Якось журналістка Громадського Настя Станко випадково дізналась, що український політв'язень Сергій Літвінов, якого в Росії засудили до 8,6 років ув'язнення за сфабрикованими звинуваченнями, п'ятий місяць сидить в українській тюрмі. За тією самою статтею, за якою його засудили в Росії. 

Це здалось журналістці абсурдним, і вона навіть спочатку не могла повірити, що це правда. Тому з'їздила в харківську колонію і справді знайшла там засудженого Літвінова. Він розповів деталі та пояснив, що не розуміє, що робить в українській тюрмі. Але абсурдною ситуація виглядала і далі — коли інтерв'ю з Літвіновим вийшло, український Мін'юст і деякі правозахисники звинуватили журналістку, що вона оприлюднила місцеперебування політв’язня.

Як так сталось, що Літвінов відсидів як в Росії так і в Україні, таки вийшов на волю, та до чого тут історія про хворий зуб, сто тисяч і перехідне правосуддя? Чому все це нагадує сюжет українського вестерну або детективу? Та чому нас зрештою вчить ця історія? Проста відповідь: вона нас вчить тому, що життя бентежне, справедливість відносна, а любов не вічна. Детальну відповідь — дивіться в матеріалі.

Фільм вироблено в рамках проєкту про перехідне правосуддя спільно з Балканською мережею журналістських розслідувань BIRN

Поділитись: