Олена Гаврилюк заразилася коронавірусом на роботі, коли була на чергуванні. Працює хірургом-проктологом в районній лікарні Монастириськ. Вона контактувала з медсестрою, яка першою в лікарні захворіла на Соvid-19 (в цій лікарні працює і Наталія Павлюк, з якою ми говорили раніше). 

Потім симптоми хвороби з’явилися і в батьків Олени. Зараз вони всі разом лікуються вдома на самоізоляції. Під час інтерв’ю 22 квітня Олена казала, що чекає на результати повторного тесту на коронавірус. Вона сподівалася на негативний результат і що вже може вийти на роботу, але ввечері написала, що тест все ж поки позитивний.

Олено, як сталося, що ви заразилися і коли з’явилися симптоми?

Я попала в той період на чергування, коли перша наша пацієнтка захворіла. Вона поступила в реанімаційне відділення 18 березня, а я 19 березня там чергувала. Цій пацієнтці встановили діагноз Covid-19 десь 22 чи 23 березня. 

Я контактувала з нею і 19, і 22 березня, а 24-го в мене вже з’явилися симптоми — підвищення температури до 37, головний біль, якась загальна слабкість. Ну і сухий кашель.

Тоді нас, медичних працівників, повідомили, що ми маємо здавати тести вже 25 березня. 26-го я здала тест, а 27-го мені вже сказали, що він позитивний.

Перша пацієнтка — це медсестра приймального відділення, вона першою контактує з усіма, хто звертається. Враховуючи, що засобів індивідуального захисту не було, то вона перша інфікувалася. І ми всі, хто не мав засобів захисту, — теж.

А чому у вас не було засобів захисту? Не вистачало взагалі тоді, чи думали, що вірус несерйозний? 

Ми запитували ще за тиждень до того, чи будуть у нас засоби медзахисту і хто нам їх видасть. Лікарня не була забезпечена, не було в наявності, а рукавички і звичайна маска — це не той захист, який би мав бути. 

Не були готові матеріально. Морально були готові — в нас багато заробітчан в районі, вони приїжджали на свята як раз. Але засобів захисту не було.

Навіть звичайних масок?

Не було. Я сама купувала, потім нам видали по одній чи дві пари рукавичок. Погодьтеся, що це не захист. Нас було більше десяти на початку інфіковано: молодші медсестри, медсестри і лікарі.

У медсестри не одразу діагностували Covid-19?

За протоколами мали перевіряти на грип. В неї виявили грип типу А, котрий дав ускладнення — вірусно-бактеріальну пневмонію. І лікували як пацієнтку з грипом, підтвердження, що в неї Covid, не було. Коли почала наростати клініка, приїздили обласні спеціалісти-консультанти, вирішили зробити тест.

Ви коли дізналися про ваш позитивний тест, куди зверталися, як почали лікуватися?

Фактично з 25-го я вже нікуди не зверталася. в нас захворіло багато сімейних лікарів. Симптоми помірно наростали, не було ніяких критичних моментів. Я досить об’єктивна була, сприймала все нормально, я лікування почала самостійно. Просто була на самоізоляції вдома, все протікало достатньо легко. Я навіть не приймала препаратів для зменшення температури. Була максимальна 38 один раз. 

Ще від 20 березня я і моя сім’я приймали противірусні препарати для профілактики. Ми всі розуміли, що інфікування може бути, що, можливо, в тієї пацієнтки вже є той коронавірус.

Ви досить спокійно поставилися до хвороби?

Спокійно, бо паніка не дозволяє критично оцінювати ситуацію. Іноді буває все набагато простіше, якщо спокійно сприймати.

Інформаційна гігієна не менш важлива за особисту. Ми працюємо навіть в умовах карантину і піклуємось про новини, які ви отримуєте! Підтримайте нас на Спільнокошті! Підтримайте незалежну журналістику!
Олена спокійно поставилися до хвороби, бо паніка, на її думку, не дозволяє критично оцінювати ситуацію
Фото:

надане hromadske

Як ви зараз? Температури вже немає? 

Дякую, все добре. В мене симптоми може були до тижня. По своїх суб’єктивних відчуттях до Великодня я вже була здорова.

А як ваші рідні? Ви ізолювалися чи лікувалися разом?

Лікувалися разом. В мене і батько перехворів, і мама перехворіла. Ми все в домашніх умовах. 

Після всіх повідомлень, інформації з інших країн, скільки в них летальних випадків, як вони борються з недугою — це нагнітає ситуацію. Але всі бачили, що я спокійна, значить — усе добре. Паніка заважає.

А батьків тестували?

Батька тестували, в нього був позитивний. Тоді, коли ми захворіли, тільки почали завозити тести і не можна було протестувати всіх підряд. Контактні особи — так, але на перший план виходили люди, які мали симптоми.

Спочатку в батьків симптомів не було. Я не могла себе ізолювати, в окремій кімнаті зачинитися — це трохи відносно. Звичайно, індивідуальний рушник і посуд, обробка всіх поверхонь, домашня дезінфекція була, але все рівно ми спілкувалися.

Тато виявив симптоми 28 березня і тоді ми вже зробили тест — він був позитивний. В нього була температура 38,5-38,7 — ми вже її тоді збивали. 

Мама фактично середньої важкості була, бо температура і до 39 наростала, і виражений інтоксикаційний синдром був, ми все це ліквідували, бо я ставила крапельниці. 

Потім, коли симптоми зменшилися, ми зробили рентген. Були залишки бронхіту, пневмонії не було. Зараз уже все добре. Батьки загалом достатньо спортивні люди, важких супутніх патологій не мають, намагаються активно проводити свій час, тому імунітет їхнього організму справився з такими моментами, все пройшло достатньо легко.

Як ставляться до людей з діагнозом Covid-19 сусіди, знайомі, колеги в лікарні? Ви ходили на рентген — ви були в засобах захисту, як реагували люди, які з вами контактували?

Ми вийшли лише на рентген, більше за цей час нікуди не ходили. Чоловік ходив купувати продукти, теж у засобах захисту — рукавички, маски. Ми не ходили. 

Людей можна зрозуміти, які переживають, як би не інфікуватися. Але всьому є здорова межа. Треба знати механізми зараження. Сусіди прекрасні, теж лікарі — неодноразово пропонували допомогу, ми спілкувалися через город навіть без масок — далеко. 

Рентгени нам треба було зробити, вдягли все як треба, врахували всі моменти, аби запобігти контактуванню. 

Всі переживають, хвилюються і ніхто не може спрогнозувати, як у кого буде протікати захворювання. І молоді вмирають, і старші люди. Але все має бути об’єктивно. В нашому районі нормально все сприймається, всі адекватні.

Лікарка Олена Гаврилюк (в центрі) з колегами в районній лікарні Монастириськ
Фото:

надане hromadske

Олено, карантинні заходи в нас зараз ефективні чи ні?

Заходи є ефективними, думаю. Якщо би ми масово почали виходити, багато б інфікувалося. І так достатня кількість людей, які перенесли це захворювання безсимптомно і без підтверджень. Думаю, статистика трохи більша насправді. Ці люди все одно гуляли, контактували. Але якби не було карантинних заходів, поступало б більше пацієнтів. Не 5 наприклад, а 15-20. Нам би не вистачало персоналу, в нас і так багато захворіло. А де пацієнтів тоді положити, як “прокапати”, якщо кожному по 3 рази треба крапельниці — це 60 крапельниць, як би одна медсестра з цим справилася б? Треба взагалі запитати, чи попила вона за той день водички і як себе почуває. 

Тому я думаю, що це добре. Не такі потоки пацієнтів поступають. З іншого боку, — люди, які залишилися без роботи: за що жити і годувати сім’ю? Це друге питання: як організувати їм допомогу. 

Чого зараз не вистачає лікарям? Якої підтримки: матеріальної, моральної? Засобів захисту?

Засоби захисту зараз є. Є респіратори, засоби захисту того рівня, який треба. Зараз із забезпеченням все нормально, багато вклали в це і волонтери, і благодійники, і підприємці. 

Я не переживаю, бо я вже перехворіла. Я хочу сказати про медсестер, молодших медсестер — ці люди зараз в зоні ризику. Вони працюють у приміщенні, де найбільша концентрація вірусу, їх оточують хворі на Covid-19. Їм обіцяли надбавки, але до Великодня вони того не отримали. Чи отримають взагалі — хочеться вірити. 

Я знаю ситуації, коли старші (бо в групі ризику) казали: “Ми не підемо”, і молодші виходили за них. Їм треба подякувати за це. Ніхто не звільнився, багато хворих, але всі позитивно налаштовані. Хочеться, щоб їм цей труд оплатили. Уявіть собі, щоб цілий день проходити в цьому комбінезоні, шкіра не дихає, вони просто мокрі всі. Я спілкуюся з ними, і хоч би хто їх спитав, чи вони поїли, чи попили, як забезпечити собі базові потреби.

Щодо моєї мотивації — це оцінка труда. Рівень відповідальності великий, кожен у своїй професії каже про відповідальність, але життя людини — найцінніше. Дуже багато переживань всередині, емоції, постійна думка про свого пацієнта — вони можуть відбиватися на нашому здоров’ї. 

Ще момент: я інфікувалася і принесла це додому до найближчих і найрідніших. Тут тепер треба думати і розставляти пріоритети, чи готова я за 2 тисячі гривень ризикувати життям своїх батьків, розумієте?

Про що б ви звернулися і до пацієнтів, в тому числі?

Мені б дуже хотілося, щоб ми працювали в симбіозі з пацієнтом. Ми завжди на стороні пацієнта, просто потрібна ще і його допомога — аби він хотів одужати. Бо часто пацієнти просто не хочуть виконувати призначення. Ми робимо все, що можемо, і поетапно переможемо цю хворобу.

Ви можете робити разом з нами якісний контент і показати, що відбувається у різних регіонах України в умовах карантину. Знімайте відео з ваших міст, розповідайте, як переносите ізоляцію, чи є в аптеках маски, як ходить громадський транспорт — і надсилайте на адресу [email protected] з темою «Марафон». Ми покажемо ваші матеріали у прямому ефірі марафону «Хроніки коронавірусу», який випускаємо щодня о 9:00 та о 18:00.

Поділитись: