Втратити все і знову повірити в дива. Власниця першого в Україні 3D-будинку
Біля будинку незвичної округлої форми метушня: багато машин і людей. Минув понад тиждень після того, як родині загиблого Ярослава Березова вручили ключі від помешкання. Але увага й досі не стихає: тут постійний потік журналістів, партнерів, інженерів.
Серед цього коловороту губиться жінка. Невпевнено запитує, чи можна покласти речі, чи можна зайти.
«Поки не пустили, іде зйомка», — каже, усміхаючись, Наталя.
Хтось із партнерів проєкту приносить їй квіти, вітає. Вона ж, схоже, іще не відчуває тут себе господинею. Поки їй більш комфортно в недобудованій чоловіком літній кухні, що стоїть навпроти новенького будинку. Там ми й говоримо.
«Ми з доньками вже в очікуванні, щоб заїхати. Але хай уже всі подивляться, всі помацають. Бо, чесно, ми самі ще не намацались. Ніби це все не з нами. Досі не віриться, що це реальність і що таке буває. Нам же ніхто ніколи не допомагав…» — каже Наталя Березова.
Від їхнього двоповерхового будинку під Ірпенем, який чоловік збудував самотужки, лишилося саме згарище. Якимось дивом, як каже сама Наталя, її сім’ю обрали на унікальний благодійний проєкт — зведення першого в Україні будинку з допомогою 3D-принтера.
«Зай, будинку нема»
Дім, у якому сім’я встигла прожити лише рік, перетворився на руїни ще у перші дні окупації Ірпеня. Усе майно, разом зі спогадами в кожному кутку, стало попелом. Втім, Наталя тоді не плакала. Головне, каже, що всі лишилися живі.
«Мені вже було байдуже на будинок. Було одне в голові: “Аби живі, аби живі”», — згадує жінка.
Найстрашнішою для неї була ніч проти 4 березня 2022-го. Якраз із їхнього боку — біля Михайлівки-Рубежівки — росіяни проривалися на Ірпінь. Ішли колони танків, піхота. Біля будинку було чути бої. Всередині ж самі від страху трусилися двоє дівчат. Батьки поїхали у місто в надії знайти якісь продукти. Повертатися було вже небезпечно. Та Ярослав помчав до доньок.
Тут було стрільбище. Ми сиділи в погребі й чули свист, прильоти, закривали вуха і відкривали рот, щоб нас не контузило. Чули, як десь зовсім близько бігали кадирівці. А папа з погреба, коли ловив зв’язок, координував ТрОвців: «Правіше, хлопці, лівіше, запускайте!».Анна, донька Ярослава Березова
Аня, старша дочка, якій тоді було 24, згадує: військові сказали, що шанс вийти звідти є лише в дівчат — іти пішки з піднятими руками. Але вони відмовились іти без батька. Зрештою, зранку, на свій страх і ризик, він вилетів на бусику із двору. Аня плакала у слухавку мамі: була певна, що говорять востаннє. Та вже за кілька хвилин вони були разом в Ірпені.
Втім, ненадовго. Ярослав одразу пішов до ТрО, відправивши сім’ю на Хмельниччину.
Коли ми виїжджали, Ярик сказав: «Зай, будинку нема. Але ти не переживай, відбудуємось, все буде добре, ти головне не переживай».Наталя, дружина Ярослава Березова
Наталя про це не хвилювалася і не плакала. Лиш чекала від чоловіка «плюсики» чи смс. Плакала ридма лиш тоді, коли заповітного «плюсика» не дочекалась. Ярик загинув під Бахмутом 7 листопада 2022 року.
«Мені запропонували 3D-будинок, а я стояла і байдуже на них дивилась»
Відтоді для неї усе змеркло. Якось тіснились у маминій квартирі. А на допомогу чи «єВідновлення» подаватися не було ні бажання, ані змоги. Будинок не був юридично оформлений. Сил і коштів не вистачало навіть на знесення: треба було близько 100 тисяч гривень.
«Підключилися допомогти хлопці. У Ярика було багато друзів. Хоча із них теж уже багатьох немає… Вони дали мій номер волонтерці. А та запитала, чого ж я не зверталася раніше. “Чесно? Пофіг, — кажу. — Це хлопці кіпіш піднімають”».
Мені сказали, що зі мною хочуть поспілкуватися. 3D-будинок якийсь надрукувати... А я така: «Що?..». Мені потім заступниця мера казала: «Наташ, ну хіба так можна? Люди тобі таке пропонують, а ти стоїш і байдуже дивишся на них». У мене ж була повна байдужість до життя.Наталя Березова, для якої благодійники звели 3D-будинок
Ідея звести перший житловий 3D-будинок для однієї з постраждалих родин належить благодійниці Інні Фурман. Учасників обирали з-поміж 30 сімей. Коли Інна зустрілася з Наталею, їй «тьохнуло».
«У Наталі справді була патова ситуація з документами. Я зрозуміла, що всі інші хоча б мають можливість на отримання компенсації. Спершу дівчата були недовірливими “їжачками”: якийсь фонд, якийсь будинок надрукують… Думали, чергові прийдуть і розкажуть, що допоможуть, а насправді — ні», — пригадує Інна.
Від ідеї до завершення проєкту минуло майже півтора року. Зрештою, трохи оговталась і Наталя.
«Ну, значить треба ще пожити, мабуть. Бо такого я ще не бачила. Все-таки ще є щось цікаве в цьому житті», — каже.
Диво-будинок
Наталя нечутними кроками ходить красиво оздобленим будинком. Доки у кухні-вітальні триває нарада інженерів: радяться щодо поліпшення показників енергоефективності.
«Мені подобається. Але не віриться», — відповідає жінка, показуючи свою спальню з окремим санвузлом.
Загалом у будинку три спальні, одна з яких слугує укриттям, дві ванні кімнати, простора вітальня, що переходить у кухню-студію, і невеликий коридор. Тут немає кутів. Стіни округлі — у вигляді бетонних «ковбасок». Але пасують під стиль.
П’ятиметровий 3D-принтер, що належить українському стартапу, друкував внутрішні й зовнішні стіни одночасно, у три шари. Всередині — утеплювач і ребро жорсткості. Загальна ж товщина стіни — 60 сантиметрів.
Такий каркас на 130 квадратів звели за 4 дні. Через сильну спеку мусили працювати вночі. Спеціально розроблена цементно-піщана суміш твердла за лічені хвилини. Це давало змогу покривати шар за шаром. Водночас саме будівництво тривало майже рік.
«Проєкт так довго реалізовувався, бо він благодійний, і все залежало від фінансування. До того ж у нас “із боєм” підключалась електрика. Через це 4 місяці був простій. Взагалі такий будинок від фундаменту до даху можна побудувати за 3 місяці», — каже керівниця проєкту Інна Фурман.
До створення інноваційного будинку долучилися програмісти, архітектори, конструктори й виробники будматеріалів, меблів, побутової техніки — загалом понад сотня партнерів. Через те, що всі надавали продукцію, а не гроші, — повну вартість будинку благодійникам оцінити важко. Але орієнтовно будівництво за 3D-технологією оцінюють у 700 доларів за метр квадратний.
Це майже ціна газоблоку і в рази дешевше за цеглу. Але якість, міцність і кількість технологічних процесів — зовсім інші. Це капітальне будівництво, абсолютно надійне, довговічне, на 100 років. Я розумію скепсис багатьох, особливо прихильників старих технологій. Це нормально. Але я певна — за таким будівництвом майбутнє. І вже скоро на рівні законодавства звучатиме таке поняття, як друк будинків.Інна Фурман, керівниця благодійного проєкту «Об’єднані заради перемоги»
«Все одно ти будеш моєю»
Наталя з Ярославом познайомилися на роботі. Працювали в гуртовому магазині в Ірпені. Вона — продавцем, він — вантажником.
«Що це у нас за хлопець такий з’явився?» — запитувала вона грайливо в дівчат із відділу.
А хлопець не давав їй проходу, носив жменями цукерки. Здавався мужнім, відповідальним.
Коли ж вона дізналася, що він на 10 років молодший, — заціпеніла від шоку. Відмовилася від зустрічей. На руках у неї була маленька донька від першого шлюбу.
«Я казала: “Ти що, гониш? Ми разом не будемо. Бо так не має бути”. Але він не здавався. Завжди був поруч. І казав: “Все одно ти будеш моєю”».
На стіні у літній кухні висить їхнє фото: Наталя притуляється до чоловіка, Ярослав — у військовій формі.
Він загинув, коли йому було лише 35.
Жінка каже: він хотів в армію ще у 2014-му, але тоді його не взяли через обмежену придатність. 2 роки тому це рішення вже не обговорювалось.
По-іншому він не міг. Я його лише благала, щоб він не їхав у Бахмут. Він же міг списатися за станом здоров’я. А він мені відповів: «Ти забула Бучу? У мене дві дочки й дружина. Ти хочеш, щоб вони знову сюди пройшли й таке витворяли? І я пацанів не кину».Наталя, дружина Ярослава Березова
За умовами проєкту, Наталя рік нічого не має змінювати в інтер’єрі нового будинку. Але фото із Ярославом хоче мати завжди на видноті.
Від себе ж до організаторів у неї була єдина умова: не чіпати дерева. Їх на ділянці понад 30: молоді яблуньки, черешні, вишні, абрикоси, персики. Ці дерева вони з чоловіком садили разом.
«Це змога більше розказати про папу»
День відкриття будинку припав на 18-річчя молодшої доньки.
Аліна тоді сказала: «Це папа зробив мені подарунок на день народження».
Старша Аня витирає рукою сльози. Теж певна: без допомоги батька тут не обійшлося.
«Ми завжди казали, що папа нам допомагає. Він би нас не залишив у такій біді. І це не просто історія, що волонтери допомогли відбудувати будинок А от саме, що ми потрапили під цей унікальний проєкт, де буде багато ЗМІ й де буде змога розказувати про папу більше і більше… Я так хотіла щось зробити, щоб його пам’ятали!».
«Так, це все в його стилі. Замутити, розворушити, дістати з-під землі…» — додає Наталя, яка поруч гойдає дитячий візочок.
Лиш кілька тижнів, як вона у свої 45 стала бабусею — Аня народила хлопчика.
Благодійниця Інна Фурман під час реалізації проєкту стала власницею компанії 3D UTU, що займалася друком будинку. За її словами, цим будинком і технологією взагалі вони хотіли показати рішення для масштабування і можливості швидкої відбудови. Це може бути рішення щодо «друку» не окремих будинків, а цілих вулиць чи навіть містечок — до прикладу, для переселенців. Такі проєкти, мовляв, економічно вигідніші.
На запитання, чи є вже плани на наступні програми щодо житлових будинків за 3D-технологією, вона відповіла, що задумали один унікальний проєкт. Утім подробиць поки не розкрила.
Цей матеріал створено за підтримки Федерального міністерства закордонних справ Німеччини.
- Поділитися: