Астронавтки Джессіка Меір (ліворуч) і Крістін Кук тренуються перед виходом у відкритий космос у шлюзовому відсіку «Квест» Міжнародної космічної станції, 15 жовтня 2019 року
Фото:

EPA-EFE/NASA

В жовтні цього року американські астронавтки Крістін Кук і Джессіка Меір вийшли у відкритий космос на 8 годин та 17 хвилин, аби замінити несправне обладнання на Міжнародній космічній станції (МКС). Вони стали першою в історії виключно жіночою командою, якій дозволили це зробити — без супроводу чоловіків.

«Ви робите неймовірну роботу», — сказав американський президент Дональд Трамп під час п’ятихвилинного телефонного дзвінка на МКС.

«Це лише наш перший крок у напрямку Місяця, а потім ми рухатимемося до Марса», — зазначив він.

Як пояснили у Національному управлінні з аеронавтики й дослідження космічного простору (NASA), це був не навмисно запланований жіночий політ, а просто так одного разу точно мало статися — адже у США постійно більшає жінок-астронавток. Американські медіа відзначили, що політ Кук та Меір сприйняли в усьому світі як «історичне досягнення». Воно, мовляв, наблизило космічну галузь США до гендерної рівності.

Хоча Трамп помилково назвав це «першим разом, коли жінки вийшли за межі космічної станції», насправді жінки беруть участь у космічних програмах досить давно. Втім, у відкритому космосі до Кук та Меір побувало лише 13 жінок: усі — американки, за винятком Світлани Савицької (другої космонавтки в СРСР після Валентини Терешкової). «Ми усі просто робимо свою роботу», — зауважила Джессіка Меір на слова Трампа.

Раніше ніхто не акцентував на гендерній рівності у цій галузі, принаймні так, як зараз це робить NASA, а професія астронавта традиційно вважалась чоловічою. Чому так склалося, чи варто боротися з гендерним дисбалансом в освоєнні космосу та коли буде можливим його подолання, розбиралося hromadske.

Жінка на кораблі

«Гадаю, це виключно питання часу — коли у нас з’явиться більше жінок-астронавток. Адже останнім часом жінки усе більшу роль почали відігравати у програмах NASA, і навіть сама влада США хоче, аби команди екіпажів були своєрідним зрізом населення країни. Так трапилося вже під час останніх відборів, що NASA почала відбирати більше жінок — і тепер цей відсоток сягнув 40-50%», — зазначила під час свого нещодавнього візиту до України колишня астронавтка Гайдемарі Стефанишин-Пайпер. Вона — поки єдина американка українського походження, яка побувала у відкритому космосі, до того ж двічі.

Американська астронавтка Гайдемарі Стефанишин-Пайпер під час інтерв'ю у Києві, 11 жовтня 2019 року
Фото:

hromadske

Про таку позитивну тенденцію у минулому столітті жінки могли лише мріяти. У 1962 році, невдовзі після польоту Юрія Гагаріна, німецько-американський інженер та колишній штурмбаннфюрер СС Вернер фон Браун жартував: «Усі чоловіки-астронавти створені для цього (польотів у космос). І як каже мій друг Боб Гілрут, ми розраховуємо 110 фунтів (близько 50 кг — ред.) додаткового навантаження для розважального обладнання» — маючи на увазі жінку на кораблі.

Втім за рік, у 1963-му, перша жінка в СРСР та світі Валентина Терешкова вирушила у космос — за два роки після першого чоловіка. Як зазначає у коментарі hromadske Людмила Щербанюк, українська дослідниця та авторка книги «Жінки в космосі», це був більше показовий, пропагандистський політ.

У 1982-му теж громадянка СРСР Світлана Савицька стала першою жінкою, що вийшла у відкритий космос. А от перша астронавтка Сполучених Штатах, Саллі Райд, полетіла на орбіту лише у 1983-му.

Попри те, що зараз США найефективніше добиваються гендерної рівності у космічній галузі, гендерний дисбаланс там склався історично — через те, що головною вимогою для відбору в астронавти була кваліфікація льотчика-випробувача. Жінок на той час у цю професію не брали. Вони хіба що могли займатися космічними дослідженнями на Землі.

Американка Айлін Коллінз стала першою пілоткою та першою командиркою «спейс-шаттлу» (багаторазовий транспортний космічний корабель, розроблений США). З 2011-го «шаттли» більше не літають, але жінки вже можуть командувати експедиціями на МКС.

Американська астронавтка, фізик Саллі Райд контролює пульт управління у кріслі пілота на борту космічного корабля місії STS-7, 18 червня 1983 року
Фото:

NASA

До сьогодні у космосі побувало понад 550 людей, з них трохи більше 60-ти — жінки. Втім, за півстоліття після перших польотів у космос NASA усе ж наблизилось до гендерної рівності. Відбір в астронавти 2013 року був особливо показовим, тоді його пройшло чотири жінки і чотири чоловіка, у 2017-му — п’ять жінок і сім чоловіків. Тоді ж NASA та Європейське космічне агентство відмовились від терміну manned spaceflight (пілотований політ) та замінили його більш нейтральним human spaceflight.

Нині космічні програми, які включають жінок-астронавток, підтримують лише три країни: Китай, Росія та США. Але це дуже узагальнено: у Росії зараз проходить підготовку лише одна жінка, а в Китаї за всю історію літали лише дві астронавтки. 

Низка інших країн — Канада, Франція, Індія, Іран, Італія, Японія, Південна Корея та Велика Британія — відправляють жінок на орбіту у складі міжнародних екіпажів. З початку цього року на МКС було здійснено 8 виходів у відкритий космос. З них 5 відбулося у змішаних парах, 2 — у чоловічих та одна — жіноча, власне Кук та Меір.

Американська астронавтка Айлін Коллінз в кабіні пілота на борту космічного корабля Discovery в день польоту місії STS-63, 3 лютого 1995 року
Фото:

NASA

Сексизм космічного масштабу

«Інженери в NASA, з огляду на їхню мудрість, вирішили, що жінки-астронавтки могли б хотіти зробити макіяж у космосі — тому розробили косметичку. Ви можете лишень уявити дискусії, які точилися між інженерами-чоловіками щодо того, що мало до неї увійти», — зазначала у 2002-му Саллі Райд про свій перший політ. Без жартів: у косметичку поклали туш, засіб для зняття макіяжу, навіть помаду, до того ж сто тампонів — на однотижневу подорож.

Інша американська астронавтка, Маргарет Рі Седдон, яка тричі літала в космос — у 1985-му, 1991-му та 1993-му, у автобіографії пізніше розповідала про сексизм, з яким зіткнулась у своїй роботі. Наприклад, після прибуття з космосу її запитували: чи залишиться вона у професії, якщо нарешті зустріне чоловіка своєї мрії, та чи зазнавала вона сексуальних домагань з боку колег.

Зараз присутність жінок у космосі вже не так дивує. До того ж, результати численних досліджень доводять, що жінки поза межами Землі потрапляють під такий самий вплив, що й чоловіки. Це фізіологічні зміни, які спричиняє мікрогравітація (втрата кісткової та м’язової маси), загрози для здоровʼя через космічну радіацію, небезпека, повʼязана з виходом у космічний вакуум і перепадом температур, а також психологічний стрес.

Зараз NASA декларує абсолютно однакові критерії відбору для чоловіків та жінок, і тренують їх перед польотом у космос в однакових умовах.

Астронавтки Саллі Райд (ліворуч) та Маргарет Рі Седдон на навчаннях астронавтів, США, 1978 рік
Фото:

NASA

До речі, у 1960-х, ще до того, як перші американські жінки вирушили в космос, лікар Ренді Лавлейс та генерал Дональд Фліккінгер теж тестували чоловіків та жінок в аналогічних умовах і припустили, що жінки навіть легше переносять вплив позаземного середовища через меншу масу тіла.

Науковиця Ліз Воррен у блозі для сайту NASA зазначає: більшу роль у космосі грає не стать, а індивідуальні особливості організму. Хоча чоловіки справді можуть відчувати підвищений очний тиск, а жінки чутливіші до впливів космічної радіації, ця різниця не настільки значна, щоби обмежувати жінок у праві досліджувати космос. 

«Іншими словами, керівники місій, що плануватимуть мандрівки на Марс, можуть сміливо відправляти астронавтів без урахування статі членів екіпажу», — підсумовує Воррен.

Як зауважує Людмила Щербанюк, змішані екіпажі, тобто такі, де є і чоловіки, і жінки, в усіх смислах ефективніші: «Інколи й міжнародний екіпаж буває ефективнішим, ніж однонаціональний: люди тримаються стриманіше, бо вони вважають, що представляють свою країну. Так само коли це чоловічо-жіночий екіпаж: це також сприяє тому, що створюється більш доброзичлива атмосфера».

Зліва направо: Шеннон Лусід, Маргарет Рі Седдон, Кетрін Салліван, Джудіт Рєзнік, Анна Лі Фішер та Саллі Райд. У 1978 році NASA обрала на навчання перших шість жінок-астронавток
Фото:

NASA

Зустрічають за одягом?

Перший вихід лише жінок у відкритий космос мав відбутися раніше: його NASA планувала 25 березня 2019-го. Очікувалося, що у ньому візьмуть участь американські астронавтки Крістіна Кук та Анна МакКлейн. Але проблемою виявилося те, що і Кук, і МакКлейн потребували скафандра із верхньою частиною середнього розміру. Хоча перед цим МакКлейн тренувалася в скафандрах і великого, і середнього розміру, вже при її виході у відкритий космос з’ясувалося, що великий їй менш зручний.

Другий скафандр середнього розміру у NASA був, однак він ще проходив випробування, отже його ще не затвердили для використання. 

«Після обговорення з МакКлейн та Гаагою (неподалік Гааги у Нідерландах розташований Європейський космічний центр досліджень і технологій, — ред.), яка слідкувала за підготовкою польоту, керівники місії вирішили скасувати його через неможливість використовувати необхідний скафандр, який є на станції», — повідомило тоді NASA.

Це стало приводом до поновлення дискусії про гендерну рівність у космічних дослідженнях. Якщо коротко: значно простішим та швидшим варіантом виявилося замінити астронавтку на астронавта, аніж шукати необхідне спорядження. Тож МакКлейн повернулась на Землю у червні після 204 днів у космосі. А Меір прибула на космічну станцію наприкінці вересня, де вже перебувала Крістіна Кук.

Тоді й запланували другу спробу жіночого виходу у відкритий космос. І цього разу астронавткам довелося вирушати на завдання раніше, ніж планувалося — через технічну несправність регулятора живлення на станції, який жінки мусили оперативно замінити.

Астронавтки Крістін Кук (ліворуч) та Джессіка Меір перевіряють справність скафандра Меір на Міжнародній космічній станції, 12 жовтня 2019 року
Фото:

EPA-EFE/NASA

Як зазначає Людмила Щербанюк, особливих відмінностей у роботі жінок та чоловіків у космосі немає. Головним нюансом справді лишається скафандр, який експертка називає «маленьким космічним кораблем». За її словами, скафандри однакові як для чоловіків, так і для жінок — як для перебування внутрі корабля, так і для роботи у відкритому космосі. Відрізняється лише розмір.

У постійному користуванні NASA є лише шість костюмів, по два — середнього розміру, великі і дуже великі. Вони складаються з купи деталей: окремо — рукава, окремо — рукавиці, штани, верхня частина, система життєзабезпечення тощо, які можна тасувати для найбільшої зручності космонавтів та космонавток.

Але, як стверджує канадська лікарка та кандидатка в астронавти Шауна Пандя, обладнання на космічних кораблях усе-таки розроблено, насамперед, під стандартне чоловіче тіло і в основному є незручним для жінок. Наприклад, астронавтки мусять використовувати ґаджети, які за розміром пасують чоловічій руці, а програмне забезпечення, яке розпізнає голос, завжди реагує на чоловіче мовлення і необов’язково — на жіноче.

Водночас, на її думку, технічна складова і рівень підготовки — не визначальні для гендерної нерівності у космічній галузі: «Навіть кандидатки в астронавти, які можуть підтвердити свою компетенцію та придатність для польотів, попри наявність скафандрів та іншого необхідного обладнання, адаптованого під них, усе ще працюватимуть в умовах, де превалюють чоловіки. Перевага все одно традиційно надається чоловічим парам (на МКС астронавтів переважно відправляють парами — ред.)».

Астронавти Крістін Кук (передній план) та Ендрю Морган виконують заміну старих воднево-нікелевих акумуляторів на Міжнародній космічній станції, 11 жовтня 2019 року
Фото:

NASA

Богиня Місяця і гендерної рівності

Остаточну поразку гендерній нерівності у космічних дослідженнях має завдати програма «Артеміда»: про її старт NASA офіційно оголосила у травні 2019-го. 

Місія складатиметься з двох етапів: спершу — орбітальний політ довкола Місяця, старт будівництва міжнародної станції Gateway та висадка людей на Місяці до 2024 року.

У липні віцепрезидент США Майк Пенс в інтерв’ю телеканалу CBS заявив, що американські астронавти вирушать на Місяць не з короткотерміновою місією, як це було у 1960-1970-х роках, а з тривалою. Потім йтиметься про створення місячної інфраструктури для подальших досліджень Марса.

У програми невипадково жіноче ім’я — Артеміди, давньогрецької богині, покровительки Місяця, сестри Аполлона (так називалась перша космічна програма з польотів на Місяць). В NASA акцентують на тому, що чоловіки уже були на супутнику, і тепер — черга жінок-астронавток. Згідно із заявленою метою програми, на місячну поверхню має ступити «перша жінка і наступний чоловік».

«За часів “Аполлона” була така практика, що першим із корабля виходив командир екіпажу. Якщо вона збережеться і за “Артеміди”, то потрібно буде, аби цим командиром була жінка, — зазначає Людмила Щербанюк. — Наразі здається, що такі шанси можуть бути лише у Суніти Вільямз або Ніколь Манн. Обидві тренуються летіти на комерційному Boeing Starliner». 

Манн з відбору 2013 року ще не має досвіду космічних польотів. Вільямз має за плечима два довготривалі польоти, зокрема командування експедицією МКС-33 у 2012 році.

Астронавтка NASA Суніта Вільямз
Фото:

NASA

Про готовність взяти участь у програмі «Артеміда» заявила і Джессіка Меір ще перед стартом своєї місії до МКС у вересні: «Я була б абсолютно щаслива, якби змогла стати першою жінкою, що побувала на Місяці. Це була б для мене місія, про яку я мріяла!». Меір, як і її колега Крістіна Кук — серед 12 жінок, які вже пройшли конкурсний відбір на право зайняти місце в складі екіпажу першої місячної місії серії «Артеміда».

Астронавтка NASA Ніколь Манн всередині макету Orion в Космічному центрі Ліндона Джонсона в Х'юстоні, Техас, 10 липня 2019 року
Фото:

NASA

У NASA вже серйозно розпочали підготовку до запуску місії. 15 жовтня представили нові скафандри для польотів на Місяць. Тепер вони виголовлятимуться з урахуванням особливостей комплекції як чоловіків, так і жінок. Він дозволятиме астронавтам безпечно перебувати на Місяці близько восьми годин. У скафандр людина заходитиме через невеликі дверцята у його задній частині. До того ж, як кажуть розробники, він досконало захищатиме організм людини від радіації та місячного пилу.

Чи вирушать колись українські жінки у космос, експерти не беруться пророкувати.

Гайдемарі Стефанишин-Пайпер перевіряє справність свого скафандра під час підготовки до запуску космічного корабля «Атлантіс», 8 серпня 2006 року
Фото:

EPA/NASA/CORY HUSTEN

«Я й гадки не маю, якими критеріями послуговуватиметься українське космічне агентство, відбираючи астронавток. Я знаю, що є дівчатка, які мріють вирушити в космос. І моя порада їм — треба добре навчатися у школі, в університеті, адже це точно буде вимогою. Треба буде дотримуватись рекомендацій. Якщо є вимога — бути пілотом, то значить, треба бути пілотом. Якщо є інша вимога — скажімо, бути лікарем, то доведеться цьому вчитися. Я не маю сумнівів, що коли Україна одного разу оголосить про відбір астронавтів, буде безліч людей, які зможуть подаватися. Ви маєте бути експертом у своїй галузі, аби бути обраним в астронавти», — каже Гайдемарі Стефанишин-Пайпер.

Незалежні завдяки вам

Ми працюємо незалежно від політиків та олігархів. Наша журналістика існує завдяки вам. Ви можете підтримати нас, а ми зможемо продовжити розповідати, що насправді відбувається.

Поділитись: