Одним з найбільш обговорюваних серіалів 2020 року став «Ферзевий гамбіт», який викликав захоплення мільйонів глядачів. І доки фани серіалу, не чекаючи на «чорну п'ятницю», розмітають в інтернет-магазинах усі можливі товари, пов'язані з шахами, а у Netflix розмірковують, чи варто на хвилі успіху робити другий сезон, хочеться поставити одне просте запитання.

Чи спричинить інтерес до серіалу зміну гендерної ситуації у шахах, яка існує багато років?

Видатний естонський гросмейстер Пауль Керес колись видав сексистський жарт: жінки, мовляв, ніколи не зможуть грати в шахи на рівних з чоловіками, адже просто не здатні витримати 5 годин мовчки. І попри зміну епох (кращі виступи естонця прийшлися на 1930-60-ті роки), подібні вислови, що жінки просто не здатні протистояти чоловікам за шахівницею, інколи можна почути й зараз.

Найбільш дивовижне, що авторами таких висловлювань інколи стають самі шахістки, причому найвищого рівня.

Так, росіянка Олександра Костенюк каже, що жінки поступаються суто через фізіологію, бо їм важко витримувати стресові ситуації. Індіанка Хампі Конеру, яка колись побила рекорд угорки Юдіт Полгар, ставши наймолодшою жінкою-гросмейстером, додає, що чоловіки просто краще грають і це треба сприймати як факт.

Втім фактом слід вважати лише те, що найкращі результати жінок поступалися найкращим результатом чоловіків, а не те, що жінки не здатні грати на рівних з найкращими шахістами світу.

Ще перша чемпіонка світу з шахів Віра Менчик перемагала чемпіона світу Макса Ейве та багатьох інших відомих шахістів 1920-30-х. А угорка Полгар була 8-ю у рейтингу ФІДЕ та має в активі перемоги над 11 чемпіонами світу з шахів, включно з Магнусом Карлсеном та Гаррі Каспаровим (між іншим, консультантом «Ферзевого гамбіту»), яких згадують чи не в кожній дискусії щодо того, хто є найкращим гравцем у історії.

Так, у шахах від 8-го місця у рейтингу до титулу чемпіона світу значна дистанція, однак, як бачимо, проблема не в якихось початкових здібностях. Не йдеться про домінування в стилі Бет Гармон, героїні серіалу, адже показані нею «7 із 7» на турнірі найкращих шахістів є майже фантастикою. Але, як бачимо, шахістки можуть не те що грати на рівних, а й перемагати найкращих чоловіків. То ж постає питання: що саме заважає тому, аби такі результати траплялися частіше та сприймалися як належне.

Перший фактор, який зазвичай згадують чи не в кожному дослідженні на цю тему, це менша представленість дівчат у шахах від самого початку. Лише 15% зареєстрованих у світі шахістів — жінки. Відповідно, ця менша представленість спричиняє те, що менше жінок стають шахістками топового рівня.

Проте — і це важливо підкреслити — йдеться лише про загальну кількість. Нещодавно на авторитетному сайті Chessbase було опубліковано дослідження, в якому на прикладі Індії показано: співвідношення шахістів і шахісток однакового рейтингу є більш-менш наближеним. Тобто, якщо уявити, що в Індії в шахи приходить так само багато жінок, як чоловіків, то й представленість їх серед найкращих була б приблизно однаковою.

Втім ця статистика — лише один з ключів до відповіді та відображення нинішньої ситуації. Другий — це те, через що маємо ситуацію, коли у шахи йде не так багато жінок. Попри всі розмови про руйнацію «скляної стелі», у багатьох патріархально налаштованих країнах шахи все ще вважаються негідним заняттям для жінок — мовляв, вони мають думати переважно про те, як створити родину. І навіть тоді, коли шахістки вже досягли успіху, вони все ще можуть перервати кар'єру через вагітність та материнство.

Та ж Костенюк колись казала, що шахістка має завершувати виступи після родів, бо неможливо тренуватися, коли не спиш. Та ж Конеру робила перерву у виступах на кілька років. Уявити такий крок від найкращих шахістів неможливо. А тепер подумайте, як впливає на людину — байдуже, якої статі — перерва (чи хоча б безсонні ночі) у професії, де надзвичайно важливо постійно бути в розумовому тонусі, аналізувати й ухвалювати швидкі рішення.

Звісно, є винятки з правил, і колишня українка Катерина Лагно (зараз виступає за Росію) у 2010 році, незабаром після народження сина, стала чемпіонкою Європи серед жінок з бліцу. Однак навіть такий гучний за назвою турнір — все ж не того рівня, що матч з умовним Карлсеном за звання чемпіона світу у звичайні шахи.

Третій фактор — багато тренерів просто не зацікавлені в роботі з жінками. Цьому сприяють два чинники. 

Перший — згадана вище ситуація, коли твоя підопічна, в яку вкладено стільки сил та часу, може в один прекрасний момент випасти з шахів чи знизити рівень гри на невизначений час. 

Другий — у жіночих шахах банально менше грошей, ніж у загальних. Тут слід віддати належне ФІДЕ, де останні роки намагаються змінити ситуацію, залучаючи нових спонсорів. Цього року чемпіонський матч за звання найкращої шахістки світу мав призовий фонд 500 тисяч євро. Однак у чоловіків ще у 2010 році такий фонд сягнув 2 мільйонів євро, і у 2021-му планка нижчою не стане

Відповідно, обираючи між меншими й більшими потенційними заробітками шахові тренери переважно схиляються до другого варіанту. До того ж і самі шахістки, отримуючи менші преміальні, мають гірші можливості запрошувати до своїх команд найкращих тренерів.

Втім інколи виділяють ще один, четвертий — last but not least — чинник: сам поділ змагань на жіночі та загальні. Не пишу чоловічі, адже формально жодної заборони жінкам грати у загальних турнірах нема: якщо ти відповідаєш критеріям, заявленим організаторами, то гратимеш. Проблема у тому, що цей поділ, на думку, наприклад, тієї ж Юдит Полгар лише шкодить жінкам. Вона вважає, що якщо ти хочеш перемагати найкращих, то й грати повинна з найкращими, тобто заявлятися лише до загальних турнірів. «Оранжерейні умови», у яких шахістки «консервуються» у жіночих змаганнях — це фактично та сама «скляна стеля» (як і належить у оранжереї), котру вони самі допомагають будувати. Так, у цій «оранжереї» можна теж відносно непогано себе почувати, але необхідність таких самообмежень виглядає сумнівно не лише на думку Полгар.

Цікаво, що Бет Гармон у «Ферзевому гамбіті» якраз відмовляється обмежувати себе жіночими змаганнями, прагнучи перемагати чоловіків. Хочеться вірити, що її приклад надихне мільйони маленьких дівчат по всьому світові не лише зацікавитися шахами, а й домогтися, нарешті, руйнування всіх стель.

Поділитись: