Прийшли, щоб узяти? Найрозповсюдженіші міфи про українських біженців у Європі

У внутрішньоєвропейській міграції відіграли роль більші соціальні виплати, вища оплата праці й інтеграційні ініціативи німецького уряду. Також серед причин переїзду — відгуки українців, які оселилися тут раніше, і бажання дати якісну європейську освіту дітям.

Пошук роботи та вивчення нових мов, інтеграція до європейських спільнот і намагання зберегти ментальне здоров’я, хвилюючись за родичів і знайомих, які залишилися в Україні, — те, що об’єднує українських біженців за кордоном. А ще — узагальнені стереотипи про біженців усередині Європи. Детальніше про все це — у матеріалі видання «Заборона».

Українці за кордоном та українці в Україні

Сьогодні понад 280 мільйонів людей — 3,6% населення планети — живуть не в тих країнах, де вони народилися, проте не всі з них є біженцями. Сукупно мігранти в усьому світі становлять четверту за чисельністю населення країну у світі. Основні фактори — соціально-економічні (для свідомої міграції) та безпекові, як у випадку українців.

«Заборона» провела опитування серед читачів, запропонувавши анонімно поділитися думками щодо власного вибору — залишитися в Україні чи поїхати — та стереотипів щодо міграції.

За результатами дослідження, серед причин виїзду за кордон:

• війна;
• власна безпека та безпека родини;
• окупація або загроза окупації місця проживання, страх повторної окупації (для мешканців територій, що були захоплені росією 2014 року);
• наявність роботи за кордоном;
• піклування про майбутнє дітей;
• втрата домівки, родини;
• брак можливості реалізувати себе в Україні;
• невпевненість у правильності дій державних інституцій.

Українці, які залишилися в країні, так пояснюють свій вибір:

• відсутність можливості виїхати;
• родина;
• підтримка держави в такий спосіб;
• перебування у відносно безпечному місці;
• моральні цінності.

Інформація з опитування «Заборони» збігається з даними Дослідницької лабораторії Rating Lab. Порівнюючи можливості, українці доходять висновку, що Європа — це робота, захист, доходи, комфорт, інфраструктура, а Україна — послуги та сервіси, можливості для бізнесу, доступне житло. Успіху однаково можливо досягнути як в Україні, так і в Європі.

Міф 1: мігранти займають робочі місця місцевих жителів

Розмови про те, що українські біженці намагаються забрати роботу обивателів країни, куди тимчасово переселилися, час від часу з’являються в соціальних мережах. Зокрема, це явище в доповіді «”Прийдуть і заберуть”: антиукраїнська мова ворожнечі в польському Twitter» досліджувала правозахисниця Гельсінської спілки з прав людини у Польщі Ада Тимінська. 

Ще у квітні 2023 року дослідниця прогнозувала, що антиукраїнські образи посиляться, коли активна підтримка біженців у природний спосіб зменшиться через втому.

«Зміни у настроях виникають лише з побоювання за власний добробут, — стверджує Ада Тимінська. — Якщо не надто розсудливий політик раптом заявить, що українці прийдуть і заберуть роботу або соціалку, то хтось із ним таки погодиться».

До слова, у Польщі антиукраїнські настрої роздмухує проросійська ультраправа партія «Конфедерація», яка активно виступає проти «українізації Польщі», блокує пункти пропуску на польсько-українському кордоні й закликає обмежити виплати біженцям. Тим часом фермери, інтереси яких начебто захищає «Конфедерація», уже нарікають на брак сезонних працівників.

«Раджу згадати заяви польських фермерів навесні, що не буде кому збирати полуницю і працювати на низькокваліфікованих роботах, — каже президент Всеукраїнської асоціації компаній з міжнародного працевлаштування Василь Воскобойник. — Зазвичай люди, котрі приїздять, не можуть конкурувати за високооплачувані місця, а приходять у ті ніші ринку, де є менший запит серед місцевого населення. Так само поляки воліли їхати збирати спаржу до Німеччини, бо в сусідніх країнах така праця оплачується краще».

У Польському економічному інституті (PEI) стверджують, що наразі рівень зайнятості українців у Польщі є найвищим серед країн ОЕСР. Однак українські біженці стикаються з різними викликами на польському ринку праці й іноді зазнають нерівного ставлення.

«Біженцям важче отримати визнання своєї кваліфікації, і вони часто працюють нижче своїх навичок або в тіньовій економіці. Дискримінація за національною ознакою — явище не поширене, — пояснює старший радник команди PEI Behavioral Economics Радослав Жизік. — Ті, хто стикався з нею або чув про випадки дискримінації, вказують на низьку винагороду, експлуатацію своєї вразливості на ринку праці, нерівне ставлення та навантаження, а також шкідливі стереотипи».

Так, у межах експерименту (звіт PEI «Біженці з України на польському ринку праці: можливості та перешкоди», березень 2024 року) виявили, що в кількох галузях, де не потрібна спеціальна кваліфікація, роботодавці рідше (на 30% менше) відповідають на резюме, надіслані українськими жінками, у порівнянні з резюме, надісланими польськими жінками. Різниця, зазначають аналітики, є сигналом про потенційну дискримінацію на початковому етапі працевлаштування.

Директор Міжнародної рекрутації Міграційної платформи EWL Марцін Колодзейчик наголошує, що Польща відчуває брак працівників уже давно. А потреба в кадрах настільки велика, що до країни приїжджають на роботу люди з усього світу, зокрема з країн Латинської Америки та Азії.

«Потреби польського ринку праці на наступні п’ять років — це приблизно пів мільйона працівників, — зазначає Марцін Колодзейчик. — Сьогодні, коли рівень безробіття в Польщі є другим найменшим у Європі (3%), дефіцит кадрів відчутний майже в кожній галузі, а економіка росте (+2% у першому кварталі 2024 року). Йдеться не про конкуренцію, а про попит на велику кількість працівників. Роботи вистачить усім охочим».

Стабільно низький рівень безробіття протягом останніх років у Польщі фіксують також у фундації «Український Дім» у Варшаві. Згідно з інформацією Центрального статистичного офісу Польщі, наплив біженців до Польщі на його рівень суттєвого впливу не мав.

«Інша річ, що останні соцопитування показують, що серед поляків такий стереотип трапляється не так часто, як здається», — каже експерт «Українського Дому» Олександр Пестриков. Він посилається на ще одне дослідження Польського економічного інституту.

Згідно з даними дослідження, лише 30% опитаних вважають, що іноземці становлять загрозу для польських робітників. 23% опитаних впевнені, що іноземці можуть конкурувати з кваліфікованими робітниками. 56% переконані, що загроза є лише для низькокваліфікованих працівників. 

«Місцеві більше бояться демпінгу зарплат. Там, де поляк вимагає підняти плату, українці беруться виконати роботу і за менші гроші, — каже Пестриков. — Польське народне господарство залежить від дешевої робочої сили. Це конкурентна перевага, але й проблема. Вона стримує роботизацію та автоматизацію промисловості, та й робітники не хочуть вічно бути дешевою робочою силою».

За останні два роки, за спостереженнями експерта фундації «Український Дім», майже зникло таке явище як заробітчанство. Українці в Польщі шукають стабільну роботу — з вихідними, лікарняними й відпустками. І тут починається нова проблема: польське суспільство готове бачити українців будівельниками та офіціантами, але не дуже готове — адвокатами, клерками, вчителями, власниками крамниць. 

«Мені теж закидали, що українці не сплачують податки, бо не працюють або ж працюють неофіційно, — каже Інна, яка опинилася в Австрії. — На що я відповідаю, що радо піду працювати офіційно на фултайм, бо маю австрійський диплом, понад десять років українського досвіду роботи за фахом, вільну німецьку. Але де робота?»

До слова, про те, що українці не відбирають робочі місця, кажуть і в Міністерстві праці та соціальних питань Чехії. За його даними, четверо з п’яти українців знайшли роботу на некваліфікованих та нестабільних посадах.

«Зараз у Європі прискореними темпами відбувається процес демографічного старіння. Робочої сили всюди бракує, — коментує Елла Лібанова, директорка Інституту демографії та соціальних досліджень імені М. В. Птухи. — Тому бізнес зацікавлений у тому, щоб було більше робочих рук, робочих голів. Й українці не є конкурентами європейцям у плані працевлаштування — у них різні ніші. Так, деяка конкуренція з’являється, але вона не така, як комусь хочеться казати. Це пересмикування».

Про те, що в економіці немає фіксованої кількості робочих місць, яку займають місцеві жителі або мігранти, кажуть у Центрі економічної стратегії.

«Іммігранти стимулюють економіку країни перебування, адже вони також купують товари та послуги в цій країні, — коментує Дарія Михайлишина, старша економістка Центру економічної стратегії. — Аби виробити більше товарів та послуг, потрібно й більше робочих місць. Тож зазвичай іммігранти не займають робочі місця місцевих жителів, а допомагають економічному зростанню, що створює більшу кількість робочих місць».

Міф 2: на переселенців витрачають великі кошти з бюджетів, які можна було б спрямувати на розвиток громад та інші місцеві витрати

Стереотип про те, що українці переїжджають до Європи по грошову допомогу та залишаються заради соціальних виплат, досить поширений і серед місцевих, і серед громадян України, що залишилися вдома (про це свідчать відповіді в опитуванні «Заборони»).

«У Німеччині в багатьох є думка, що українці тут залишаються тільки для того, щоб отримувати соцдопомогу, і що вони не хочуть працювати. Я залучена як перекладачка для українців у різних установах. І мені дуже прикро від того, що цей стереотип часто виправданий», — поділилася досвідом українка.

Близько 80% українських біженців у Німеччині проживають у квартирах, частково оплачуваних державою. Витрати на оренду та житло становлять 750–850 євро на людину щомісяця. Крім того, надається медичне страхування, інтеграційні курси та підтримка для дітей і пенсіонерів.

У центрах зайнятості Німеччини зареєстровано близько 700 тисяч біженців з українським паспортом. Усі вони можуть щомісяця отримувати по 563 євро. Також є допомога на дітей.

«Німецький уряд говорить, що якщо зараз працевлаштовано 20% українців, їх задовольнить зростання до 40%, — каже президент Всеукраїнської асоціації компаній з міжнародного працевлаштування Василь Воскобойник. — Низький відсоток працевлаштованих у Німеччині зумовлений тим, що є вимоги зі знання мови, також тут акцентують на висококваліфікованій роботі, дають українцям можливість підняти свою кваліфікацію або перекваліфікуватися, аби працювати не лише руками. Зараз уряд спрощує умови працевлаштування, знижуються вимоги зі знання німецької».

А втім, майже всі, хто взяв участь в опитуванні й зараз живе за кордоном, вказують, що працюють. 

У Польщі й Чехії уже підрахували, що українські біженці, які з початком повномасштабної війни опинились у цих країнах, вже з лишком компенсували витрачені на них кошти.

Уряд Польщі витратив на держпідтримку біженців з України 15 мільярдів злотих у 2022 році (приблизно 3 млрд євро) та близько 5 мільярдів (понад 1,1 млрд євро) — у 2023 році. До цієї допомоги також входить одноразова виплата розміром 300 злотих (70 євро), щомісячна допомога на дитину розміром 500 злотих, яка із січня 2024 року зросла до 800 злотих (187 євро). А втім, з польської соціальної допомоги, яка є однією з найменших у ЄС, живуть лише 7% українських біженців. 

Майже 80% громадян України, які прибули до Польщі через повномасштабне вторгнення, працюють і самі себе утримують. Дослідження Міграційної платформи EWL підтверджують, що українські біженці з перших тижнів перебування в Польщі почали шукати роботу, а протягом року її змінювали, шукаючи можливості професійного зростання. 

У Чехії баланс доходів і видатків на підтримку українських біженців мав такий вигляд: 2023 року 21,6 мільярда крон (858 млн євро) витрат усе ж перевищили 21 мільярд крон доходу. Проте в першому кварталі 2024 року надходження переважають витрати — 6,4 мільярда крон (приблизно 254 млн євро) податків і зборів проти 3,5 мільярда крон допомоги. До слова, у Чехії працюють 88% українських біженців.

Твоя підтримка допомагає нам не зупинятися

Підтримати

Міф 3: мігранти не платять податків і не допомагають розвиватися економіці

Ще у травні 2022 року Oxford Economics прогнозували, що якщо в Польщі залишаться 650 тисяч українців, то ВВП країни до 2030 року може зрости на 1,2%, а якщо українців залишиться 1 мільйон, то на 2%, — у порівнянні зі сценарієм без вимушених українських переселенців. Схожими були прогнози Національного банку України, де у 2022 році підрахували, що завдяки біженцям з України до 2026 року ВВП Польщі та Чехії збільшаться на 2,2–2,3%, як порівняти з базовим сценарієм, а Німеччини — на 0,6%–0,65%.

Якщо у 2022 році надходження до державного бюджету коштом українців у Польщі становили 0,8–1,0%, то у 2023 — уже 1,3–1,6%. У грошовому еквіваленті це становить 10,1–13,7 млрд злотих (приблизно 2,34–3,18 млрд євро) у 2022 році та 14,7–19,9 млрд злотих — у 2023-му. Дослідження «Аналіз впливу біженців з України на економіку Польщі» на замовлення ООН провела міжнародна консалтингова компанія Deloitte спільно з Міграційною платформою EWL.

«Нещодавно було дослідження експертів із Великої Британії, де зосереджено значно менше українських мігрантів, — зазначає директорка Інституту демографії та соціальних досліджень імені М. В. Птухи Елла Лібанова. — Вони кажуть про те, що додаткові 0,2% ВВП — це саме внесок українських мігрантів. І це серйозно, як для Британії. Українці живуть у Європі, працюють, сплачують податки й витрачають гроші».

За даними опитування Центру економічної стратегії, станом на січень 2024 року 45% українців, які виїхали за кордон, працевлаштовані або стали підприємцями, а отже, сплачують податки з доходів від праці чи прибутків від бізнесу. Усі мігранти платять принаймні податки на споживання, податок на додану вартість, коли купують будь-які товари та послуги.

«Не забуваймо, що в Польщі й Чехії платили кошти людям, котрі надавали житло, — їх отримували місцеві, — підкреслює президент Всеукраїнської асоціації компаній з міжнародного працевлаштування Василь Воскобойник. — Якщо говорити про польську допомогу 800+ на дитину [виплата 800 злотих щомісяця на дитину віком до 18 років], то зрозуміло, що ці гроші будуть використовувати на цю саму дитину, вони потраплять до бюджету й залишаться в обігу країни, сприятимуть розвитку економіки».

Міф 4: погіршення криміногенної ситуації

На початку 2024 року фундація «Український Дім» у Варшаві була змушена публічно реагувати на статтю Rzeczpospolita «Темна сторона міграції. Іноземці в Польщі сідають за кермо в нетверезому стані та порушують заборони». У ній ішлося, зокрема, про те, що «багатотисячний приплив іноземців, який посилився після початку війни в Україні, знайшов свій відбиток у статистиці злочинності». 

У відкритому листі до редакції фундація резонно припускає, що, ймовірно, були якісь причини та передумови (події, тривожні результати опитувань, ксенофобські заяви політиків), які спонукали Rzeczpospolita оприлюднити статистику злочинів, скоєних у Польщі негромадянами.

«Було б справедливо викласти ці причини й пояснити читачеві ваші наміри при написанні статті, — йдеться в листі. — Викликає тривогу, що серйозна газета, яка формує громадську думку, вдається до етнічного профілювання та маніпулювання культурними відмінностями».

Експерти фундації попрацювали із числами, оприлюдненими у статті, і дійшли висновку, що 17 278 іноземців, які вчиняли злочини 2023 року, відповідальні лише за близько 2% усіх злочинів. Також 3240 крадіжок, скоєних іноземцями, становлять приблизно 3% усіх крадіжок у Польщі, а 2451 звинувачення у зберіганні наркотиків становить 4% від усіх таких звинувачень. 

«Стереотип про погіршення криміногенної ситуації через біженців я зустрічав лише серед польських журналістів, — коментує експерт “Українського Дому” Олександр Пестриков. — Вони часто люблять підкреслювати національність підозрюваних і засуджених». 

Він зазначає, що спеціальних даних про українську злочинність у Польщі немає, але попередні дослідження про злочини мігрантів загалом показують стандартну тенденцію: злочинність серед чужинців нижча, аніж серед місцевих громадян, хоча б тому, що їм загрожує депортація.

«Українці переважно працюють, — переконана Елла Лібанова. — Серед українських мігрантів чоловіків дуже мало, переважно це жінки й діти. Тому навряд вони так сильно погіршують криміногенну ситуацію».

Міф 5: через біженців зростає навантаження на медичну систему, систему освіти, ринок житла

Болючі питання черг до лікарів, у яких тепер чимало українців, навантаження на систему освіти та зростання цін на житло можуть стати найбільшою проблемою і причиною погіршення ставлення європейців до українців, прогнозують експерти. 

«У Польщі треба довго чекати в чергах до лікаря, складно записати дитину до дитячого садка — це правда. Тож раптова поява нових людей викликає відчуття зростання загрози. А втім, проблеми із доступом до спеціальної медичної опіки були й до приїзду українців. Це свідчить лише про те, що держава в якихось аспектах є неефективною», — зазначає правозахисниця Гельсінської спілки з прав людини у Польщі Ада Тимінська, дослідниця антиукраїнської мови ворожнечі у польських соцмережах.

Тимчасовий статус дає право на медицину в Польщі. «Але річ у тому, що якщо ти маєш оплачувати житло, на щось жити, ти мусиш працювати, — каже Олена. — А коли ти працюєш, ти й без статусу маєш медицину, бо сплачуєш відрахування із зарплати. І твоя черга до лікаря — законно оплачена».

У фундації «Український Дім» проаналізували дані медичної системи за 2022 рік. За перший рік війни на українців було витрачено 0,5 млрд злотих, хоча планувалось 2 мільярди. 

Олександр Пестриков прогнозує посилення проблем в освітній галузі вже восени 2024 року, коли всі українські діти будуть зобов’язані піти до польських шкіл. Досі батьки могли самі вирішувати, чи залишити дитину в українській школі онлайн. Зараз це означатиме більше дітей у класі, більше конфліктів, суперечки батьків, булінг.

Олександр Пестриков наголошує, що жодного випадку, коли поляку чогось не дісталося, бо це віддали українцям, не фіксувалося: «Проте це не заважає проросійським партіям прямо заявляти, що в уряду зараз на утриманні не тільки свої громадяни, але й громадяни сусідньої країни. Цей стереотип дуже розповсюджений».

Як аргумент на користь теорії змови, у яку схильні вірити місцеві, він наводить нове опитування, яке демонструє, що понад 60% польських обивателів погоджуються з твердженням, що зараз поляки у Польщі стають «громадянами другого сорту», а українці отримали неналежні їм привілеї.

«Із житлом ситуація складніша, — зазначає Олександр Пестриков. — У 2022 році ціни дійсно почали зростати, і, наприклад, у Варшаві майже зникло житло, доступне для студентів. Це справді було повʼязано з напливом українців, проте зараз ціни майже повернулися на рівень 2021 року». 

(Не)повернення

З іншого боку, українці, які вирішили залишатися поза межами країни, діляться переживанням, що на батьківщині їх вважають боягузами та зрадниками, яким наплювати на долю держави. Буцімто вони живуть своє найкраще життя за кордоном, забули про Україну та їм байдуже на війну. Що виїхали насправді не з міркувань безпеки, а заради більших грошей. Що вони не донатять і не допомагають.

За підрахунками Центру економічної стратегії, за кордоном можуть залишитись від 860 тисяч до 2,7 млн українців. Це переважно перспективні, освічені українці, студенти, мами з дітьми, до яких пізніше доєднаються їхні чоловіки. Більш схильні до повернення в Україну після війни люди похилого віку або з нижчим рівнем освіти.

Неповернення українців, стверджують у ЦЕС, матиме суттєвий вплив на українську економіку, яка може втратити від 2,55 і до 7,71 % ВВП.

«Якщо половина тих, хто виїхав, залишиться за кордоном, для нас це буде дуже серйозним ударом, — вважає директорка Інституту демографії та соціальних досліджень імені М.В. Птухи. — Питання повернення з-за кордону українців, які виїхали через війну, буде одним із найважливіших викликів уже найближчого майбутнього».

Загальний настрій підтверджують дані міжнаціонального опитування OneUA, яке включало понад 18 тисяч респондентів у восьми європейських країнах. Українські біженці, які проживають у Польщі, Угорщині, Чехії, Молдові та Румунії, частіше вказують на те, що мають намір повернутися до України, ніж біженці в Нідерландах та Німеччині. Основні чинники — мотиви соціальної прив’язаності та економічний фактор.

Авторки: Ольга Гембік, Євгенія Костіна