«Завдання — показати систему». Як волонтери у Харкові фіксують військові злочини російської армії

Наша редакція працює цілодобово, аби ви були в курсі того, що насправді відбувається в країні. Якщо для вас важливе те, що ми робимо, і ви вже підтримали Збройні Сили України, можете підтримати наше інформаційне військо.

Гуркіт від роботи артилерії чути вже на в'їзді до міста. Харків — мегаполіс із населенням у 1,5 мільйона людей, його важко взяти під контроль і ще важче оточити. росіяни змогли підійти до міста з півночі та сходу — відповідно і страждають від розстрілу артилерією Північна Салтівка та північно-східні спальні мікрорайони — П'ятихатка і Горизонт. Ну а центр просто бомбардують. Наші партнери зі «Спектру» приїхали до Харкова, щоб дізнатися, як тут фіксують наслідки військових злочинів російської армії.

«Б'ють тих, хто системно чинить опір»

«Починаючи з 24 лютого, з перших хвилин війни, Харків не припиняють бомбардувати, б'ють то з повітря, то із землі, комбіновано, б'ють тих, хто системно чинить опір — нас, Маріуполь, Чернігів... — каже мер Харкова Ігор Терехов. — Я стверджував і стверджую, що російська армія має на меті геноцид українського народу. Тому що бомблять мирні квартали, цілеспрямовано руйнують інфраструктуру міст, постійно бомбардують трансформаторні підстанції, трубопроводи, газопроводи. Відбувається планомірне руйнування житла, цілих кварталів».

У Харкові вибірково побитий увесь центр, практично всі значущі будівлі та споруди — від СІЗО та органів влади до церков і пам'ятника жертвам тоталітаризму. Бомба зруйнувала частину корпусів харківської філії Національної академії управління при президенті України — основна частина обвалена, а фронтон із гарним написом стоїть. Лише кілька золотих літер відвалилися. За фронтоном — відкриті вибухом прорізи дверей, навчальних кабінетів.

Ракети били по центральній площі міста — площі Свободи, найбільшій у Європі. Там обласна рада, і по ній стріляли 1 березня, коли план взяття міста, мабуть, провалився зовсім. Далі тотально били і промахувалися повз міську раду. Вона пошкоджена, але навколишні будинки розбиті набагато сильніше.

Чому?

За лаштунками будь-яких розмов про втрати, руйнування, влучання в житлові будинки, церкви, пам'ятки культури і просто багаторазовий обстріл місць пам'яті на кшталт меморіалу на місці вбивства НКВС полонених польських офіцерів завжди присутнє невисловлене питання: «Чому?!»

У центрі Харкова зяє обгорілими вікнами навчальний корпус Національного університету імені Каразіна. Навпроти — з дірками у напівзірваних вибуховою хвилею золотих банях храм Святих жінок-мироносиць.

Поруч невелика автостоянка, в яку прилетіла важка фугасна бомба — утворився ще один символ війни, глибока вирва зі згорілим автомобілем на дні. Можливо, цілилися в будівлю Обласного апеляційного суду неподалік? Більше «стратегічних» цілей поряд немає.

Харківське СІЗО, можливо, постраждало через те, що поруч — стара будівля, в якій розмістилися якісь служби Національної гвардії України. А харківські житлові райони Салтівка, Горизонт і П'ятихатка — просто тому, що вони на тих околицях міста, до яких підійшла російська армія.

Коли вам кажуть, що житловий район знесений артилерією, це зазвичай перебільшення — сучасні залізобетонні будинки важко одразу зруйнувати. Але Північна Салтівка — це приголомшливе втілення пекла на землі з тих, що за вісім років війни надивився кореспондент «Спектру».

Панельні будинки на місці, але немає жодного зі склом і без пробоїн від прямих влучань. Українська армія тримає оборону на окружній дорозі, яка оперізує місто за мікрорайоном, бійцям за спину по житлових кварталах б'ють «Гради», артилерія, міномети.

На Салтівці мешкають 400 тисяч людей, це найбільший мікрорайон в Україні. Кореспондента «Спектру» поліцейські довезли до згорілого ринку поряд із газопроводом, що горить. «Учора такий стовп [полум'я] був!» — флегматично помітив боєць Харківського полку поліції особливого призначення. Газопровід спалахнув за добу до нашого приїзду. А через кілька діб після нас туди вирушила група реєстрації військових злочинів проти цивільної інфраструктури.

Як правильно фіксувати військові злочини

«Якщо говорити про нас особисто, то все чудово! Нас не потрібно питати про життя у Харкові — у нас не характерна ситуація, нам дуже багато допомагають, проблем немає, ми маємо джерела доходу!» — каже Наталія Зубар, голова правління громадської організації «Інформаційний центр "Майдан Моніторинг"».

Наталія з групою своїх соратників щоранку одягає бронежилет і каску, а потім їде на неброньованій машині до місць обстрілів фіксувати військові злочини — пошкодження армійськими засобами цивільної інфраструктури та житлових будинків. Такий вигляд має «чудове життя» у Харкові — бути при потрібній і важливій ​​справі й не думати про їжу.

Клуб громадської організації Наталії в центрі міста розбили під час чергового обстрілу. Але її квартира ціла, поряд почав працювати торговий комплекс, і Наталія особисто через посередників вела переговори з господарями й переконала відкрити на другому поверсі комплексу магазин торгівлі речами «Мега-сток». У тому ж Києві взуття зараз купити важко, а в Харкові Наталія змогла придбати одяг і щось міцне та зручне на ноги для постійних виїздів на руїни.

У Харкові не працює метро, ​​громадський транспорт, за оцінками мера, виїхало до 30% населення. Відповідно, закрилися підприємства, згасла будь-яка ділова активність, і працювати людям фактично ніде. Магазини з продуктами працюють, тож головне питання для обивателя на другому місяці війни: «Де взяти гроші?» Саме тому в Харкові по гуманітарну допомогу вишиковуються такі великі черги, і в мережі достатньо відео про те, як у такі скупчення людей прилітають снаряди.

«Що ближче до центру, що далі від півночі та сходу, то більше шансів на воду, світло і газ у будинку. росіян відігнали від східних околиць Харкова, але з північних вони нікуди не поділися, ми сьогодні їдемо фіксувати там пошкодження магістрального газопроводу. Вони прицільно б'ють по комунікаціях, і найбільше вражена північ міста», — каже Наталія.

«Ми почали дуже просто. 6 березня виявили, що розбитий наш клуб — я не знаю, що там було точно, але був бій, валялися гільзи, були вибиті вікна і двері, — розповідає Наталія Зубар. — Потім під час чергового серйозного бомбардування розбили сусідній будинок і вдруге зачепили наш, і тут уже ніби перемкнуло: треба все це фіксувати, особливо повторні руйнування, які свідчать про системність. Потім нас звели спочатку з Генеральною прокуратурою, якої тут толком немає, а потім з управлінням СБУ в Харкові, слідчі якого почали давати нам офіційні доручення».

Фіксацією військових злочинів армії рф зараз займається багато хто, іноді навіть конкуруючи між собою. Кореспондент «Спектру», наприклад, прибув до Харкова з групою експертів-документаторів із громадянської коаліції з 22 громадських організацій. Експерти поділилися програмою підготовки документаторів, яка досить повно пояснює, що саме має фіксуватися.

• Що знищили: будинки, заводи, комерційні/некомерційні приміщення, греблі, електростанції.
• Якщо десь були зафіксовані уламки або цілі боєприпаси.
• Місця розташування ворожої техніки, зброї, фіксування їх у житлових кварталах сіл та міст.
• Поранення медичного персоналу, пошкодження лікарень.
• Пошкодження церков, синагог, убивство священнослужителів, руйнування шкіл та університетів.
• Використання цивільного одягу, символіки Червоного Хреста, Червоного Півмісяця.
• Використання живих щитів.
• Захоплення майна, пограбування (банків, магазинів).
• Знищення, пошкодження об'єктів культури та мистецтва.

Документатор Сергій із Києва знімав руйнування цивільної інфраструктури на свій телефон, увімкнувши геолокацію та фіксуючи час. Потім усі фото від окремих людей зводяться до загального архіву «для подання до Міжнародного кримінального суду».

Алгоритм фіксації військових злочинів також простий. «Або ми самі знаходимо об'єкт, або нам дають доручення слідчі СБУ в межах кримінальної справи, і далі ми їдемо, — пояснює Наталія Зубар. — Наше завдання — зняти один ролик без монтажу, бажано не більше ніж три хвилини. Розповідаю під відео, що я знімаю, називаю адресу, дату, час і відрекомендовуюсь, завершуючи ролик на показі власного обличчя. Поряд зі мною працює фотограф, він робить до п'яти опорних фото — загальний план, план руйнувань, якщо є снаряди, касети, уламки бомб, вони теж знімаються, а якщо на уламку ракети є маркування — це просто джекпот! Далі ми сортуємо це до папок за датами».

«Робота важка, доводиться знімати багато зруйнованих об'єктів — це не журналістика, ми приходимо і фіксуємо, а для цього треба обійти об'єкт, оглянути, зрозуміти, а потім знімати, — пояснює Наталія. — На П'ятихатках ми чотири години поспіль знімали. Іноді буває ситуація, коли воно, вибачте, горить, тож потрібно зняти якнайшвидше і звалити. По суті, це в прямому розумінні слова військова документалістика!»

Наталія зізнається, що в їхньому середовищі триває гаряча дискусія, коли можна, а коли не можна публікувати фото руйнувань. У Харкові снаряди й ракети прилітають по багато разів на одне місце. Зокрема, як вважають волонтери, ворог коригує вогонь і завдяки фото.

«Наше завдання — показати систему, і це вдається, — пояснює Наталія Зубар. — Наприклад, системно вибивають пожежні частини, систему ДСНС. У нас є історична пожежна частина на Москалівці — до неї двічі відправляли літак і бойовий дрон, і двічі на неї скидали бомби з інтервалом у два тижні. Там дві величезні вирви. Ми купу фото й відео зняли».

«У цей нещасний фізико-технічний інститут на П'ятихатках били два тижні з усього, що можна, поливаючи вогнем і квартали довкола, — продовжує Наталія. — Системно кілька разів били по корпусах університету, реальному училищу, яке теж є пам'ятником архітектури, будівлях архітектора Бекетова, церквах, пам'ятниках історичної та культурної спадщини. Ми відзняли понад 20 таких знищених будівель із табличками про охорону держави. Ми від самого початку вирішили не знімати розбиті вікна, а лише системно зруйновані об'єкти інфраструктури та серйозні влучання з людськими жертвами. Тільки наша команда на кінець березня зняла 102 такі пошкоджені об'єкти, а скільки їх ще СБУ зафіксувала самостійно?»

«Кричущий вигляд має системний багаторазовий розстріл польсько-українського Меморіалу жертвам тоталітаризму — це там загинули польські офіцери і розстрілювали жертв сталінських репресій, — пояснює Зубар. — Ми обходили його і самі, і з криміналістами, і з закордонними фахівцями — ні в кого не було сумнівів у тому, що це невипадкові обстріли».

Як розслідуватимуть військові злочини

Ланцюжок від групи Наталії Зубар веде до слідства СБУ. Окреме управління для роботи з військовими злочинами, як стало відомо «Спектру» з перевірених джерел, нині ударними темпами створюють у структурі Національної поліції України. Активну участь у кампанії з документування бере Офіс генерального прокурора, де давно існує окремий військовий департамент. В Офісі президента є навіть спеціальний чиновник, який курує та координує процес фіксації військових злочинів. Джерела «Спектру» стверджують, що це Андрій Смирнов, заступник голови ОП.

Про прибуття в Україну слідчої групи Міжнародного кримінального суду ще 16 березня повідомляв у своєму черговому зверненні Володимир Зеленський. Зазвичай МКС веде своє слідство щодо військових злочинів обох сторін військових дій самостійно, надсилаючи запити національним органам правосуддя для допомоги у розслідуваннях в особливих випадках.

Покарання військових злочинів — це взаємодія трьох юрисдикцій: національних судів, принципу універсальної юрисдикції (свої розслідування військових злочинів в Україні розпочали, наприклад, у Польщі та Німеччині) та механізм Міжнародного кримінального суду в Гаазі.

Бувають і проміжні механізми — наприклад, у Боснії та Герцеговині створили спеціальний суд щодо військових злочинів, у якому брали участь авторитетні іноземні судді. Можливо, зараз Україна приміряє досвід Боснії на себе. 11 квітня президент України провів публічну зустріч з експертною групою, яка опрацьовує питання створення спеціального механізму розслідування та судового розгляду всіх військових злочинів рф.

Ці механізми розробляються та обговорюються, поки такі люди як Наталія Зубар уже збирають докази військових злочинів у Харкові — у бронежилетах і касках, часто під обстрілами й на користь слідства, як вони кажуть, «Служби Божої України» (СБУ). Їх критикують саме за роботу на «Службу Божу», яка в межах розпочатої у 2019 році великої реформи СБУ має позбутися слідчих органів та власних СІЗО.

Але що буде із зібраними доказами під час неминучої радикальної ліквідації слідства СБУ? І чи не пропадуть вони взагалі?

Автор: Дмитро Дурнєв. hromadske публікує матеріал за підтримки «Медиасети»