Най(не)комфортніше місто для життя. Чому Київ знову в аутсайдерах за якістю життя?

Можна навіть здивуватися, що ми бодай зберегли «почесну» 165-ту сходинку, враховуючи усі негаразди, які трапилися за рік. Втрата частини однієї з гілок метро; рішення про забудову знакових для культури й дозвілля місць і територій (Китаїв, дворик із круками); а також численні комунальні проблеми, замість вирішення яких — витрата чималих коштів на проєкти далеко не найпершої потреби.

Оцінки рейтингу Economist стосуються умов життя в містах у п’ятьох категоріях: стабільність, інфраструктура, охорона здоров’я, освіта, культура та довкілля.

Почнімо зі стабільності. У цій категорії досліджується рівень злочинів, загроза тероризму чи збройного конфлікту, а також громадських заворушень. Звісно, назвати столицю країни у стані війни стабільною та безпечною навряд чи можливо зі зрозумілих причин. Це суттєво вплинуло на позиції, проте й тут був простір для змін, яким влада не скористалася. 

На третій рік великої війни досі є питання доступності укриттів та їхнього незадовільного стану. Та й загалом немає обґрунтованого підходу до побудови й облаштування бомбосховищ. У червні минулого року в Києві провели перевірку після того, як люди загинули, намагаючись потрапити до укриття, яке було під замком. Тоді встановили, що лише 15% укриттів є придатними для використання; 50% сховищ технічно придатні, та потребують приведення до ладу; а 35% — узагалі непридатні.

Понад третину просто непридатна для використання! Виходить, навіть якщо вам «пощастило» потрапити в бомбосховище під час тривоги — далеко не факт, що воно стане надійним захистом від російської ракети. У відповідь міська адміністрація заявляє, що такі дані є маніпуляцією. Зручно виправдовувати реальні проблеми розхитуванням зрадницьких настроїв, чи не так?

Накульгує і показник рівня злочинності. Красномовним доказом є ще один рейтинг. За версією Numbeo — найбільшої у світі бази про країни та міста — Київ опинився на 8-му місці в рейтингу найбільш кримінальних міст Східної Європи. І це ще варто згадати, що після повномасштабного вторгнення рф у столиці рівень злочинності знизився майже на 50%. 

Самі ж укладачі рейтингу пов’язують низький результат із руйнуваннями інфраструктури, спричиненими російським вторгненням. Безумовно, росія завдає колосальної шкоди кожному українському місту, запускаючи ракети в житлові квартали. А втім, менеджмент столиці маніпулятивно спекулює таким висновком. Мовляв, у всьому винні російські загарбники. Та чи можна списати абсолютно всі столичні проблеми з інфраструктурою на країну-терористку? 

Візьмімо до прикладу вже згаданий вище колапс метрополітену. Раптова зупинка частини синьої гілки у грудні 2023-го викликала неабияку тривогу за загальний стан ключового київського виду транспорту. Перегін від «Либідської» до «Теремків» раптово закрили — як заявили в мерії, «з міркувань безпеки та з урахуванням технічного стану тунелів». 

Менеджмент міста тоді пообіцяв провести всі роботи швидко й за пів року відновити рух на «Теремки». А втім, уже понад 8 місяців «Деміївська», «Голосіївська», «Васильківська», «Виставковий центр», «Іподром» та «Теремки» працюють лише в режимі укриття. Шість станцій — це третина всієї синьої гілки.

Імовірно, це лише перша ластівка великих проблем зношеної інфраструктури Києва. Враховуючи, що інші станції столичної підземки набагато старші за ті, де виникла проблема розгерметизації, тотальний колапс метро не за горами. Подібні симптоми проявляються й на іншому боці синьої гілки, а подекуди й на червоній. 

Та не метрополітеном єдиним. Ще одна ахіллесова п’ята Києва — мости. Сам міський голова визнає: в аварійному стані нині перебувають міст Патона та міст Метро. Якщо ж зануритися глибше — згадується обвал Шулявського шляхопроводу. А ще — Дегтярівського мосту, на той момент іще навіть не добудованого. Тоді, власне, і з’явився крилатий вислів Кличка про «втомлені від часу» мости.

Один із найдорожчих мостів столиці — Подільсько-Воскресенський — «втомився» радше від невиконання міською владою обіцянок «якнайшвидше» його відкрити. Міський голова обіцяв запустити рух автомобільного транспорту цим переходом через Дніпро до кінця 2020 року — обіцянку не виконав. Зрештою це сталося аж на три роки пізніше — у грудні 2023-го переправа нарешті запрацювала. Щоправда, лише частково: для руху спецтранспорту, автомобілів екстрених служб та одного-єдиного автобусного маршруту. При цьому варто підкреслити: міст відкрили без введення в експлуатацію, що робить рух цією переправою незаконним та небезпечним. 

Попри масу проблемних інфраструктурних об’єктів, міська влада вирішує вкласти кошти в новий пішохідний міст на Оболоні. Хоча Кличко й заявляв про фінансування проєкту з боку меценатів та партнерів із Тайваню й Парижа, гроші витрачали і з міського бюджету. Так, на будівництво «моста-хвилі» та облаштування рекреаційної зони на Оболонському острові Київ витратив понад 200 мільйонів гривень. 

Не краща історія з дорогами. Попри те що з початку повномасштабної війни й до вересня 2023-го лише на ремонти та реконструкції доріг у Києві витратили з місцевого бюджету 5,2 мільярда гривень, якість дорожнього покриття у столиці залишає бажати кращого. Постійні гейзери посеред проїзних частин уже навіть не викликають подиву. Врешті, поки латають одну ділянку — з’являється нова проблема. І так по колу. Це ж своєю чергою свідчить про відсутність комплексного підходу до розв'язання проблем міста. 

До слова, негаразди з комунікаціями зачіпають і сектор житлово-комунального господарства. Воно зношується швидше, ніж модернізується. Часто-густо з кранів киян тече вода неприємного кольору й запаху, відсутність гарячої води декого змушує митися в тазиках, тоді як узимку вздовж теплотрас росте зелена трава.

Номінальне зростання бюджету Києва із 60 до 85 мільярдів гривень за декілька років не призвело до пропорційного збільшення видатків на оновлення тепломереж і модернізацію ЖКГ. Згідно із всеукраїнським муніципальним опитуванням, Київ посів 18-те місце серед 22 міст України за оцінкою їхніми мешканцями якості водопостачання; 13-те місце — за збором сміття; 7-ме місце — за якістю опалення та постачання електроенергії. Як бачимо, навіть у межах нашої держави столиця посідає не кращі позиції. То що тоді можна говорити про світові рейтинги?

Не варто очікувати високих показників у рейтингах якості життя ще й через низький рівень доступності. Наразі в українській столиці проживають понад 150 тисяч людей з інвалідністю, з них близько 9,5 тисячі набули інвалідності внаслідок війни. І ця кількість, на жаль, з кожним наступним роком буде збільшуватися. 

Влада зобов’язана забезпечити умови для нормального життя всіх. Натомість нині в Києві стандарти безбар‘єрності лишаються подекуди на етапі декларування цілей, а не реальних заходів. Зокрема, лише чверть пішохідних переходів у чотирьох центральних районах повністю відповідають сучасним вимогам інклюзивності. І це тільки переходи! Що тоді можна говорити про доступність людей з інвалідністю до громадського транспорту, лікарень, банків, магазинів?

Керівництво міста стверджує, що у 2024 році пріоритетом в інфраструктурі стане безбарʼєрність. А втім, зважаючи на тривалість виконання обіцянок міського голови та його команди, сподіватися на суттєві покращення в цій сфері до кінця року не варто. Однак ці зміни потрібні «на вчора». 

Ще одна категорія, за якою формувалося місце української столиці в рейтингу комфортного життя, — охорона здоров’я. У ній фахівці вивчали доступність державних та приватних клінік для населення, якість медицини, доступність безрецептурних препаратів тощо. І медицина у столиці виявилася на достатньо хорошому рівні. Та це багато в чому заслуга уряду.

Натомість не обходиться без корупційних скандалів саме на рівні міста. Приміром, у 2023 році міський голова Кличко оголосив про ремонт госпіталю ветеранів у Пущі-Водиці — там мав з’явитися сучасний реабілітаційний центр. Однак беззаперечно потрібний проєкт став майданчиком для зловживання на закупівлях, скасування тендерів і затягування робіт — більш як на рік від заявленої дати здачі. І це лише один приклад із тисяч. Він красномовно ілюструє глобальну проблему корупції, що роз’їдає столицю зсередини. Отже, причина переважної більшості проблем Києва — наслідок корупційних схем. 

Страждають від розкрадання бюджету галузі освіти, культури та довкілля, які також впливали на показники української столиці у світовому рейтингу. Знову ж таки, не варто виправдовувати всі проблеми в цих сферах лише війною. Значна частина комунальних закладів освіти потребувала відновлення ще до повномасштабного вторгнення. До великої війни були актуальними і проблеми з нестачею місць у дитячих садках, і з дефіцитом учителів через недофінансування.

Галузь культури також викликає багато питань. В умовах війни ця стаття витрат має поступитися місцем. Приміром, роздуті тендери на облаштування велодоріжок, реорганізацію музею чи озеленення парків викликали обурення в українців. Проте є ще одне важливе завдання для міської влади на період паузи в розвитку столичної культури — не ставити під загрозу вже наявні об’єкти й пам’ятки. Хаотична забудова — чи не найбільша проблема Києва. Її породило прагнення заробити якомога більше, створюючи хмарочоси на місцях історичних пам’яток та зелених зон. 

Власне, проблема із забудовами впливає і на довкілля. Знищення парків, лісових насаджень та висушення озер заради нових житлових комплексів явно не сприяє покращенню ситуації. 

Кияни наразі активно обговорюють резонансні голосування на останній сесії 4 липня. Серед іншого, Київрада тоді продовжила оренду землі в Китаєві. Йдеться про три ділянки загальною площею понад 50 гектарів, на яких планують створити новий район житлової та громадської забудови. Пам'ятник історико-культурного значення можуть віддати під забудову попри протести громадськості.

На тій самій сесії міської ради ухвалили ще декілька катастрофічних рішень. Культовий дворик із круками — ділянку на вулиці Рейтарській — передали ТОВ «Центр регіонального розвитку» в оренду на 15 років «для будівництва об’єктів туристичної інфраструктури»… Вольєр із круками став одним із символів Києва — його обожнюють і столичні старожили, і туристи, і молодь, яка приходить туди пити каву й грати в настільний теніс у кафе «Каштан».

Ще один випадок кричущого нехтування історичним обличчям Києва — ухвалення за основу детального плану території, який передбачає закриття річки Либідь у колектор. Символічну для тисячолітнього міста водну артерію заганяють у бетон заради облаштування заїздів до торгово-розважального центру Ocean Mall. Зайве підтвердження пріоритетів місцевої влади. Забудовникам — усе, містянам — нічого.

Що ж, можемо зробити висновок, що місце Києва у світовому рейтингу найкомфортніших для життя міст — реальна оцінка ефектності управління столицею нинішнього менеджменту міста. Якби ми перевели її в більш звичні шкільні бали, міська влада отримала б тверду двійку.

Це авторська колонка. Думка редакції може не збігатися з думкою авторки.