говориш угорською, а тут — українською. Усі одне одного розуміють», — каже музикант Роберт Тіводор.

Хлопець Олівії Жіго — з Івано-Франківська, разом з ним вона подорожувала центральними містами західної України. Вона часто зустрічала людей, які не знали, що на Закарпатті живуть угорці й дивувалися, що Олівія знає ще й українську мову.

Дмитро Корбінський за десять років став справжнім знавцем Берегового — хоча до приїзду в це місто майже нічого про нього не знав. Тепер навіть іноді проводить екскурсії містом і може годинами розповідати його історію. Він упевнений, що Берегове не можна називати угорським, хоч тут угорські пам'ятники й угорські прапори. Особливість цього міста, як і всього Закарпаття — в його багатонаціональності та вмінні жителів мирно співіснувати. Тут не хочуть провокувати конфлікт і максимально дистанціюються від політичних розмов, ретельно добираючи слова, які кажуть на камеру. Тут хочуть, щоб так було й надалі.

За підтримки «Медиасети»

Над проектом працювали: Юліана Скібіцька, Анастасія Власова, Олександр Кохан, Надія Апенько, Яна Сєдова, Анна Єресько, Юлія Банкова, Вікторія Курчинська

Пов`язані новини