«Зона смерті» відступає. Що відбувається у Фукусімі за 10 років після катастрофи на АЕС

Справжніх автомобільних заторів у Токіо вже давно не буває, але 11 березня я все ж примудрився потрапити в затор на трасі уздовж імператорського палацу. Його створили лімузини з високопоставленими гостями, які роз'їжджалися від Національного театру, і важкі машини мобільної поліції. Водії, які стояли в нетривалому заторі, не нарікали: вони знали, що в цій будівлі щойно завершилася поминальна церемонія з нагоди найстрашнішої трагедії, що вразила Японію після Другої світової війни.

У Національному театрі перебували прем'єр-міністр і члени уряду, імператор Нарухіто й імператриця Мітіко. Хвилина мовчання розпочалася о 14.46. Саме тоді 11 березня 2011 року, рівно 10 років тому, здригнулося океанське дно за 70 кілометрів від північно-східного узбережжя головного острова країни Хонсю. Найпотужніший в історії Японії землетрус магнітудою 9 викликав руйнівні хвилі-цунамі та аварію на АЕС «Фукусіма-1», що здригнула весь світ.

Коли зникають страхи

В Японії на пакуванні з овочами, фруктами та іншою їжею обов'язково потрібно вказувати місце, де все це зроблено. Упродовж тривалих років я помічав, як у магазинах люди боязко відкладали пакети з харчами, якщо на етикетках помічали два ієрогліфи — «Фуку-сіма».

Але час бере своє. Опитування громадської думки, проведене в лютому минулого року, показало: зараз тільки 8% японців вагаються під час купівлі продовольства з префектури, де в березні 2011 року відбулося радіоактивне зараження великих районів.

Число тих, хто побоюється купувати продукцію Фукусіми, постійно скорочується й зараз вперше впало нижче за позначку 10%. Експерти японського державного управління у справах споживачів впевнені, що люди дедалі менше бояться наслідків атомної аварії. Вони вірять, що радіаційна небезпека пішла. Понад 90 відсотків учасників проведеного цього тижня газетою «Іоміурі» загальнонаціонального соціологічного дослідження погодилися, що гострота шоку від трагедії десятирічної давності значно зменшилася.

Смерть у телевізорі

Але тоді, 11 березня 2011 року, ми були, м'яко кажучи, вражені тим, що відбувалося. Потужний землетрус змусив вибігти геть із Токійської будівлі нашого корпункту, де з полиць падали книги та посуд. Земля під ногами пливла, наче палуба катера під час штормової погоди. А в засипаному збитою штукатуркою офісі, куди ми незабаром повернулися, телевізор почав показувати в прямому ефірі неймовірне — загибель цілих районів північного сходу Японії.

Високоякісні камери безсторонньо фіксували з вертольотів наступ хвиль цунамі, які на очах у приголомшених глядачів поглинали міста й села, змітали мости й естакади швидкісних доріг, звідки в сповнену уламками воду падали автомобілі. Подекуди спалахували вибухи — це цунамі знищувало чергову бензоколонку. Тоді хвилю-вбивцю, що наступала, заливало вогненне паливо, і такі пожежі на воді створювали відчуття кінця світу.

Цунамі висотою понад 40 метрів змели цілі міста, в списку загиблих і зниклих безвісти нині занесені понад 18 тисяч людей. Але геть незабаром тими березневими днями настала й інша біда — «Фукусіма». Цунамі вивело з ладу системи енергопостачання та охолодження на АЕС, у трьох реакторах розплавилося ядерне паливо й пропалило захисні корпуси установок. Катастрофу ми знову спостерігали в прямому телеефірі: у нас на очах, наприклад, вибух водню розніс енергоблок станції, викинувши в атмосферу неймовірну хмару смертоносного пилу.

Радіація пішла

Я чудово пам'ятаю неймовірно спорожнілий Токіо навесні 2011 року, коли ми ховалися від радіоактивних дощів, позначали концентрацію ізотопів цезію та йоду у водопровідній воді й особливо ретельно стежили за напрямком вітру. Аварійна АЕС розташовувалася лише за 250 кілометрів від міста, і хороший повітряний потік міг принести до нас неймовірну кількість смертельно небезпечної гидоти з трьох пробитих реакторів. Але цього не сталося. Японії знову допомогли її боги, і головний масив радіоактивних частинок пішов на схід, у бік далекої Америки, безслідно розчинившись у неозорій масі Тихого океану.

Але чудес все ж не буває: після аварії зараженими так чи інакше були визнані райони загальною площею 1150 км². Катастрофа накрила, зокрема, 12 містечок і селищ — маленьких і нікому не відомих.

Фукусіма взагалі була краєм сільським, лісистим й екологічно чистим; я туди наїжджав іноді за схемою «на вихідні плюс відгул», там було чудово робити піші походи. Але тепер це все в минулому.

Населенню відразу після аварії було наказано або рекомендовано покинути зону радіаційного ризику. Міжнародне агентство з атомної енергії (МАГАТЕ) неодноразово заявляло, що саме швидкість евакуації стала важливим фактором нульової кількості жертв. У розпал операції було вивезено близько 165 тисяч людей, які, звичайно, сьорбнули лиха, але від радіації ніхто не загинув. Хоча чимало людей, особливо літніх, в наступні роки померли від загострення застарілих хвороб, від нервового шоку й випробувань новим життям.

Тривають судові процеси, призначаються компенсації. У 2018 році, наприклад, суд зобов'язав власника «Фукусіми-1» виплатити пристойну суму родині 100-річного старого, який повісився наступного дня після повідомлення про те, що його селище повністю виселяється. «Я прожив тут все життя, куди я поїду», — говорив він усім за день до самогубства. Компанія оскаржувати вирок не стала.

З онкологією — в нормі

Протягом минулих 10 років на відновлення постраждалих від цунамі районів і зони евакуації у Фукусімі витратили понад 288 мільярдів доларів. У 2018 році була завершена дезактивація основної частини заражених ділянок на місці АЕС. Туди почали повертатися люди.

Спеціалізований Комітет ООН до 10-ї річниці катастрофи опублікував доповідь, у якій заявив, що аварія на АЕС «Фукусіма-1» не вплинула й, мабуть, уже не вплине на здоров'я японців. Ситуація з онкологічними захворюваннями залишається в нормі, сплеску не помітили, небезпека минула.

На площі в 90 з гаком відсотків самої АЕС «Фукусіма-1» зараз, після тотальної дезактивації, можна ходити без захисного комбінезона. Проблема локалізована, але до перемоги далеко: в надрах трьох енергоблоків ще лежить розпечене ядерне паливо, яке 10 років тому пропалило корпуси реакторів. Про методи його вилучення ще дискутують, таких технологій людство поки не має.

Що робити з очищеною водою?

Паливо безперервно заливають водою, яка витікає з проломів, її піддають дезактивації та перекачують у цистерни. Таких назбиралося вже понад тисяча. Загальний обсяг очищеної води, що зберігається там, перевищив 1,15 млн кубометрів. Експерти запевняють, що її можна без загрози для екології злити в океан, але уряд непокоїться щодо негативної реакції населення та сусідніх країн. Ну а на цілковитий демонтаж сумнозвісної атомної станції відводять пів століття.

До речі, в префектурі Фукусіма під час загального завершення масованої дезактивації та продовження робіт із подальшої тонкої зачистки була недоторканною залишена «зона смерті» площею 369 кв. км. Це район особливої радіаційної небезпеки, куди повертатися поки не можна.

Район оточений, він заріс хащами, а загони мисливців у захисних костюмах без особливого шуму відстрілюють на його кордонах кабанів і здичавілих собак, які розплодилися там. Але й «зона смерті» скорочується: минулого року там відкрили для відвідувань частину евакуйованого містечка площею 240 гектарів.

Цього тижня людям дозволили приїжджати ще на одну ділянку евакуйованого селища розміром у 360 гектарів. Евакуйовані можуть тепер оглянути там свої будинки, покинуті 10 років тому. Залишатися на ніч поки заборонено, хоча влада обіцяє найближчим часом зробити ці ділянки повністю безпечними. А втім, навряд чи хтось із евакуйованих захоче повернутися в колишню «зону смерті».

За підтримки «Медиасети»

Автор: Василь Головнін, «Новая газета»